Я боявся хіба розминутися з честю!

Слова, винесені в заголовок, взято з авторської післямови до збірки «Невольницькі плачі» Зеновія Красівського. Постать і творчість цієї непересічної особистості, багаторічного політв’язня, крайового провідника ОУН, вдумливого публіциста і талановитого поета ще мало відома українцям. Мало людей, знайомих з його творчим доробком, актуальність якого незаперечна. І тому кожен крок на цьому шляху маємо вітати і підтримувати.

Я тримаю в руках щойно видану книгу. Історичний клуб «Холодний Яр» опублікував поетичну збірку Красівського «Невольницькі плачі». Після брюссельського (1984), київського, львівського і коломийського (1996), це вже п’яте видання. Профінансував його інженер Андрій Жованик і тереновий провід ОУН, за що їм щира вдячність.

«Проблема гідного життя і гідної смерті — дві наскрізні ідеї «Невільницьких плачів», — стверджує в передмові до збірки Роман Коваль. Вірші, не наважуся сказати «написано», радше — вистраждано, виболено у Владимирському централі в 1968 — 1971 роках — «не стільки плач, скільки гімн козацькій Україні і заклик битися з ворогами до переможного кінця».

Вкриються квітом рясним перелоги,

Вітер над ними пісні понесе,

Сяде козак на коня вороного,

Мати рушницю святу принесе.

«Я твердо переконаний, що права народу ніхто ніколи не підносив нікому на тарілці. Той стан, в якому є народ, — наслідок обставин і потенції його духу», — наголошував Красівський. І щоби підняти дух української нації, загартувати її волю, вказати мету й окреслити шлях, Красівський, в умовах неволі позбавлений можливості боротися іншими засобами, взяв рукою, яка колись тримала зброю, перо.

Народе мій, прийми мої плачі!..

О, дав би Бог, довершений сльозою

Пугар терпінь розлився би рікою

І ти, народе, взявся б за мечі!

Поезія доходить до сердець, проникає в серця, запалює їх. Тільки так вона має резонанс. Саме такою є поезія Красівського. «Бувало, що я сотні разів повторював перший рядок, щоби з нього вродився другий. І так далі. Це була мозолиста праця, але пізніше вона дала той результат, що в тих віршах нема води, все це дуже стисло накомпресовано», — зізнається автор.

Я став на прю з чудовиськом сторуким,

З мого чола стікав червоний піт

І хижіли від поту того круки,

І мерк в тривозі млосний світ.

12 листопада цього року Красівському виповнилося б 78 років. Проте втомлене серце титана, який кинув виклик «сторукому чудовиську», зупинилося 20 вересня 1991 року... Він ще встиг побачити синьо-жовті прапори над Україною... З нагоди 75-річчя народження Красівського ми з Романом Ковалем підготували і видали збірник «Жага і терпіння: Зеновій Красівський в долі українського народу», до якого увійшли спогади про пана Зеновія, його публіцистичні твори, спогади «Владимирський централ». Нехай разом з цією книгою нове видання «Невольницьких плачів» ляже в ці осінні дні нев’янучою квіткою до підніжжя нерукотворного пам’ятника людині, яка, міцно врісши в рідну землю, змогла піднятися до небесних висот.