SOS! Україна суднобудівна пішла під ніж

Нині вельми сумно визнавати, що значна частина приватизованих державних підприємств в Україні, зокрема стратегічного значення, потрапила не до тих рук. Та все ж від усвідомлення цього факту нікуди не подінешся. Надбання всього народу перетворилося на об’єкт для найвитонченіших фінансових махінацій. Вражає, що провернути таке дозволили наші з вами співвітчизники: держчиновники «злодійкуватого» покоління, які отримали право розпоряджатися долею цілої держави.

Досить звернути увагу на долю пущеного по світу «Чорноморського суднобудівного заводу» (ЧСЗ), щоб зробити однозначні висновки з цього приводу раз і назавжди — з тієї пори, як у підприємства з’явився новий «російський інвестор», на ньому з упевненістю можна поставити «хрест». Протягом останніх років завод немов завмер, не подаючи ані найменших натяків на пожвавлення суднобудівного виробництва. Незважаючи на інвестиційні зобов’язання, які, як завжди, покладено на покупця, як то будівництво кораблів, виплата боргів і зарплат, забезпечення робітників соціальним «пакетом», на ЧСЗ щонайповніший «штиль».

У результаті «господарювання» на Чорноморському суднобудівному російського «бізнесмена» Ігоря Чуркіна, за інформацією комісії Верховної Ради з питань приватизації, до кінця 2004 року не було перероблено жодної тонни металу. І це незважаючи на те, що, згідно з інвестиційним зобов’язанням, російський «інвестор» повинен був забезпечити переробку 60 тис. тонн щорічно. За умовами конкурсу з продажу ЧСЗ переможець повинен був протягом шести місяців погасити заборгованість заводу із заробітної плати і перед Пенсійним фондом у розмірі 11,459 млн грн. Крім того, протягом двох років росіянин зобов’язався частково погасити або реструктуризувати прострочену заборгованість за кредитами комерційних банків у розмірі 13,5 млн грн.

Що ж ми маємо насправді? З п’ятитисячного персоналу в період 2003 — 2006 рр. на під­приємстві звільнено три тисячі людей. Заборгованість із зарплати працівникам на 1 січня 2007 року становила 2 млн
9 тис. грн. Заборгованість Пенсійному фонду на 1 лютого ц.р. досягла майже 20 млн грн, а Фонду соціального страхування від нещасного випадку більш як 0,5 млн грн. До цих невиконаних зобов’язань слід ще додати відсутність обіцяних інвестицій в модернізацію підприємства в сумі 49 млн грн.

За великим рахунком, такий розвиток ситуації можна було припускати ще на етапі приватизації підприємства. Хоч як сумно визнавати, операція була свідомо невигідною для України… з самого початку.

У цьому контексті зазначимо, що явно протекціоністським кроком ФДМ, який тоді очолював Михайло Чечетов, була вже сама оцінка ЧСЗ, що виставлявся на торги. До речі, ДАХК (Державна акціонерна холдингова компанія) «ЧСЗ» — не якийсь там заводик з виробництва моторних катерів. У компанію входить ВАТ «Суднобудівна верф «Меридіан» — єдине в Європі і друге у світі підприємство з конвеєрного спорудження судів у критому цеху, ВАТ «Чорноморський машинобудівний завод» з виготовлення машин і механізмів, ВАТ «Веселка» (фарбування судів), ВАТ «Черномормебель». Є в структурі підприємства й об’єкти соціальної сфери, такі як ТОВ «Черноморсоцсфера». У його відомстві п’ять дитячих садків у Миколаєві, дев’ять гуртожитків, база відпочинку «Чорноморець» у Коблево, дитячий будинок відпочинку на березі Чорного моря «Маяк», база рибалок на березі Дніпро-бузького лиману, будинок відпочинку «Суднобудівник» на південному березі Криму, недобудований готель на 60 номерів у центрі Миколаєва, п’ять службових квартир у Миколаєві, дві квартири в Києві, і два кафе в Миколаєві.

Все це добро Фонд держмайна оцінив в якихось 119,3 млн грн за статутного фонду понад 129 млн грн (!) А на завод у ту пору претендували всього два учасники: ВАТ «Миколаївська малотоннажна верф» і російське ВАТ «Костромський суднобудівний судоремонтний завод». Цілком обгрунтовано все це викликало загальний сумнів у чесності того, що відбувається. Річ у тому, що за обома цими компаніями стояла одна єдина компанія, зареєстрована в Канаді: «Шиппінг Текнолоджі Лімітед». Своєю чергою, з’явилася інформація, що її створено за дорученням все того ж Ігоря Чуркіна, і володіє вона контрольним пакетом акцій ЗАТ «Чорноморська суднобудівна компанія», яка є власником Миколаївської малотоннажної верфі. Ось вам і новоявлений «бізнес кубик-Рубік»

Така хитра зв’язка скріплялася ще тим, що ця канадійська «родичка» миколаївської верфі перерахувала костромським «конкурентам» 2,24 млн дол., необхідних для оплати конкурсної гарантії у ФДМ. Конкурс фактично «для одного учасника» відбувся цілком успішно — ММВ стала господинею ЧСЗ.

