Таємні товариства: міфи та реальність

Ми продовжуємо публікацію книжки Миколи Сенченка та Валерія Гастинщикова «Таємні товариства: міфи та реальність»

Рицарі Золотого Кола (РЗК). Організацію створив 1854 року в Цинцинаті (штат Огайо) Дж. Біклі. Більшість її членів — масони Цинцинаті. «Золоте Коло» тісно пов’язане з французькою секретною групою «Часи року» яка, за чутками, є гілкою Ордену «Ілюмінатів». Як і в масонів, у «Рицарів Золотого Кола» багато ритуалів, зокрема секретні рукостискання і паролі. Вступаючи до таємної організації, її нові члени дають обітницю мовчання, під час якої на голову кладуть живу змію: «Хто спробує нас викрити, випробує міць рицарського клинка. І якщо катування виявиться занадто слабким, ми вишкребемо мозок з його черепа й встановимо там лампу, щоб освітити шлях його душі в пекло».

Основною метою «Золотого Кола» Біклі було створення нової держави, до якої увійшли б південно-східні штати США, Куба, Мексика, Центральна Америка і де було б легалізовано рабство. Оскільки рабство скрізь буде скасовано, то нова держава домінуватиме на ринку кави, тютюну, рису і цукру.

Як і багато інших таємних товариств, «Рицарі Золотого Кола» переймалися етнічною чистотою. Вони вважали, що їхньою новою нацією має керувати тільки людина англосакської крові і що мексиканців варто усунути. Цю етнічну чистку було названо «техасизація».

 1860 року було піднято 50-тисячну армію РЗК, штаб-квартира якої в Сан-Антоніо (штат Техас), для знищення мексиканців у Техасі й атаки мексиканського кордону. Мексика гідно відбила їхні атаки. Це відбулося незадовго до Громадянської війни, тож РЗК вирішили, що справжніми супротивниками варто вважати жителів сильної Півночі, а не мексиканців. З’явилися нові гасла: «Убий Вол-стріт» і «Нападай на Вашингтон».

 РЗК були поділені на три основні підрозділи: закордонне і місцеве сторожове ополчення (армія), закордонний та місцевий сторожовий корпус (цивільне населення) і Американський легіон (керівний орган). До початку Громадянської війни 1861 року нараховувалося 65 000 членів РЗК на Півдні і 20 000 — на Півночі. Півночні планували створити «Північну конфедерацію»; 13 000 з них було заарештовано після розкриття масштабної змови із захоплення арсеналів Об’єднання. Багато жителів Півночі засуджували такий масовий арешт, стверджуючи, що тільки незначна частина заарештованих були членами РЗК і що Лінкольн використовував цю ситуацію, щоб позбавити волі всіх, хто критикує його адміністрацію.

За повідомленням того часу (1861 рік), Громадянська війна між Північчю і Півднем стала результатом плану північно-східного і європейського таємних товариств, реалізованого коштом Ротшильдів.

Під час війни в РЗК з’явилися дві гілки — «Орден американських рицарів» і «Сини волі». Після війни РЗК пішли у підпілля і незабаром Орден перетворився на Ку-Клукс-Клан. Двоє найвідоміших членів РЗК — Джон Бут, убивця Авраама Лінкольна, і рецидивіст Джессі Джеймс. Бут був серед змовників проти уряду США. Представники РЗК також брали участь у змові, в якій вбивство Лінкольна було лише одним з епізодів.

Рицарі Колумба. Організацію «Рицарі Колумба» заснував 2 жовтня 1881 року в підвалі церкви Святої Марії в Нью-Хейвені (штат Коннектикут) батько Майкла МакГівні. З роками група стала найбільшою у світі католицькою організацію сімейного братерського служіння.

Її було зареєстровано 1882 року і названо на честь Христофора Колумба, якому вона зобов’язана появою християнства в Америці. Група відома своєю підтримкою католицької церкви, програмами евангелізації і католицької освіти, допомогою нужденним. Також вона має програму страхування життя для вдів і сиріт померлих членів організації. Вищий керівний орган «Рицарів Колумба» — Верховна рада.

1954 року «Рицарі Колумба» разом з іншими християнськими групами провели успішну кампанію з включення слів «з Богом» в американську присягу. Нині нараховується 12 тис. рад і 1,6 млн членів у США, Канаді, Мексиці, Домініканській Республіці, Пуерто-Ріко, Панамі, Гватемалі, Гуамі, Сайпане, на Філіппінах та Багамських островах.

Рицарський військовий орден храму Єрусалима. Нинішня група в Шотландії і континентальній Європі, що заявляє про своє походження від «Рицарів-Тамплієрів», але окремо від масонства.

