Як держава недержавним ВНЗ «допомагає»

Ухвалений 1991 року Закон України «Про освіту» закріпив важливі для розвитку громадянського суспільства положення про можливість функціонування в Українській державі навчальних закладів різних форм власності.

Конституція України 1996 року передбачила рівність всіх форм власності.

Чи було дотримано цих принципів насправді? На превеликий жаль, ні.

Всі попередні 15 років існування України як незалежної держави система вищих навчальних закладів недержавних форм власності розвивалася як пасинкова система. Безплатно готуючи для країни десятки тисяч фахівців найвищого рівня, взамін система недержавних ВНЗ не отримувала нічого: ні бюджетних асигнувань, ні пільг, ні привілеїв.

Візьмемо як приклад податок на прибуток. Законом України «Про освіту» було передбачено звільнення всіх закладів освіти від сплати будь-яких податкових платежів. Законодавець, розуміючи важливе значення освіти для прогресивного розвитку суспільства, заклав норму, яка мала допомогти становленню закладів всіх форм власності у сфері освіти. Але ця прогресивна норма не була реалізована, оскільки відповідні норми свідомо чи з чийогось недогляду не було внесено до податкових законів. І недержавним ВНЗ усі 15 років доводилося самотужки і створювати матеріально-технічну базу, і заохочувати професорсько-викладацький склад, і формувати навчально-методичну базу і бібліотечні фонди. Водночас державні ВНЗ, маючи до 70% студентів, які навчалися на комерційній основі, звільнили від сплати податку на прибуток, що дало їм змогу, маючи сформовану МТБ, заохочувати і підбирати професорсько-викладацькі кадри, та ще й отримувати бюджетне фінансування за рахунок податків, які сплачували недержавні ВНЗ.

Попри це, багато недержавних ВНЗ нині ні чим не поступаються державним закладам, а в комп’ютерному і бібліотечному забезпеченні навчального процесу навіть переважають більшість з них.

Дискримінаційним є чинний порядок нарахування пенсій науково-педагогічним працівникам недержавних ВНЗ і виплати пенсій працюючим пенсіонерам. Держава гарантує виплату тільки частини нарахованої пенсії, яка відповідає загальновстановленому максимуму, а іншу частину мусить доплачувати навчальний заклад за рахунок власних коштів, продовжуючи сплачувати кошти до Пенсійного фонду за працюючого пенсіонера.

Міністр освіти і науки С.Ніколаєнко стверджує, що в Україні занадто багато ВНЗ ІІІ і IV рівня акредитації (аж (!) 347), з них 234 — державні і 113 — недержавних. Особливо міністра дратують останні. З одного боку, він їх критикує за начебто низьку якість освіти, а з іншого — дивується (здається, працюючи головою Комітету Верховної ради України з питань науки і освіти, все передбачив, щоб максимально обмежити їхні права), звідки у них гроші для будівництва нових корпусів і оснащення їх сучасною технікою (як це було в Кіровограді, де міністр побачив новий корпус Кіровоградського інституту МАУП і замість радіти був цим неприємно здивований).

С.Ніколаєнко бореться з недержавними ВНЗ, передусім з МАУП, які не беруть у держави жодної копійки, даючи натомість великі доходи до бюджету і тисячі випускників, і в той же час не помічає як десятки державних ВНЗ вже давно забули свій основний профіль і сотнями тисяч штампують державним коштом фахівців для сфери бізнесу. Навпаки, він гордий з того, що держава готує фахівців для комерційних структур. А може, було б правильно спитати думку платників податків, чи згодні вони, щоб державні ВНЗ за сплачені ними податки готували спеціалістів для бізнес-структур. Для цієї мети в усьому світі створюються недержавні ВНЗ, які працюють в ринкових умовах без впливу чиновницьких структур. Чи все ж таки державна мафія у вигляді Спілки ректорів державних ВНЗ (голова В.Скопенко), до якої тісно долучився С.Ніколаєнко, непереможна? І вона визначає, яким ВНЗ бути, а яким ні?

Здається, пора вже припинити пустопорожні балачки деяких чільників МОН про рівність навчальних закладів усіх форм власності. Треба реально забезпечити цю рівність.

По-перше, звільнити недержавні ВНЗ від сплати податків, аби направити звільнені кошти на покращення матеріально-технічної бази, обладнання гуртожитків для студентів, житла для професорсько-викладацького складу.

По-друге, припинити практику використання державних коштів для підготовки фахівців для недержавних бізнес-структур. Нехай ринок визначає, які ВНЗ мають готувати на комерційній основі фахівців для відповідних підприємців і організацій.

По-третє, припинити безпідставну ліквідацію вищих навчальних закладів, передусім недержавної форми власності.

По-четверте, провести системну роботу з визначення шляхів і напрямів реформування вищої освіти в Україні.

Нам немає потреби на догоду будь-кому поспішати, у нас попереду велика робота з побудови справді великої й незалежної Української України.

В.Короткін,
перший віце-президент Федерації юристів України