Як подолати кризу?

ВИСНОВОК
наукової політико-правової експертизи щодо шляхів подолання політичної кризи в Україні

ВИТЯГИ

В Україні триває гостра політична криза. Політичні сили та їхні представники пропонують такі шляхи стабілізації ситуації:

1. Діяти тільки відповідно до рішення Конституційного Суду України (КСУ), хоч би яким воно не було. Однак експертне дослідження свідчить, що правове рішення суду не замінить політичного і не виведе країну з кризи. Тим більше, що в суспільстві вкрай низька довіра до КСУ (близько 12%). Народ пам’ятає попередні рішення КСУ про права Президента України Л.Ку­ч­ми балотуватися на посаду глави держави втретє (2004 р.), про неможливість зменшити пенсії, які народні депутати призначили собі, а отже, про обов’язок злиденного народу надавати їм довічно царське утримання тощо. Народ, стосовно якого здійснюється етноцид, не може довірити свою долю маловідомим йому суддям. Усе, що стосується цих суддів та їхніх родин, має бути абсолютно відкритим, зокрема для обговорення в ЗМІ, бо йдеться про інтереси і долю держави та її народу. Понад те, суспільство має знати про щогодинне просування справи щодо підозри в підкупі одного із суддів КСУ. Слід зазначити, що за останні вісім місяців КСУ, на утримання якого витрачаються мільйони бюджетних коштів, не прийняв жодного рішення. Цей суд, на думку багатьох фахівців, зокрема експертів, в умовах України потрібно ліквідувати, а його функції передати Верховному Суду України (ВСУ).

2. Провести Всеукраїнський референдум з питань дострокового припинення повноважень Президента («Урядовий кур’єр», 2007.20 квітня). З правової точки зору ця позиція не витримує критики і, мабуть, є певним тиском на главу держави В.Ющенка.

3. Домовленість політичних сил врегулювати суперечності без дострокових виборів народних депутатів. Цей шлях виключає із переговорного процесу народ як єдине джерело влади, а тому є абсолютно неприйнятним.

4. Дострокове припинення повноважень і ВРУ, і Президента України з одночасним проведенням дострокових парламентських і президентських виборів. Такий варіант теоретично можливий за домовленістю політичних сил. Однак є загроза безконтрольної діяльності в передвиборний і виборчий період виконавчої гілки влади, зокрема у сфері приватизації та вивезення капіталу за межі держави, що вже було 2004 року. Крім того — і це основне — порядок формування і склад виборчих комісій з виборів народних депутатів і Президента України різні, а тому технологічно провести одночасні вибори неможливо.

5. Встановлення в державі прямого президентського правління. У Конституції відповідних норм немає, однак таке правління може бути встановлено відповідно до статей 3, 5, 8 частини першої, 102 та 106 частин першої та сьомої Основного Закону з метою забезпечення прав і свобод громадян, бороть­би зі злиденністю та вимиранням нації. За цим варіантом Президент України має керуватися принципом верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції).

Встановлення прямого президентського правління пов’язане з рівнем довіри людей до глави держави і може бути сприйнято позитивно у разі: звер­нення Президента України до народу з роз’ясненням мети і конкретних завдань такого правління; невідкладних, рішучих та зрозумілих народу дій щодо суттєвого послаблення корупції, хабарництва, подолання рейдерства, скасування владних пільг і привілеїв, оголошення реальних цифр і термінів підвищення зарплат, пенсій тощо; розблокування через Всеукраїнський референдум патових ситуацій у законодавстві, створених ВРУ для утримання влади майже незмінною купкою людей, переважно мільйонерів.

Політична ситуація може скластися так, що цей шлях врегулювання кризи стане невідворотним.

6. Призупинення дії Указу Президента України № 264 від 2 квітня 2007 р. на основі домовленостей керівників політичних фракцій у ВРУ, Прем’єр-міністра України В.Януковича та Президента України В. Ющенка про проведення в реально короткий час дострокових виборів у Парламент.

