Ідеологія УПА в часи війни

Ідеологія УПА в часи війни для багатьох залишається білою плямою, залитою багном звинувачень у співпраці з окупантами. Однак є чимало фактів, що заперечують це. Так, ІІІ конференція ОУН схвалила курс на збройну боротьбу з німецьким окупаційним режимом нарівні з більшовицьким: «...сучасна війна на Сході, що її розпутано в ім’я імперіялістичних інтересів німецького націонал-соціялізму та московського большевизму... це в першу чергу війна з приводу України, яку обидва імперіялізми трактують у своїх загарбницьких планах як центральну проблему їх імперіялістичної політики на Сході Европи та випадову базу для дальших підбоїв... Тому для українського народу являється невідкличною вимогою вести боротьбу проти обох імперіялізмів на плятформі власних сил, а в основу своєї співпраці з другими народами класти їхнє визначення нашого права на власну державу і на цій площині шукати спільних інтересів західніх і східніх народів у спільній боротьбі проти німецько-московського та інших імперіялізмів...»

Зверталася УПА неодноразово, і не без успіху, і до червоноармійців, прагнучи навернути їх до боротьби проти Сталіна нарівні з Гітлером: «Червоноармійці, не йдіть проти народу. Не виступайте проти повстанських загонів! Не допомагайте кремлівським тиранам придушувати революцію! Смерть Гітлеру й Сталіну! Смерть воєнним поневолювачам Берліна і Москви! Геть імперіялістичну війну! Хай живе революція поневолених народів! Хай живуть самостійні держави всіх народів! Хай живе мир і дружба всіх народів!» (Постій, жовтень 1943 р., Головне командування Української Повстанської Армії.)

Навесні з ініціативи ОУН(б) почалася консолідація усіх націоналістичних сил, що діяли на окупованих теренах. Процес виявився надзвичайно складним, подекуди примусовим. Попри труднощі, на кінець літа до УПА вже було приєднано мельниківські повстанські загони і залишки УНРА (Українська Народна Революційна Армія) Т.Бульби (таку назву взяв отаман у липні, аби відмежуватися від бандерівської УПА, з якою був у конфлікті). До УПА також масово переходили колишні полонені Червоної Армії (литовці, грузини, азербайджанціі, узбеки, татари...), притулок тут знаходили і євреї, що рятувалися від геноциду. Наприкінці 1943 р. кількість інтернаціональних бійців, з яких утворювалися національні відділи УПА (всього 15 відділів), сягла 10 тис. За даними П.Мірчука, на 1944 р. кожен п’ятий вояк УПА був неукраїнського походження. Медичний персонал було представлено значною мірою лікарями-євреями. У командира червоних партизанів Сабурова подано взагалі сенсаційні дані (на 1944 р.): «40% УПА не є українцями. Зі складу 46% національностей Сходу: інгуші, осетини, черкеси, турки, є і росіяни... Військовополонені Червоної Армії різних національностей ведуть серед них роботу, спрямовану на об’єднання цих народів під керівництвом ОУН».

21 та 22 листопада 1943 року в житомирських лісах відбулася І Конференція поневолених народів Східньої Європи й Азії, в якій взяли участь делегати різних національностей. Конференція засудила обидва воюючі між собою імперіалізми, які «заперечують право народів на їх вільний політичний і культурний розвиток у самостійних національних державах та несуть усім народам політичне, соціяльне і культурне поневолення у формі гітлерівської «Нової Європи» чи большевицького СССР» та вирішила продовжувати боротьбу зі спільним ворогом. Конференція вітала «героїчну боротьбу народів Західньої і Середньої Європи проти німецького імперіялізму» і заявила «свою повну солідарність у цій боротьбі».

На цей час у середовищі ОУН(б) відбулася значна еволюція ідеологічних поглядів, викликана потребами адаптації до нових обставин, передусім поширенням руху у середовищі східно-українського населення (так, під час праці на Донбасі ОУН(б) несподівано виявила ідеологічну гнучкість і висунула гасло «За Радянську Україну без диктатури Комуністичної партії»). На ІІІ Надзвичайному Великому Зборі у серпні 1943 р. було задекларовано новий ідеал — «систему вільних народів у власних самостійних державах як єдиного ладу, який дасть справедливу розв’язку національного і соціального питання цілому світові». Проголошено було також боротьбу за такі демократичні цінності, як свобода слова, друку та думки, рівність у правах усіх громадян, враховуючи національні меншини. Загалом програма набула виразних соціал-демократичних рис. Серед них: «забезпечення народньо-демократичного способу визнання політичного устрою в Українській державі шляхом загального народного представництва»; «забезпечення свободи думки, світогляду й віри»; «забезпечення справжньої законности в українській державі та рівности всіх громадян перед законом»; «забезпечення громадянських прав усім національним меншостям на Україні» та ін.

Протягом усього часу протистояння населення піддається шаленій пропаганді протилежного змісту ворогуючих сторін: німці намагаються дискредитувати повстанський рух, приписуючи йому зв’язки з більшовиками (“Москва дає накази ОУН», «в проводі ОУН сидять агенти Москви, що отримують і виконують накази кровожерного Сталіна і його жидівських опричників», «ОУН і большевизм — це одне, тому вони мусять бути знищені!»), а радянська пропаганда навпаки, звинувачує націоналістів у зрадництві свого народу на користь Німеччини. Тим часом перемовини з німцями окремих командирів УПА формально каралися смертю, хоча повстанці були дуже зацікавлені у зброї німецької армії, що відступала, плануючи продовжувати свою боротьбу проти більшовиків. У цих обставинах Головна команда УПА здійснила у березні 1944 р. спробу порозуміння з німцями щодо припинення конфронтації і об’єднання зусиль у боротьбі проти більшовиків. Але переговори у Тернополі помітних результатів не дали, і повстанці мусили продовжувати боротьбу на два фронти. Втім, переговори про нейтралітет велися і з Ковпаком, партизанську дивізію якого було передано до НКВД і використано проти повстанців. Ковпак нейтралітет порушив і був розбитий упівцями. Відомі також факти переговорів націоналістів з бригадою Бринського, переговори за дорученням Сабурова... Усі вони закінчувалися нічим, оскільки українська сторона послідовно висувала вимогу відновлення після війни незалежної Української держави, про що противник не хотів і слухати. Однак УПА своєю боротьбою довела, що український народ не скориться і питання здобуття ним незалежності є лише питанням часу.