Липкі руки «прихватизації»

Нині вельми сумно визнавати, що значна частина приватизованих державних підприємств в Україні, зокрема й стратегічного значення, потрапила не до тих рук.

Та все ж від усвідомлення цього факту нікуди не подінешся. Надбання всього народу перетворилися на об’єкт для найвитонченіших фінансових махінацій. Вражає, що провернути таке дозволили наші з вами співвітчизники — «щасливчики», що отримали право розпоряджатися долею цілої держави — держчиновники «злодійкуватого» покоління.

Досить звернути увагу на долю пущеного по світу «Чорноморського суднобудівельного заводу» (ЧСЗ), щоб зробити однозначні висновки із цього приводу раз і назавжди. З тієї пори, як у підприємства з’явився новий «російський інвестор», на ньому впевнено можна поставити «хрест». Протягом останніх років завод немов завмер, не подаючи ані найменших натяків на пожвавлення суднобудівельного виробництва. Не дивлячись на інвестиційні зобов’язання, які як завжди, покладено на покупця, як от будівництво кораблів, виплата боргів і зарплат, забезпечення робітників соціальним «пакетом», на ЧСЗ в цьому сенсі — щонайповніший «штиль».

В результаті «господарювання» на Чорноморському суднобудівному російського «бізнесмена» Ігоря Чуркіна, за інформацією комісії Верховної Ради з питань приватизації, до кінця 2004 року не було перероблено жодної тонни металу. І це попри те, що, згідно з інвестиційним зобов’язанням, російський «інвестор» мав забезпечити переробку 60 тис. тонн щорічно. За умовами конкурсу з продажу ЧСЗ, переможець повинен був протягом шести місяців погасити заборгованість заводу із заробітної плати і перед Пенсійним фондом у розмірі 11,459 млн грн. Крім того, протягом двох років росіянин зобов’язався частково погасити або реструктуризувати прострочену заборгованість з кредитів комерційним банкам у розмірі 13,5 млн грн.

Що ж маємо насправді? З п’ятитисячного персоналу за 2003—2006 рр. на підприємстві звільнено 3 000 осіб. Заборгованість із зарплати працівникам на 1 січня 2007 року становила 2 млн 9 тис. грн. Заборгованість Пенсійному фонду на 1 лютого ц.р. сягла майже 20 млн грн, а Фонду соціального страхування від нещасного випадку — більш як 0,5 млн грн. До цих невиконаних зобов’язань слід ще додати відсутність обіцяних інвестицій у модернізацію підприємства на суму 49 млн грн.

За великим рахунком, такий розвиток ситуації можна було припустити ще на етапі приватизації підприємства. Хоч як сумно визнавати, але операція була свідомо невигідною для України… з самого початку.

У цьому контексті потрібно зазначити, що явно протекціоністським кроком ФДМ, який у той час очолив Михайло Чечетов, була вже сама оцінка ЧСЗ, що виставлявся на торги. До речі, ДАХК (Державна акціонерна холдингова компанія) «ЧСЗ» не якийсь там заводик з виробництва моторних катерів. У компанію входить ВАТ «Суднобудівельна верф «Меридіан» — єдине в Європі і друге в світі підприємство з конвеєрного спорудження суден в критому цеху, ВАТ «Чорноморський машинобудівний завод» зі складання машин, ВАТ «Веселка» з фарбування суден, ВАТ «Черномормебель». Є в структурі підприємства й об’єкти соціальної сфери, такі як ТОВ «Черноморсоцсфера». У його відомстві п’ять дитячих садків в Миколаєві, дев’ять гуртожитків, база відпочинку «Чорноморець» у Коблево, дитячий будинок відпочинку на березі Чорного моря «Маяк», рибальська база на березі Дніпробузького лиману, будинок відпочинку «Суднобудівник» на південному березі Криму, недобудований готель на 60 номерів в центрі Миколаєва, 5 службових квартир у Миколаєві, 2 квартири в Києві, два кафе в Миколаєві.

Усе це добро Фонд держмайна оцінив в якихось 119,3 млн грн за статутного фонду понад 129 млн грн (!) А на завод тоді претендували всього двоє учасників: ВАТ «Миколаївська малотоннажна верф» і російське ВАТ «Костромський суднобудівний завод». Цілком обгрунтовано все це викликало загальний сумнів в чесності того, що відбувається. Річ у тому, що за обома цими компаніями стояла одна єдина компанія, зареєстрована в Канаді: «Шиппінг Текнолоджі Лімітед». Своєю чергою, з’явилася інформація, що створена вона за дорученням все того ж Ігоря Чуркіна і володіє контрольним пакетом акцій ЗАТ «Чорноморська суднобудівельна компанія», яка є власником Миколаївської малотоннажної верфі. Ось вам і новоявлений «бізнес кубик Рубіка»

Така хитра зв’язка скріплялася ще тим, що ця сама канадська «родичка» миколаївської верфі перерахувала костромським «конкурентам» 2,24 млн дол., необхідних для оплати конкурсної гарантії у ФДМ. Конкурс, фактично «для одного учасника», відбувся цілком успішно — НМВ стала господинею ЧСЗ.

