Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Долар і євро

Цінність кожної грошової системи залежать від ступеню суспільної довіри. Нині кредит довіри американського долара, що домінував протягом майже всього ХХ століття, здається вичерпаним, особливо в країнах Об’єднаної Європи.

З 1 січня 2002 року національну валюту 12 країн Європейського валютного союзу (ЄВС) буде замінено на євровалюту. В цих країнах національні валюти поступово вилучили з обігу. В установах, на підприємствах торгівлі та послуг країн ЄВС протягом двох місяців приймали і національну валюту, і євровалюту. Обмін валют здійснювався і через мережу банківських установ країн ЄВС. Кожна країна ЄВС встановила термін вилучення з обігу національної валюти: Австрія, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Німеччина не обмежували термін обміну національних валют, проте встановили збільшення вартості обміну після закінчення терміну попереднього вилучення з обігу національних валют; Греція, Італія, Фінляндія та Франція встановили десятирічний термін обміну; Нідерланди Ї до 28.01. 2002 р., Португалія Ї до 30.06.2002 р. Так поступово були введено в обіг банкноти євровалюти, що замінили гульдени, драхми, марки, франки, ескудо, шилінги тощо.

Здавалося б, що все надзвичайно просто. Був один вимір матеріальних цінностей, став інший. Все так, за винятком одного Ї куди подінеться долар США? І що буде з Україною, Росією та іншими країнами СНД, які сьогодні перетворено на доларовий відстійник?

6. Зробимо невеликий екскурс в історію.

Після Другої світової війни, згідно з Планом Маршалла, в Західну Європу було скинуто 12, 4 млрд доларів США: з них Ї 9,3 млрд Ї це специфічний дарунок, який непотрібно було повертати. Водночас в економіку Японії було вкладено 2,15 млрд доларів. Всі ці гроші планувалося передати протягом п’яти років, а було фактично передано за три роки. Звідки така щедрість і чому так поспішали американці?

План Маршалла було завершено наприкінці 1951 року, проте потік доларів із США продовжувався з величезною інтенсивністю і досяг 1966 р. Ї 54,6 млрд доларів.

Чому все це відбувалося? Пояснення тут надзвичайно просте. Під час Другої світової війни США надрукували таку величезну кількість нічим не забезпечених доларів, що могли зірвати американську економіку. Кількість паперових доларів за час війни збільшилася в 3,6 рази. Після війни постало питання: а куди подіти доларові папірці, що знецінюються?

І знайшли вихід — під виглядом «американської допомоги» скинути зайві долари в Західну Європу, частково в Японію та інші країни світу. Передачу доларової інфляції в інші країни (всього 17 країн) було названо Планом Маршалла, за іменем державного секретаря США Маршалла, який вперше озвучив цю ідею в червні 1947 року.

Після цього почалися події, що призвели до «Ніксон-шоку» і ледве не розвалили світ фінансово й політично. Але про шок трохи нижче.

Відповідно до офіційного Бюлетеня банківської статистики, на листопад 1997 року тільки в Росію завезено наявної валюти на суму 117.942 млрд доларів. Із цієї валюти — 98% американських доларів. Вивезли ж з Росії 1,08% завезеної валюти. Все інше осіло в Російській Федерації. А це більше 100 млрд доларів. Де ж вони? А там, де й американські долари після валютної інтервенції Плану Маршалла в Європі — під матрацами. Як тільки їх звідки витягли і трапився «Ніксон-шок».

Захоплюють темпи, з якими в Росію і Україну перекидають долари. Середньорічна швидкість доларизації становить 26,2 млрд доларів, що в 7,4 рази швидше, ніж за реалізації Плану Маршалла в Європі. Але водночас у Західній Європі і Японії стояли окупаційні війська США, і вони нічого не змогли зробити проти «американської допомоги», їм нікуди було подітися. Але чому ми не протестуємо?..

Європа знайшла в собі сили випрямитися й наприкінці 1960-х повернула «допомогу». Долар США звалився як підкошений, ледве не потягнув за собою всю економіку Америки. На початку 1980-х американці спробували відновити престиж своєї національної валюти. Саме тоді полігоном скидання тільки-но надрукованих, нічим не підкріплених доларів став Радянський Союз.