Цей шлях, на думку експертів, є найдоцільнішим. Домовленості повинні включати пакет документів із зобов’язанням законодавчо врегулювати проблеми, які призвели до кризи:

а) внести зміни та доповнення в законодавство, зокрема виборче, передбачивши відкритість виборчих списків кандидатів у народні депутати, позбавлення мандату депутатів-перебіжчиків з однієї фракції ВРУ в іншу тощо;

б) прийняти закон України про Всеукраїнський та місцеві референдуми. Зараз, всупереч ст.5 Конституції, чинний закон обмежує народ у його правах бути носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, зобов’язуючи його попередньо збирати підписи як підставу оголошення референдуму. Україна майже єдина в світі держава, де закон надав право особі, задля усунення якої з посади організується референдум, затверджувати чи не затверджувати списки ініціативних груп зі збирання підписів виборців (громадян);

в) прийняти Закон України «Про Регламент ВРУ». Упродовж восьми років (1996 — 2004 рр.) Парламент не виконував вимоги Конституції про прийняття Закону «Про Регламент». Конституційними змінами 2004 року передбачено, що Регламент затверджується постановою ВРУ і є не законом, а внутрішнім процедурним документом Парламенту. Однак Регламент стосується інтересів всіх гілок влади та народу і повинен прийматися як закон;

г) скасувати нелегітимні постанови ВРУ та КМУ;

д) провести часткову судову реформу, аби, відповідно до частини 4 ст.124 Конституції, забезпечити безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних, до виконання повноважень яких, своєю чергою, залучати студентів юридичних ВНЗ із освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст», «бакалавр»; надати державну підтримку третейським судам.

Прогресивний розвиток держави буде можливим за єдності політичних партій і суспільства на основі національних пріоритетів. При цьому можуть бути відмінності в термінах, темпах розвитку, глибині змін тощо. Серед таких приоритетів для всіх політичних партій мають бути:

1. Захист єдності народу, території, мови.

2. Мобілізація матеріально-фінансових ресурсів держави, щоб призупинити вимирання нації та створити передумови для її прогресивного розвитку. Для цього, як свідчить експертне дослідження, необхідно:

а) зменшити експлуатацію народу через збільшення частки зарплат і пенсій в собівартості продукції з 28 до 60%, тобто до середньоєвропейського рівня;

б) скасувати всі раніше встановлені пільги і привілеї влади як встановлені в порушення Конституції та волі народу. У Німеччині, наприклад, зарплата депутатів Бундестагу, які створили гідне життя народу, нижча, ніж у металурга. В Україні річний розмір матеріально-грошових витрат на народного депутата України в 30 разів більший, ніж на вчителя. Це співвідношення збільшується до сотні разів у разі безплатного отримання представником влади елітної квартири;

в) заборонити приватизацію, особливо природних ресурсів, шахт, атомної енергетики, сільськогосподарських земель;

г) відокремити бізнес від влади. Маючи власний чи сімейний бізнес, представники влади думають передусім про його збільшення, зокрема через використання матеріальних ресурсів Державного резерву та бюджетних грошей, приватизацію державної та комунальної власності, реалізацію господарських проектів під гарантії Уряду тощо.

Характерним прикладом безгосподарності, мер­кантильності, посягань на права громадян є одна з найбільш стабільних і прибуткових у світі галузей господарювання — житлово-комунальна сфера. У державі вже були дві невдалі спроби перерозподілити житловий фонд на користь деяких політико-владно-бізнесових груп з використанням багатомільярдних боргів населення перед житловими органами.

2006 року було при­йнято рішення про приватизацію житлово-комунального господарства. Для цього Парламент скасував мораторій на підвищення тарифів у цій сфері і щорічне виділення значних сум із бюджету для реконструкції водопостачання, водовідведення тощо. Нові власники житлово-комунальної сфери років п’ятнадцять не матимуть великих витрат на її утримання, отримають   надприбутки і можливість перерозподіляти житловий фонд на свою користь, використовуючи борги населення, неспроможного сплачувати комунальні послуги.

Для реалізації антинародних задумів влада не надає ЖЕКам статусу юридичних осіб, не переводить їх на ринкові форми господарювання, а утримує на бюджетні кошти. Тому види діяльності, які мали б за плату виконувати ЖЕКи та інші комунальні підприємства, заробляючи тим самим мільярди гривень (заміна батарей опалення, приладів обліку води, дверних кодових замків), захопили переважно наближені до влади фірми. Часом їхнім інтересам підпорядковані органи житлового управління та бюджетні кошти.

Аналогічним чином здійснюється «управління» й іншими сферами господарювання. Експерти розробили основні напрями реформуваня у сфері економіки та перелік дій, які потрібно здійснити за різних варіантів виходу з політичної кризи.

В.Перець,
Р.Прилуцький,
керівники колективу наукових експертів з політико-правових питань,
кандидати юридичних наук