Новоявлені господарі підприємства тут же вирішили збільшити його статутний фонд на 150 млн грн. Таким чином, колишній держпакет акцій холдингу скорочувався втричі, а частка міноритарних акціонерів — до десятих і сотих відсотка. Цілком природно, що і робітники заводу, і міноритарні акціонери почали проявляти невдоволення і розгорнули боротьбу за свої права.

Крім цього, російський «інвестор» умудрився вступити в конфлікт з міською громадою. Спочатку за допомогою замовлених мітингів росіяни намагалися звалити провину за невиплату заборгованості з зарплати працівникам одного з колишніх підрозділів ЧСЗ на мерію, вимагаючи з міського бюджету 6 млн грн. Коли ж з цього задуму нічого не вийшло, почалися претензії холдингу на частину мікрорайону Намивши, який свого часу зводився коштом ЧСЗ — тепер там планувалося масштабне житлове будівництво. У результаті власники підприємства отримали серйозних опонентів в особі міськрад двох скликань і городян. Миколаївська міськрада в грудні минулого року за несплату 3 млн грн. земельного податку позбавила ЧСЗ права на постійне користування земельною ділянкою, і тепер холдинг, його численні «дочки» і новостворені за їх участі підприємства в прямому і переносному сенсі зависли в повітрі.

Щоб зрозуміти, навіщо Чуркіну знадобилося загробити таке величезне українське підприємство, досить звернутися до особливостей його «підприємницького» таланту. В Україні наш вельмишановний «інвестор» з’явився в середині 90-х, ховаючись від неприємностей у Росії. Спочатку кмітливець намагався налагодити тут торгівлю запчастинами від «КамАЗів». Коли ж ця затія не вдалася, Чуркін домовившись з високопоставленими чиновниками НАК «Нафтогаз України», почати поставляти НАКу фарбований брухт, видаючи його за нове «устаткування». У результаті відбувався обмін на справжнісінький газ, який потім перепродувався українським споживачам. У кишенях Чуркіна і Ко осіли сотні мільйонів доларів. Крім цього, Ігор Чуркін любив «погратися» з відшкодуванням ПДВ. Росіянин навіть був свого роду українським першопроходцем у фіктивних схемах його реалізації.

Цілком логічно, що нині ЧСЗ використовується росіянином як об’єкт реалізації таких махінацій і афер. Зупинити його не можуть ні затяжні, безрезультатні судові розгляди, ні псевдопогрози ФДМ. Чуркін зі своїм братом Олегом (що перебуває у федеральному розшуку Росії за розкрадання бюджетних коштів в особливо великих розмірах) абсолютно безкарно тягнуть останні «соки» з розкраденого ними ЧСЗ. Ось і про батьків не забули: передали будинок відпочинку «Суднобудівник» у ТОВ «Будтрансгаз», засновником якого є мати — Фаріда Чуркіна. Своєю чергою, вона передала будинок відпочинку в ТОВ «Туризм­технобуд», засновником якого є батько — Анатолій Чуркін. До того ж за будинок відпочинку, оцінений в 3,2 млн грн, жодних грошей ДАХК «ЧСЗ» так і не отримав. Такий ось «сімейний подарунок».

Невже, зважаючи на все це, нинішня українська влада не може взятися за розум і врятувати «Чорноморський суднобудівний завод» від «вандалізму»? Підприємству лишень потрібний інший інвестор, мотивований тверезими і законними бізнес-інтересами, а не прагненням легкої наживи за рахунок розбазарювання не ним створених основних фондів. Інвестор, який зацікавлений, щоб завод працював, а не розпродувався по шматках, буде і про робітників думати, і про соціальну сферу міста піклуватиметься. Не тому, що він «добрий цар», а тому, що для нормальної роботи підприємства потрібні кваліфіковані кадри, які не підуть працювати за гріш, а для їхніх родин необхідні нормальні побутові умови. Та і до державного і місцевого бюджетів податкові відрахування потечуть.

Цим шляхом вже пішли чимало великих фінансово-промислових груп України і Росії. Такий підхід вже років сто є аксіомою для європейських підприємців. Фактично Чуркіни — динозаври епохи первинного накопичення на пострадянському просторі, і що швидше такі раритети вимруть (у діловому сенсі), то краще буде і українській державі, і народу України.

За повідомленнями інтернет-видань