Рицарі-Тамплієри. У Середні віки західним світом правила Римська католицька церква. Аж до Ренесансу церква неодноразово направляла своїх найкращих воїнів на Близький Схід, аби відвоювати Святу землю в мусульман, які на той час володіли нею. Ці походи увійшли в історію як Хрестові. Було вісім основних походів: 1095 — 1101 рр.; 1145 — 1147 рр — під керівництвом короля Франції Луї VII; 1188 — 1192 рр. — під керівництвом Філіппа Августа та Річарда Лев’яче Серце; 1204 р. — під час якого було захоплено Константинополь; 1217 р. — ознаменований завоюванням Даміетта; 1228 р. — за участі імператора священної Римської імперії Фредеріка II; 1249 — 1252 р. — очолений Святим Луї (Луї IX); 1270 р. — також під керівництвом цього короля. Було також багато малих походів, як от викорінювання альбігойської єресі (див.: Катари) 1209 року. Ці походи тривали до кінця 1600-х років, наприклад, Хрестовий похід 1571 року в Лепанто, 1664 року в Угорщину і 1669 року похід герцога Бургундського в Кандію.

Християни південної Франції вірили в зовсім іншу версію історії Христа, що суттєво відрізняється від проповідуваної католицькою церквою. Вони вважали, що Ісус Христос мав за дружину Марію Магдалину, що в них були діти, які після смерті батька переїхали до південної Франції, де й досі живуть його нащадки. На їхню думку, католицька церква навмисне приховувала важливу роль Марії Магдалини в житті Христа, тому спотворила переклад Святого Письма, представивши її повією. Причиною цього стало намагання перешкодити зростанню ролі жінок у церкві, щоб Папу завжди обирали ті, хто сповідує віру в Христа, а не ті, хто цікавиться історією Його генеалогічного древа. Вважалося, що учасники кампанії, які вірили в альтернативну версію життя Христа, шукали на Святій землі доказу їхньої віри, і що, схоже, вони його знайшли й привезли в Європу. Ці люди стали відомими як рицарі-тамплієри. Що було доказом родоводу Христа? Відомо, що 1118 року дев’ять французьких хрестоносців, пов’язаних із фламандською знаттю, що прибули до Єрусалима, звернулися до короля Болдуїна II з проханням дозволити їм здійснювати охорону міської дороги, аби захистити мандрівників, які відпливають до Святої землі і повертаються. (Єрусалим перебував під владою хрестоносців з 1099 року — з часу його завоювання рицарями Першого походу на чолі з Жофре де Буйоном. Попри це, дорога до Святої землі так і залишилася небезпечною через мусульман.) З цією метою французькі хрестоносці, зокрема Хьюз де Пайєн; Бізоль де Сент-Омер, граф де Шампань, Андре де Монбар (дядько Святого Бернара) і Аршамбо де Сент-Енен, попросили дозволу мешкати в королівському палаці поряд з мечеттю Аль-Акса, побудованою на руїнах Храму Соломона.

Вони увійшли в історію як «Орден бідних рицарів Христа і Храму Соломона». Згодом назва скоротилася до «Рицарів Храму» («Тамплієрів»), а ще пізніше — до «Рицарів-тамплієрів».

Чи справді рицарі-тамплієри захищали мандрівників від нападів на дорозі? Хтозна. Цю функцію фактично здійснювала інша відома група — «Суверенний Орден Святого Іоанна Єрусалимського» (вони ж «Госпітальєри»).

«Рицарі-Тамплієри» чимало часу проводили на розкопках Храму Соломона. Храм неодноразово зводили і руйнували. Починаючи десь з VІ століття до Р.Х. До того як стати мусульманською мечеттю, він був Храмом Ірода Великого. Його зруйнували юдеї 70 року після Р.Х. — лише через чотири роки після завершення його будівництва. Він стояв до Христа, під час його життя і після Нього. Тому там було що копати. Вважається, що вони знайшли «сувої знань», пов’язані з життям Ісуса і попередню Євангелію. Це були знання, які давали їм владу над католицькою церквою.

Перше письмове свідчення про «Рицарів-тамплієрів» дійшло до нас від франкського історика Гійома де Тіру, який описав історичний період з 1175 до 1185 року. Між появою «Тамплієрів» і першим письмовим свідченням про них чималий відтинок часу. Рукописи Гійома характеризуються як «неконкретні» і «фрагментарні», тому цю версію походження групи не можна вважати переконливим історичним фактом. Це єдине історичне свідчення, на яке можна посилатися. У ньому є цікаві моменти. Наприклад, відомо, що названі вище дев’ять рицарів протягом дев’яти років не приймали в Орден нових членів, що вони через вкрай сутужне становище мусили їздити на одному коні вдвох (так, на емблемі «Тамплієрів» зображено двох рицарів на коні; у ХІІІ столітті «Тамплієри» зненацька казково розбагатіли).

У французького короля був офіційний історик Фалк де Шартр, рукописи якого дійшли до наших днів, однак у них немає згадок про цей Орден. Це дивно, оскільки якщо рицарі захищали мандрівників, то це мало бути якось відображено в документах того часу.

За істориком М.Холом, знання тамплієрів, що стосуються ранньої історії християнства, безсумнівно, є однією з головних причин їх переслідування і наступного винищування.

