Сподівання з надією

Відкритий лист до міністра науки та освіти пана С.Ніколаєнка

Шановний пане-товаришу Станіславе Миколайовичу!

Я, Олесь Гриб, режисер театру та телебачення з піввіковим стажем роботи, звертаюся до Вас з надією бути почутим щодо питань стану управління педагогічними кадрами, без яких, як відомо, неможливо вирішувати питання виховання. Зі станом проблеми, на яку я посилаюся, я знайомий не з чуток, бо з 1989-го до 2004 року працював у Вашій системі керівником театральних гуртків та студій при Будинках піонерів, які пізніше було перепрофільовано в центри дитячої та юнацької творчості (ЦДЮТ). Як відомо, педагогічна система радянського управління була прямим продовженням тоталітарної системи керівництва, спротив якій завершувався для неслухняних не зовсім приємно, а часом і дуже неприємно. І залежала ця система не від певної особистості, а від страшної машини перемелювання задля вирощування середньоарифметичних кадрів, знаних як «скеровуюча сила Комуністичної партії». Особлива роль у формуванні безликих, сірих педагогів належала громадським організаціям, які під мудрим керівництвом тієї ж компартії оберталися на слухняну сокиру більшовицького терору. І горе було тим, хто намагався підвести голову.

З часу проголошення третьої незалежності, за допомогою якої комуністам пощастило відмежуватися не лише від проклятої ними УНР та Центральної Ради, а й від коханої для них Росії з її революційним збуренням, Україна змінила символи, але зберегла систему безвідмовного підпорядкування за принципом «демократичного соціалізму».

От саме з цим «набутком» і вступили ми в еру незалежності.

Вчорашні творці насильства оголошують себе інтегральними демократами, щоб, зберігаючи тоталітарну суть, поглиблювати власні ідеї примарної рівності. Як і колись, приватна власність заважає творцям соціальних звершень витворити з людей «єдину спину» — вислів Катерини ІІ, — яку легко згинати і, що особливо важливо, карати.

Чи не найбільшим проявом ненависті адміністративного соціалізму сьогодні є ваша, Станіславе Миколайовичу, війна проти найпотужнішого приватного навчального закладу — МАУП. Я охоче співчуваю вам і розумію ваш розпач, щоб не сказати, ненависть до непідвладного вам навчального закладу вищої категорії, з яким ви з вашою ідеологією абсолютного підпорядкування не можете впоратися. Подумати тільки, що могло б бути за режиму диктатури пролетаріату! Про це краще могли б розповісти Стус, Марченко, Литвин, Тихий... На жаль, ваша система надовго позбавила їх права голосу. Минулося. Я б не хотів, щоб ви вважали мене таким собі матеріально залежним від МАУП адептом. Понад те, я не поділяю цілої низки положень у спрямуванні цього поважного закладу. Але що найбільше мене вражає і захоплює — непохитна переконаність у своїй правоті і праві на власне незалежне від державного чиновника існування. Я на своєму віку немало бачив, як ваша система ламала розумних, освічених і гідних людей, єдина вина яких полягала у нездоланному прагненні до вільної думки. Ось саме це і змусило мене звернутися до вас та вашої армії підлеглих, серед яких, я, впевнений, далеко не всі поділяють ваше захоплення адміністративним свавіллям. Як можна назвати ваші репресивні вчинки стосовно майже п’яти тисяч студентів — випускників МАУП, яких з вашої легкої руки позбавлено елементарного права отримати свідоцтво про завершення навчання у ненависному вам МАУП? Ви, міністр, є часткою адміністративної вертикалі влади, покликаної втілювати в життя закони держави, однак не зважаєте навіть на рішення суду, який скасовує всі ваші адміністративні забаганки, якими ви принижуєте молодь! Чи не зависока ціна чиновницьким амбіціям, які зумовили хрестовий похід проти приватного сектору навчання? Оце і є втілення в життя пропаганди вашого ідейного керівника О. Мороза про передачу влади місцевим органам влади? Ви погляньте, з яким хижим остервенінням рвуться ваші спільники-комуністи і соціалісти до владного абсолюту на місцях, вибитого у ваших партій історією з-під ніг, наче діжку з-під ніг вішальника! Люди, які залишили по собі трупи, кров і сльози, сидять у Верховній Раді, замість сісти на лаву підсудних у Нюрнберзі за всі злочини ГУЛАГу! Чи відчуваєте ви, шановний Станіславе Миколайовичу, власну причетність до злочинів проти Української держави, чи ви ненавидите її, як і зграя Симоненка — головного комуніста України?

Я нагадаю вам слова Сергія Міхалкова, сказані за часів горбачовської перебудови: «Що більше самоуправління, то менше самоуправства». Чи не здається вам, що час державного абсолюту влади минув і ваші дії сьогодні бачаться просто карикатурними? Свого часу я змушений був полишити роботу на телебаченні тільки тому, що опирався насильству з боку телевізійного керівництва. Мене було оголошено «антирадянською людиною». Однак я ніколи не належав до партії убивць.

Пане, чи товаришу, Ніколаєнку, може все ж таки пора зупинитися вам у своїй адміністративній люті до МАУП? Щоб не потрапити до категорії діячів, про яких згадується у Євангелії: «Боже, прости цих людей, вони самі не відають, що творять!» Я той, хто відчув на власній шиї зашморг педагогічної системи України (рудимента більшовизму), коли за здійснений правовий захист інваліда, якого ваші підлеглі незаконно вигнали з роботи, а потім навіть не вибачилися після його поновлення на роботі через суд; я той, хто, знову ж таки, за правовий захист дістав від ваших підлеглих — директора ЦДЮТ Н. Кібардіної, підбуреної начальником управління освітою Деснянського району М. Куцем, сім доган за півроку, разом зі зниженням зарплати за «прогули», яких, звісно, не було. Я неодноразово звертався до вас особисто зі скаргами на ваших підлеглих, які, так само, як і ви, знехтували 18 ст. Закону про звернення громадян. Але що вам якась там стаття про звернення, коли ви рішення законного суду щодо МАУП сприйняли як порожній звук? Що вам до цькування професійного режисера? Вам і вашим підлеглим чиновникам потрібно лише одне: влада. Як казав один з персонажів комедії М.Островського «Дохідне місце»: «Чиновник мусить відчувати перед власним начальством «трепет-с!».

З повагою,
Олесь Гриб, співголова КРОГ, голова ветеранської організації
Печерського району