Оскільки скинуті в Європу «зелені папірці» там і залишалися, виник спеціальний термін — «євродолар». Спершу європейці були спокійні: підписана 1944 року Бреттонвудська угода закріплювала золотий еквівалент долара США: 35 доларів за унцію благородного металу. Так американці підстрахувалися від напливу євродоларів назад, «на історичну батьківщину».

 Була й інша страховка. У законі про «допомогу іноземним державам», що його ухвалили в Америці після війни і який діє дотепер, окремим рядком прописано досить пікантну подробицю: 5% суми «дарунків» відкрито призначаються для місцевої адміністрації. Тобто державним чиновникам «на лапу».

Як же відбувається перекладання власної інфляції на інших? Інфляція починається не одразу після вкидання незабезпечених грошей, а з деяким запізненням. І ось у час запізнення потрібно зайві гроші вийняти з обороту й кому-небудь «позичити». Комусь, хто не знає, що це вже не гроші, а зайвий папір. Тоді в США залишаться тільки долари, забезпечені товарами, а надлишок «знищиться». Це і є експорт інфляції. Бо в чужій країні кількість паперових грошей зростає. І не важливо, що вони мають інший вигляд, ніж місцеві гроші. Важливо, що на них можна там щось купити. Реалізація Плану Маршалла в Європі в 1950-ті роки призвела до інфляції, що згодом назвали «великою».

 Щоправда, є одна необхідна умову, аби ця схема спрацювала. Власна національна грошова одиниця країни, куди скидають долари, повинна знецінюватися швидше, ніж долар. Знецінюватися постійно. Інакше жителі цієї країни любитимуть не долар, а свої гроші. Тільки за такої умови населення зберігатиме «зелені папірці» як засіб для накопичування.

 Усі країни світу, якими керують люди з нормальною психікою, завжди виходять з економічної кризи єдиним шляхом — вони різко стискають грошову масу в обігу. Післявоєнна Європа, замучена доларовими ін’єкціями й викликаною ними Великою інфляцією, те ж завдання вирішила удвічі швидше. Щоправда, тактика в кожного була своя, а стратегія одна — зміцнення власної валюти шляхом стиснення грошової маси.

Франція де Голля... У П’ятій республіці немає Центрального банку. Гроші розмножуються через кредитні емісії. На інфляції багато хто годується. В основному банкіри. Де Голль дверцята до годівнички зачинив. Французьким банкам елегантно запропоновано не перевищувати 10-відсоткового рівня кредитування. Все. Країна випрямилася. Франк уперше з глибоких довоєнних часів став твердою валютою.

 Багато написано про німецьке економічне чудо. Його створив монетарист, професор Людвіг Ерхард. Технічне рішення — грошова реформа. У ніч на 21 червня 1948 року було скасовано рейхсмарку й запроваджено дойчмарку (DM). Кожний житель країни одержав на руки 40 DM, до яких у вересні додали ще 20 DM. І оголосили: «Більше грошей у країні немає, бийтеся за ці. І ні пфенігом більше!». Пенсії, зарплату й квартплату перерахували 1:1, готівку й приватні заощадження обміняли з розрахунку 1:10. Зобов’язання банків і установ колишнього рейху анулювали. Підприємства одержали готівку тільки для виплати першої зарплати, а надалі зобов’язані були жити тільки за рахунок реалізованої продукції. І ціни звільнили через три дні після обміну грошей. А чому все-таки Німеччина стала локомотивом Європи? Просто німці «обдурили» американців. Знаючи про плани вкидання в Європу великої кількості доларів як «допомоги», німці з’ясували, скільки доларів до них буде скинуто. Виходячи з товарних цін, розрахували суму грошей, що їм буде потрібна для нормального внутрішнього обігу. Відняли «євродолари», а залишок замовили надрукувати за океаном у формі дойчмарки. Таким способом Ерхард нейтралізував імпортну інфляцію ще до її появи.

