Сатанинське дійство

Заява Служби комунікації Московського Патріархату у зв’язку з планами проведення так званих парадів гордості сексуальних меншин

Як свідчать дані соціологів і матеріали засобів масової інформації, переважна більшість громадян Росії і основні її суспільні сили категорично відкидають плани проведення «парадів гордості» представників сексуальних меншин. З цієї причини на адресу Російської Православної Церкви висуваються звинувачення в порушенні прав сексуальних меншин. Оскільки ці звинувачення зачіпають наші погляди не тільки на планований хід, а й на проблему гомосексуалізму загалом, служба комунікації Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського Патріархату уповноважена заявити наступне.

Мужолозтво, скотолозтво, педофілія, кровозмішання і багато інших гріхів, пов’язані зі статевою розгнузданістю, тривалий час супроводжують людство. Як і будь-який гріх, вони позбавляють людину майбуття в житті вічному. У Священному Писанні недвозначно мовиться: «Не одурюйтеся: ні розпусники, ні ідолослужителі, ні прелюбодії, ні малакії, ні мужеложники, ні злодії, ні лихварі, ні п’яниці, ні лихослівні, ні хижаки — Царства Божія не успадкують» (1 Кориф. 6. 9-10).

Понад те, вже і в земному житті уявне задоволення, яке дає грішникам це беззаконня, незабаром обертається розчаруванням, стражданнями, подальшим етичним падінням. Нарешті, воно позбавляє людину перспективи бути щасливим. Пастирський досвід показує, наскільки спустошену, повну відчаю душу мають ті, хто звертається до Бога, усвідомивши всю скорботу своєї «нетрадиційної орієнтації». Саме внутрішня невпевненість у своєму знайденому на мить помилковому задоволенні примушує натовпи духовно хворих людей проводити згадані ходи. У них створюється ілюзія колективного щастя, вони намагаються приховати за гучними словами свої проблеми, свою самоту перед лицем злого демона, що примушує їх творити осоружне задуму Божому стосовно людини. Тому Церква, як і багато століть тому, протягує цим людям багато разів відкинуту ними руку допомоги в боротьбі зі згубною пристрастю нашого часу.

Гріх, виростаючи в глибинах людської свідомості, як заразна хвороба, виявляється очевидним і загрожує поширитися на все суспільство. Не так давно, зазнавши фіаско в спробах лікування гомосексуалізму і піддавшись політичному тиску, лікарі деяких країн визнали це збочення нормою. Мабуть, на черзі визнання нормою алкоголізму, наркоманії, ігроманії та інших пороків, перемогти які неможливо лише медичними і політичними методами, без духовного і етичного перетворення особи. На щастя, більшість людей, що живуть на Землі, слідуючи голосу своєї совісті, продовжують вважати гомосексуалізм осоружним людській природі. Тими, кому не прийнятний цей порок, рухає не злість, не горезвісна «гомофобія», а інстинкт самозбереження. Заповнення публічного простору неправдою про «нормальність» девіантної статевої поведінки, безумовно, допоможе гомосексуалізму знайти нові жертви, нових рабів, позбавлених здатності брати участь у співтворчості з Богом, дати світу потомство. Закон, який дозволяє брати дітей на виховання в гомосексуальні сім’ї, не тільки зробить останніх потенційними жертвами педофілії, рівень якої, згідно з дослідженнями американських вчених, в гомосексуальному середовищі незвичайно високий, а й, цілком можливо, що зумовить орієнтацію цих дітей.

Якщо народ не відтворюється, це неминуче загрожує деградацією нації. Тому пропаганда гомосексуалізму в довгостроковій перспективі є закликом до загибелі нашого народу. Зрозуміло, кожен володіє свободою слова і правом на самовираження. Але суверенній нації, яка діє через законно вибраних або призначених представників, було б дивно створювати правові передумови для самознищення. Сьогодні до створення таких передумов закликають ті, хто збирається марширувати нашими містами.

Особливу небезпеку пропаганда гомосексуалізму являє для молодого покоління, часом особливо схильного до навіювання. Відомо, що ця пропаганда спрямована передусім на молодь і підлітків. Агресивність просування гомосексуальних поглядів, зокрема під прикриттям захисту прав людини, має явно провокаційний характер. Найменше активісти цього руху приймають до уваги права інших осіб, навіть не замислюючись над тим, що їхня поведінка може бути образливою для людей, що їх оточують. Водночас міжнародне право визнає допустимим обмеження прав людини на користь захисту прав інших осіб (ст.ст. 9, 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, ст. 19 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права 1966 року, ст. 13 Американської конвенції про права людини 1969 року).

Будь-який віруючий із співчуттям ставиться до людей, які страждають на цей гріх, але потурати його поширенню — це накликати на наш народ прокляття Содома і Гоморри.

Звертаємо увагу судових інстанцій всіх рівнів, де може бути розглянута ця ситуація: згідно зі ст. 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, «при здійсненні своїх прав і свобод на кожну людину мають поширюватися тільки такі обмеження, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і пошани свобод інших та задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві». Такі допустимі підстави обмеження свободи самовираження і права на мирні збори містяться в Міжнародному пакті про цивільні і політичні права 1966 року (ст.ст. 19, 21) і цілій низці інших регіональних документів. Не маючи всестороннього законодавчого закріплення, мораль, проте, має абсолютний характер і охороняється суспільством всіма законними методами.

Російська Православна Церква вважає за неприпустиме проведення параду сексуальних меншин, вважаючи його замахом на етичні норми нашого багатонаціонального народу, на громадський порядок, а в довгостроковій перспективі — на майбутнє нашого народу.

Наголошуємо, що демонстрація торжества людського гріха, уособленням якої є парад гомосексуалістів, суперечить справедливим вимогам моралі, які багато століть визначають життя нашого суспільства. У зв’язку з цим закликаємо суспільство об’єднатися задля протидії силам, що намагаються примусити нас жити всупереч уявленням про добро і зло.

Русский вестник. — 2007. — №12