Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

АУДИТОРІЯ ЯК ЧИННИК МАЙДАНІВ

«Хто більше заплатить, з тим і працюватиму», — заявляє низенький Віктор Павлік, маючи на увазі роздвоєний Майдан, окупований придбаними за безцінь неробами та гульвісами з усієї Вкраїни. Така ось позиція вітчизняної естради. Чи можна поділити її на прибічників «біло-блакитних» та «помаранчевих»? Чи не все одно? Радше друге, ніж перше. Клепка скоріше стерлася, ніж збереглася...

«Аудиторія» — могутня сила, одне із засадничих понять соціології і теорії масової комунікації. Стати популярним, нехтуючи таким впливовим чинником як любов слухача, ще не вдавалося нікому. Навіть Поплавський — і той потребує фанатів. Дарма що більшість з них збігаються, аби «полахати» з товстенького дебіла, що кумедно підскакує на сцені в оточенні нещасних студентів, які проституюють власний хист за спиною вельможно-ректорської посередності. Оці «махальники» з пивом та чіпсами — аудиторія Поплавського.

Віце-президент Єврокомісії Марек Сівець, як і личить справжньому полякові, на минулому тижні відвідав Україну, аби зрозуміти, в чому ж конфлікт і чого очікувати від україн­ців цього разу? На перше запитання відповісти не вдалося, а ось щодо другого, то пан Сівець у Брюсселі, де тепер має честь проживати й працювати, та ще й не на такій низькій посаді, зауважив: «Це не революція, це — концерт». Ключові слова. Вони відкривають шлях до розуміння того, що відбувається не через якісь політичні механізмі чи юридичні статті кодексів, а через закони шоу-бізнесу — не набагато гуманніші за закони виживання у джунглях.

Чому той чи інший артист виходить співати на той чи інший Майдан? (До речі, 2004-го ситуація була простіша: Майдан був один, тому було зрозуміло, хто на сцені Майдану — той «наш», патріот, «за Ющенка», тепер же їх два. І там, і там шановані нами співаки. Кому вірити?) Хтось — за гроші, хтось — через переконання, хтось — через кон’юнктурні обставини. Наталя Бучинська, до певної міри відома співачка, 2004-го співала за Януковича, понад те — поряд з Януковичем на одній сцені. Тепер ні за кого співати не хоче. Мовляв, тоді її до того примушував особисто Білокінь, відомству якого (МВС) вона на той час підпорядковувалася. Тепер Білоконя немає — живе собі десь у Московщині, тож і присилувати Бучинську немає кому.

Кожен артист як може, так і пояснює свої вчинки. Надзвичайно низько впав, приміром, рейтинг пані Могилевської після того, як отруєний «наколотими помаранчами» народ побачив її спочатку на «біло-блакитному» каналі, потім — на «помаранчевому». Це зараз ми розуміємо, що між Порошенком, Зінченком і Медведчуком різницю годі й шукати, але тоді це було знаково. І Наталку практично зненавиділи. До того ж в обох таборах. Отак надмірне прагнення зробити собі файний імідж часом може призвести до непередбачуваних прикрих наслідків.

А ви не помітили, що рейтинг тих, хто співав на Майдані, різко впав? Скажімо, «Океана Ельзи». Сплеск і — стрімке падіння. Вакарчука ми наразі бачимо більше не як фронтмена відомої групи, а — в кращому разі — як громадського діяча, у гіршому — як кандидата в народні депутати. Повний аут з Русланою. Де вона? Так несамовито витанцьовувала на Євробаченні, так яскраво починала політичну кар’єру і — щезла! Безглуздо виглядає і Ян Табачник на тлі засідання якоїсь комісії ВР. Як диригент у фраку, який з лихої долі потрапив до генделика з бомжами та лихварями.

Натомість особи, «незасвічені» Майданом, успішно гастролюють, знімають кліпи, розкручуються. Що це? Свідчення існування на небі Бога, який карає фарисеїв, чи все ж таки чинник аудиторії, на який звикли не зважати наші «зірки»? Пригадайте: чи ви бачили 2004-го на сцені Майдану Вєрку Сердючку? Хіба що згадаєте, як вона агітувала за якусь дрібну партію на виборах-2006. Розумний артист ніколи не робитиме собі імідж за рахунок політики.

І тут ми доходимо до вельми важливого пункту, мало чи не головного в цьому безталанному тексті. Артисти поділяються на таких, що розуміються на промоушені, і на тих, які в ньому ні біса не петрають. Ось погляньте на Ані Лорак — відверто антипомаранчева позиція, яку вона зайняла 2004 року, обернулася її практичною «невидимістю» в ефірах і фінальним екзилем до Росії 2006 року. Навіть у ненависної всім українцям Могилевської до такого не дійшло. Хіба що пощастило з «Танцями» — схудла, кльового танцюриста підчепила, непоганий кліп зняла, ще й на халяву танцювати навчили!

Дехто — як, скажімо, лідер «Тартаку» Сашко Положинський — як став у громадянську «позу зю», так і досі з неї не вийде. Надто увійшли в роль. Вакарчук, приміром, абсолютно безглуздо виглядає в передвиборному списку «Нашої України» поряд з такими «персоналіями», як Порошенко, Балога та Каськів. Йому б більше пасувала Правиця. І це не тому, що особисто я — її адепт. Зовсім ні. Просто переконання у Славка та й імідж — не ті.

Особисто мені цікаво — хто б з артистів вийшов на Майдан, якби його скликали одноосібно комуністи чи прогресивні соціалісти? Адже якщо стосовно Партії регіонів, БЮТ та НСНУ можна відбутися порожньою демагогією, то тут такий номер не пройде! Треба буде згадати «речьовки» піонерського дитинства, щось про «не кочегаров, не плотников». І вперед під червоними стягами, до світлого майбутнього!

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com