 Жалюгідні наслідки (для США) не змусили довго на себе чекати. Адже коли грошову масу стискають, у ній не залишається місця грошам чужої держави — Західна Європа стала збувати долари США. Процес пішов у зворотний бік. Пік паніки припадає на середину 1971 року. Тільки за один день 4 травня й тільки один Центральний банк Федеративної республіки Німеччини був змушений обміняти на дойчмарки 1,2 млрд доларів. З кінця 1969 року до вересня 1971 року запаси іноземної валюти в банках тільки Західної Європи, Канади і Японії потроїлися з 14,5 млрд доларів до 45 млрд. Громадяни інтенсивно спустошували свої запаси. І перед урядами європейських країн постало чергове запитання: а що робити із «зеленими папірцями»?

Першим, ще 1965 року, прокинувся генерал Шарль де Голль. 4 лютого він повідомив, що його країна віднині повністю й назавжди в міжнародних розрахунках переходить до реального золота. І не має наміру більше розглядати долар США як еквівалент дорогоцінного металу. Через тиждень Франція зажадала від США в повній відповідності з Бреттонвудською угодою живе золото. По 35 доларів за унцію, як домовлялися. У Франції на той момент було 1,5 млрд доларів.

 Янкі перелякалися й почали пояснювати, що союзники (по НАТО) так не чинять. У відповідь Шарль де Голль заявив: Франція більше не має наміру бути членом НАТО — Франція вручає Сполученим Штатам «графік виходу з НАТО»: до 1 квітня 1967 року НАТО має передислокуватися з Франції. Країну залишають 35 тис. військовослужбовців, ліквідовано 189 військово-господарських баз НАТО.

 Але німці знову виявилися хитрішими. Хитрий Ерхард гнівно засудив французів і одночасно під шумок зібрав свої «зелені папірці» (у багато разів більше, ніж було у французів) і тихо поклав їхньому дяді Сему на стіл. За любов треба платити! Ми ж союзники! Тим більше, ви обіцяли. Штатам довелося платити...

США нарешті капітулювали: у серпні 1971 року вони припинили обмін золота на власні гроші й запровадили мито в десять відсотків на імпорт товарів. У «демократичній» Америці на 3 місяці заморозили заробітну плату й ціни. Запроваджено змінний валютний курс, що дає волю нестримній доларовій інфляції. Ніксон виступає в Конгресі США, де привселюдно розписується у власному безсиллі. І заодно радує співвітчизників: країнами Заходу ходять 55 млрд, а всього на земній кулі їх 80 млрд. Тоді як у самих США цих доларів — 52 млрд. Золотий запас Америки вже впав удвічі. І якщо всі долари, що гуляють по світу, потраплять у Штати...

 У грудні 1971 року досягнуто тимчасового компромісу: в обмін на відмову вимагати золото підвищено валютні курси — єни на 16,88%, дойчмарки на 13,58%, голландський гульден і бельгійський франк на 7,89%. Долар США девальвовано на 7,89%. У травні 1972 року Конгрес США ратифікує законопроект про зміну золотого еквіваленту американських доларів з 0,8867 до 0,8185 г чистого золота. Фактично це ще 10-відсоткова девальвація й, відповідно, дискримінація долара як світової валюти, що отримає назву «Ніксон-шок».

 А тепер повернемося до Європи. Що сталося із запровадженням євро в європейських країнах?.. За всі часи і у всіх народів інфляцію розкручувала група людей, що мала доступ до друкованого верстата. В європейських країнах загального уряду немає. Отже, немає й мотивів для інфляції євро. Тому євро стає найміцнішою валютою, покликаною зайняти вакансію золота.

 Як тільки за євро закріпилася слава стабільної валюти, від долара США почали розбігатися в усі боки. До того ж панічно. Долару вже не жити на на цьому світі. Світ чекає другого етапу «Ніксон-шоку», але вже в інших, глобальніших масштабах.

У США залишилися два варіанти. Перший — загинути, потонувши в інфляційній хвилі. Другий — відмовитися від закордонних доларів. Тобто кинути увесь світ. Це можна зробити, наприклад, організувавши швидкий обмін грошей у себе в країні. І оголосити всі інші долари, що ходять світом, сувенірами. Який із цих двох варіантів виберуть американці, ніхто не знає…

Микола Сенченко
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com