«Рицарів-Тамплієрів» церква офіційно визнала 1128 року, після поїздки їхніх гросмейстерів в Трой, що в 75 милях на південний схід від Парижа. Там вони зустрілися з католицькими лідерами, серед яких була людина, пізніше канонізована як святий Бернар. Церква визнала рицарів як офіційний військовий і релігійний Орден і видала їм «Наказ» (звід правил), за яким всі рицарі мали дати клятву непорочності і бідності, вони не мали права відступати за жодних обставин, а також їм дозволялося збирати контрибуцію. Хьюз де Пайєн отримав титул гросмейстера. Рицарі мали стригтися, але їм заборонялося голити бороди. У той час вони носили білі плащі, це вбрання відоме донині (1146 року на плащах з’явився червоний хрест). За правилами нові члени передавали в користування Ордену всю свою власність.

Після офіційного визнання церквою «Тамплієрів» вони стрімко почали багатіти, зокрема за рахунок прийому багатих членів. Протягом року у володінні Ордену опинилися землі і замки від Шотландії до Святої землі. Зі зростанням чисельності вони перетворилися на наймогутнішу військову силу в світі. В Ордену були свої лікарі, а їхні медичні знання випереджали свій час. Рицарі визнавали важливість гігієни, тоді як чистота на той час вважалася причиною хвороб. Поширену тоді епілепсія багато хто вважав демонічною хворобою, однак «Тамплієри» зрозуміли, що цю хворобу можна контролювати.

«Рицарі-тамплієри» іноді об’єднувалися для воєнних дій з відомою мусульманською сектою «Асассинів». Так, як це було 1129 року під час нападу на Дамаск під командуванням єрусалимського короля Болдуїна. За іншими джерелами, тамплієри й ассассини були «найлютішими ворогами». Обидві версії могли відповідати дійсності.

Тамплієри заснували структуру, яка стала основою для майбутніх таємних товариств, зокрема масонів. Вони поділялися на ранги і традиційно зберігали секрети не тільки від громадськості, а й один від одного. Нових членів приймали у тому разі, коли в товаристві було менше 20 тис. членів. Ядро Ордену «Рицарів-тамплієрів» становили надзвичайно багаті люди. 1139 року Папа Інокентій II сказав, що рицарі-тамплієри звітують тільки перед церквою. Вони здобували землю і вкладали гроші для отримання доходу. По суті, тамплієрам належить ідея кредитів. Вони випустили перші кредитні картки. В Англії однієї з послуг тамплієрів королю був збір податків та повсякденна діяльність, спрямована на отримання відсотків із зібраного.

Окрім банківських методів, тамплієри принесли в Європу свої знання з архітектури, астрономії, математики, медицини. За менш як сто років після свого створення Орден «Рицарів-Тамплієрів» перетворився на середньовічний еквівалент нинішньої транснаціональної корпорації.

Тамплієри почали створювати могутню імперію, що поширилася від Німеччини через усю Європу до Константинополя. За винятком церкви, до 1150 року «Рицарі-Тамплієри» були наймогутнішою організацією в західному світі.

Бертран де Бланшфор був четвертим гросмейстером Ордену. Він обіймав цю посаду з 1153-го до 1170 року і був впливовим гросмейстером. Саме йому належить ідея створення Ордену «Тамплієрів» і її перетворення на те, що ми нині називаємо міжнародною корпорацією.

До 1200 року «Рицарям-Тамплієрам» належало приблизно дев’ять тисяч замків у Європі. Багато з них вони побудували самі. Вони також будували церкви і військові фортеці у важкодоступних місцях.

У 1195 — 1220 роках Вольфрам фон Ешенбах написав епічну романтичну поему «Parzival». У ній влада «Рицарів-Тамплієрів» пояснюється тим фактом, що саме вони охороняють Святий Грааль, рід Грааля і замок Грааля.

У Тамплієрів була власна сильна армія і військово-морський флот. Їхні кораблі ходили під прапором, на якому було зображено череп і кістки — символ, який пізніше асоціюватиметься з піратством. Вважається, що череп і кістки стосуються секретів тамплієрів, які є своєрідним ключем до їхньої влади. Тамплієри були гарними мореплавцями. Вони одними з перших почали користатися магнітним компасом, що давав змогу орієнтуватися беззоряної ночі.

Є ще й таке пояснення цього символу «Рицарів-Тамплієрів»: «Тамплієр лорд Сідонський кохав знатну даму Мараклеа, але вона померла в молодому віці. У ніч після похорону цей убитий горем чоловік прийшов до її могили, викопав її тіло і поглумився над ним. І тут голос з безодні повелів йому повернутися сюди через дев’ять місяців, аби знайти тут сина. Він покорився велінню й у призначену годину знову розкопав могилу, проте знайшов череп і кістки (звідси знак — череп і кістки). Той самий голос повелів йому «добре охороняти це, оскільки воно подарує йому все найкраще». Отож лорд забрав їх з собою. Вони справді дивним чином завжди оберігали його. Він перемагав своїх супротивників, лише показавши їм магічний череп. Згодом усе це перейшло у володіння Ордену».