Може, «Лис Микита» мудрості позичить?

Недавно почула, як одна з доморощених попсових «зірок», що виспівує російською мовою, аж пінилася від обурення. Це ж треба: на українському телебаченні «улюблені мультики» дитинства вирішили дублювати державною мовою! І тепер, не вгавала «знаменитість», не можу переглянути ні «Ну, постривай!», ні «Вінні Пуха». Нудить, мовляв. Страшно подумати, що станеться з бідолашною «зіркою», коли вона, ввімкнувши телеканал, натрапить на справжній український мультфільм «Лис Микита» за твором Івана Франка. Хоча то вже її, цієї людини, персональні проблеми.

Ми ж наразі маємо констатувати приємну річ: перший український мультсеріал, який пропагує українську літературу, культуру й мову, заявив про своє народження. «Лис Микита» має 26 серій, кожна з яких триває 15 хвилин. Його творчі батьки — сценарист і постановник Володимир Кметик, головний художник Едуард Кирич, композитор Мирослав Скорик — близько року працювали над цим анімаційним проектом.

Як для України бюджет чималенький: 10 млн грн. Менше половини цих коштів виділила держава, решта — спонсорська допомога.

«Замовником фільму виступила «Просвіта», — розповідає Володимир Кметик, — головним розпорядником коштів — Міністерство культури та туризму. Я не можу сказати, що робота над мультсеріалом була легкою. У процесі ми стикалися з різними проблемами, зокрема світоглядними. Річ у тому, що для України досить незвично міркувати такими категоріями, якими міркували ми. Багато тих, хто ухвалює фінансові рішення, були шоковані, бо не розуміли ні ідеї, ні самого процесу, тому оперували параметрами 30-річної давнини: чому матеріал суто український, чому саме така кількість серій. Однак це ж звичайний телевізійний формат! І вже давно існують зовсім нові технології, інші підходи.

Постановник мультфільму переконаний, що для України «Лис Микита» — проект масштабний і певним чином стане викликом — сьогодні він такий один і порівнювати ні з чим. А, скажімо, в Європі таких фільмів робиться багато й одночасно, адже там дбають про кіно для дітей, думають про підвищення культурного рівня молодого покоління. «На жаль, ми поки що тільки декларуємо свою європейськість, — каже Володимир, — але не знаємо, що це таке і в чому її суть. І коли багато мультиків в Україні дублюються українською, дехто плеще в долоні — мовляв, оце так ідея! Не кажу про тих, кого, буцімто, «верне» від таких спроб. (Нехай купують диски з «автентичним» звуком і дивляться на здоров’я. — Авт.). Але коли втілюється вітчизняний проект такого плану, то суспільство губиться й не знає, як до цього ставитися: настороженість до свого є, а традицій немає».

Зрештою, найголовніше, щоб крига недовіри скресла. А для цього треба побачити сам мультсеріал. Впевнена: українські діти будуть задоволені походеньками мальованого хитруна Лиса. Чудова жива мова, цікаві й кумедні діалоги, самобутні характери лісових персонажів прихилять на свій бік юну аудиторію. Та й дорослим не завадить познайомитися ближче з персонажами нового фільму — Левом та його дружиною, з Лисом і Борсуком Бабаєм, Мавпою та іншими. Восени картина має з’явитися у прокаті. Сподіваюся, реклама цієї події буде не слабшою, ніж промоція різних шреків і ніндзь, мультики про яких не додають малятам ні духовного збагачення, ні мудрості. А так — «гамбургери» від культури. З’їв — і забув.

Хочеться вірити, що українське телебачення також не проігнорує «Лиса Микиту». Навіть попри пустодзвонні передвиборні телемарафони, якими, безсумнівно, найближчим часом буде заповнено вітчизняний ефір. Нехай і політики, які без державних портфелів просто в’януть, подивляться казку Івана Франка. Не відомо, чи всі з них бодай чули про такий твір українського класика...

Сторінку підготувала
Юліана Миргородська