Від міфів до реальності

Одним з найпоширеніших міфів сучасності є постійне педалювання тези, що через політичну кризу Україна як єдина держава ось-ось розпадеться. Це нібито вигідно як «голубим» і «червоним», так і їхнім хазяям у Кремлі. Якщо не заглиблюватися у ситуацію і ковзати по поверхні, то так воно і здається. Але що ж ми маємо насправді?

Для вияснення істини необхідно змоделювати ситуацію. Скажімо, Україна справді розпалася. Неодмінним результатом такої події буде утворення держави з умовною назвою Західно-Українська Народна Республіка. Або Галицько-Волинське королів-ство, якщо вам так більше подобається. Та це жах не лише для «голубих» і «червоних», а й передусім для Росії. Всі газові і нафтові комунікації проходять через Західну Україну. Скільки вони будуть брати за транзит? Звичайно, за світовими цінами. Це вже буде інша держава, якою керуватимуть не нинішні «лошки», а національно свідомі і сильні духом правителі. Їх буде одностайно підтримувати все населення. А скільки доведеться заплатити «донецьким» за доступ до ринку ЄС, взагалі страшно подумати. А майже миттєвий вступ Західно-Української Народної Республіки до ЄС і НАТО? А розміщення тут американських військових баз і ракетних установок? А швидке перетворення Західної України на другу Швейцарію, Тайвань чи Південну Корею? А масова міграція зі Східної України до Західної мільйонів заробітчан, їхнє тут патріотичне виховання, створення радикаль-них націоналістичних і фундаменталістських українських організацій? А неминуче активне втручання Західно-Української Народної Республіки у війну на Північному Кавказі тощо. Та це не просто найбільший жах для Росії, а й її реальний кінець. Так що балачки про зацікавленість Росії у розпаді України «для дурних». Вони, до речі, є не лише в Україні, а й у Росії.

Але якщо розпад України смертельно небезпечний для Росії, то як його можуть реалізувати всілякі «кольорові» або коаліція, як казав один мій веселий знайомий, «червоно-голубого кольору дупи мавпи гамадрила». Хіба всі ці «українські» партії є самостійними гравцями на політичній арені? Хіба їхні хазяї не сидять у Кремлі? Можна, звичайно, тішити себе дурницями на кшталт того, що «червоні» зважають на комуністичний Китай, а «голубі» — на ліберальну Німеччину чи Австрію, але це лише їхній бренд «для дур-них». Якби «голубі» мали правильну «орієнтацію», то кохалися б із США, а «червоні» — з Китаєм, а не з капіталістично-олігархічною Росією. То хіба вони щось зроблять без дозволу «коханої».

Але в усіх цих «комуністів-капіталістів» є і власний шкурний інтерес в єдності України. Наша держава, всі західні кордони якої стали кордонами з ЄС, на очах перетворюється на світовий економіч-ний міст до найпотужнішого інтеграційного об’єднання у світі. Можна із стовідсотковою ймовірністю передбачити масове будівництво в західних областях збиральних і переробних підприємств, перш за все Японією, Китаєм і США, з метою проникнення на величезний ринок Євросоюзу. Створення Західно-Української Народної Республіки сплутає всі карти «нашим» «комуно-капіталістам». Форпостом, ворітьми і мостом стане вона, а Східна і Центральна Україна перетворяться на своєрідну і нікому не потрібну «сіру зону». Це буде заповідник для «голубих» і «червоних» з їхніми заводами та фабриками. Всі ж просторово-економічні важелі будуть уже не в Донець-ку, а у Львові.

А тепер стосовно нинішнього стану українського політикуму. Для поточного моменту характерне сміхотворне мавпування «голубими» і «червоними» помаранчевого Майдану і Помаранчевої революції. Всім відомо, що історія може повторюватися лише у формі фарсу. Головна і докорінна відміна пома-ран-чевого Майдану від майдану «червоно-голубого» в тому, що перший був справжній, а другий — повністю бутафорський. Ні в Росії, ні «голубі», ні «червоні» так нічого і не второпали, напевно, через «проффесорський» рівень інтелекту. У них донині в голові увесь той маразм стосовно «американських» валянків і «наколотих» апельсинів. Валянки, панове-товариші, американськими просто не бувають. Як не бувають, скажімо, українськими лапті. Їх не існує у природі! Це чисто російські елементи культури. І саме зараз вони не на ногах, а в головах «коаліціантів».

«Голубий» і «червоний» майдан — це чистої води бутафорія, профанація і мавпування. Нічого з цього не вийде. Під час Помаранчевої революції не людям платили, а вони самі принесли зі своїх заощаджень на Майдан понад 10 млн. гривень. Студенти клали по 50 копійок, а дехто при мені давав по 200 доларів. Інваліди у візках зі сльозами просили взяти у них 5 гривень. Це було справжнє. Нинішній же майдан я називаю «папуаським». Справді, викладаючи студентам-міжнародникам курс «Країнознавство», я розповідаю кумедний історичний факт. Ця історія відбулася під час Другої світової війни на островах Океанії. Воюючи з японцями, американці побудували військово-повітряну базу на субекваторіальних островах Тихого океану, заселених тубільцями. Місцеве тубільне населення з власною культурою, віруваннями і звичаями було шоковане повсякденним побутом американських військових. Вони нічого не робили, не ловили рибу, не лазили на пальми за кокосовими горіхами, не вирощували свиней і солодку картоплю, не плели циновок. Однак при цьому жили дуже добре і весело, отримуючи «з неба», тобто літаками, безліч корисних речей і смачної їжі. Все це дуже припало до душі аборигенам. Але ось війна закінчилися і американці рушили додому. Коли через деякий час європейці знову завітали на екзотичні острови, залишені американцями, вона були вражені тим, що там відбувалося.

Виявилося, що тубільці вирубали в лісах бутафорні «злітно-посадкові смуги», спорудили з дерева і пальмового листя муляжі літаків, «навігаційну» аеродромну вежу, шикували голих «солдатів», віддавали абсолютно безглузді команди і навіть говорили в зроблені з бамбука «мікрофони»... Вони вважали, як і «наші» «голубі» і «червоні», що коли зайняти те ж місце, спорудити там такі ж об’єкти (сцену), що і в 2004 році, пов’язатися стрічками, взяти до рук прапори, то й результати будуть тими ж. Бідні тубільці...

Петро Масляк,
віце-президент Академії наук вищої освіти України