Новоявлені господарі підприємства тут же вирішили збільшити його статутний фонд на 150 млн грн. Таким чином, колишній держпакет акцій холдингу скорочувався втричі, а частка міноритарних акціонерів — до десятих і сотих відсотка. Цілком природно, що і робітники заводу, і міноритарні акціонери почали проявляти незадоволення і розгорнули боротьбу за свої права.

Крім того, російський «інвестор» умудрився вступити в конфлікт з міською громадою. Спочатку за допомогою замовних мітингів росіяни намагалися звалити провину за невиплату заборгованості із зарплати працівників одного з колишніх підрозділів ЧСЗ на мерію, вимагаючи з міського бюджету 6 млн грн. Коли ж з цього задуму нічого не вийшло, почалися претензії холдингу на частину мікрорайону Намивши, який свого часу зводився коштом ЧСЗ — тепер там планувалося масштабне житлове будівництво. У результаті власники підприємства отримали серйозних опонентів в особі міськрад двох скликань і городян. Миколаїв­ська міськрада в грудні минулого року за несплату 3 млн грн земельного податку позбавила ЧСЗ права на постійне користування земельною ділянкою, і тепер холдинг, його численні «дочки» і новостворені з їхньою участю підприємства у прямому і переносному сенсі «зависли в повітрі».

Щоб зрозуміти, навіщо Чуркіну знадобилося загробити таке величезне українське підприємство, досить звернутися до особливостей його «підприємницького» таланту. В Україні наш вельмишановний «інвестор» з’явився в середині 90-х, ховаючись від неприємностей у Росії. Спочатку кмітливець намагався налагодити тут торгівлю запчастинами від «КамАЗів». Коли ж ця затія не вдалася, Чуркін зумів домовитися з високопосадовцями НАК «Нафтогаз України» і почати поставляти НАКу фарбований брухт, видаючи його за «нове устаткування». Так відбувався обмін на справжнісінький газ, який потім перепродувався українським споживачам. У кишенях Чуркіна і К^о осіли сотні мільйонів доларів. Крім того, Ігор Чуркін любив забавлятися з відшкодуванням ПДВ. Росіянин навіть був, так би мовити, українським першопроходцем у фіктивних схемах його реалізації.

Цілком логічно, що нині ЧСЗ використовується росіянином як об’єкт для реалізації таких махінацій і афер. Зупинити ж його не можуть ні затяжні безрезультатні судові розгляди, ні псевдопогрози ФДМ. Чуркін разом зі своїм братом Олегом (що перебуває у федеральному розшуку Росії за розкрадання бюджетних коштів в особливо великих розмірах) абсолютно безкарно тягнуть останні «соки» з розкраденого ними ЧСЗ. Ось і про батьків не забули: передали будинок відпочинку «Суднобудівник» у ТОВ «Будтрансгаз», засновником якого є мама — Фаріда Чуркіна. Своєю чергою, вона передала будинок відпочинку в ТОВ «Ту­ризмтехнобуд», засновником якого є тато — Анатолій Чуркін. А за будинок відпочинку, оцінений у 3,2 млн грн жодних грошей ДАХК «ЧСЗ» так і не отримав. Такий ось «сімейний подарунок».

Невже, зважаючи на все це, нинішня українська влада не може взятися за розум і врятувати «Чорноморський суднобудівний завод» від такого вандаліз­му? Підприємству лише потрібний інший інвестор — з тверезими і законними бізнес-інтересами, а не сповнений жадобою легкої наживи за рахунок розбазарювання не ним створених основних фондів. Інвестор, зацікавлений у тому, щоб завод працював, а не розпродувався шматками, буде і про робітників думати, і про соціальну сферу міста піклуватиметься. Не тому, що він «добрий цар», а тому, що для нормальної роботи підприємства потрібні кваліфіковані кадри, які не підуть працювати за гріш, а для їхніх родин необхідні нормальні побутові умови. Та і до державного і місцевого бюджетів податкові відрахування потечуть.

Цим шляхом вже пішли багато великих фінансово-промислових груп України і Росії. Такий підхід вже років сто як є аксіомою для європейських під­при­єм­ців. Фактично Чуркіни — динозаври епохи первинного накопичення на пострадянському просторі, і що швидше такі раритети «вимруть» (у діловому, а не у фізичному сенсі), то краще буде і Українській державі, і народу України.

За повідомленнями інтернет-видань