Фальшиводипломники

На шпальтах газети вже неодноразово порушувалося питання стану справ у сфері виготовлення документів про освіту. На жаль, попри велику кількість матеріалів ЗМІ, присвячених цій проблемі, нічого не змінюється у царстві Ніколаєнка. В інтернеті з’являється дедалі більше сайтів, на яких користувачам пропонується придбати диплом будь-якого ВНЗ, зокрема й державного.

Якось на прес-конференції пана Ніколаєнка запитали: «Чому попри високий захист сучасних документів про освіту не стає менше підробок?». Відповідь міністра здивувала всіх присутніх журналістів: «А я тут до чого. То не моя справа. Якщо людина купує підробку, то це її справа». Що ж, у дусі міністра — моя хата скраю. Це якщо на горіхи діставати, а як справа доходить до отримання нагород — Ніколаєнко перший.

Слід зазначити, що така ситуація з дипломами має давню історію. Нагадаємо, що пластикові дипломи запровадив міністр освіти Василь Кремень. Саме відтоді в історії української освіти розпочалася епоха суцільних експериментів, які, на жаль, не завжди на користь.

12 листопада 1997 року з’явилася Постанова Кабінету Міністрів «Про документи про освіту та вчені звання», де зазначалося: «Продовжити виготовлення документів про освіту на основі фотокомп’ютерних технологій за технічного сприяння ЗАТ «Асоціація «Україно» з одночасним запровадженням загальнодержавної автоматизованої системи обліку виданих документів».

Крім того, цим доку­мен­том було затверджено рішення про обов’язкове занесення та зберігання інформації про видані документи про освіту у загальнодержавній автоматизованій системі обліку ІВС «Освіта». Хоча офіційно її створено лише 2000 року.

Постановою покладено початок найбільшій фінансовій махінації. Одним з її результатів є щорічне збільшення кількості фальшивих дипломів. На жаль, жоден з міністрів освіти не зробив нічого, щоб якимось чином змінити стан справ, що склався.

Редакція має у своєму розпорядженні інформацію, яка викриває основні вади системи виготовлення документів про освіту. Ми не намагаємося когось звинуватити, лише хочемо, вже вкотре, звернути увагу на порушення. Жодних стверджень, лише припущення.

Згадана вище Постанова Кабміну визначала «Асоціацію «Україно» як головного виробника документів про освіту. Крім того, у документі зазначалося — «продовжити виготовлення…». 20 листопада 1997 року з’являється Договір «Про створення виробництва та виготовлення документів про освіту» між Методично-видавничим центром Міністерства освіти (В.Доній) та «Асоціацією «Україно» (В.Про­коф’єв).

Чи не є це дивним? Протягом кількох місяців у режимі експерименту приватна організація без особливих законних підстав отримувала (і продовжує отримувати) кошти з бюджету на виробництво документів про освіту. Які, до речі, мають друкувати на бланках суворої звітності, а не на ламінованих шматках картону. Крім того, згідно з Постановою Кабміну, асоціація мала лише технічно сприяти виробництву документів про освіту. Знову ж таки, на яких підставах? Адже друкувати документи суворої звітності мають право лише підприємства Держзнаку, які виграли тендер. Але, як відомо, тендер на виробництво документів про освіту не проводився до 2002 року.

Певно, зацікавлені особи, передбачаючи появу таких запитань, і підписали згаданий вище Договір. Але від цього запитань не стало менше. Зокрема, чому Договір про створення виробництва та виготовлення документів про освіту було підписано саме з «Асоціацією «Україно»? Певно, Міністерство освіти щось з того мало. А може, пан Прокоф’єв є колишнім працівником системи освіти та використовував старі зв’язки?

За згаданою угодою між «Асоціацією «Україно» та Методично-видавничим центром Міносвіти була ще одна угода. З тими самими діючими особами. 21 листопада того самого 1997 року підписано Угоду «Про розробку автоматизованої системи з урахування та виготовлення документів про освіту АС «Диплом».

Таким чином, цими двома документами створено монополію з виготовлення документів про освіту. Дивною за цієї ситуації є не лише поява монополії, а й те, що 1999 року «Асоціація «Україно» припинила роботу через фінансові порушення у своїй діяльності. Наступного року вносяться зміни до Постанови КМУ від 12.11.1997р.:

«погодитися з пропозицією Міністерства освіти і науки, Міністерства фінансів, Міністерства економіки про тимчасове виготовлення протягом чотирьох місяців документів про освіту та вчені звання на основі комп’ютерних технологій за технічного сприяння товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідний інститут прикладних інформаційних технологій».

В принципі, суттєвих змін Постанова КМУ від 12.11.1997 р. не внесла. Лише була, як нам здається, інша назва «Асоціації «Україно» — «Науково-дослідний інститут прикладних інформаційних технологій». А ось поява у Постанові Кабміну від 28.03.2000, окрім Міністерства освіти ще двох відомств, породжує два припущення:

— або ці міністерства помітили порушення у системі виробництва документів,

— або таким чином легалізовувалася участь Міністерства освіти та Міністерства економіки у схемі.

А порушення були. За нашою інформацією, коли виробництвом документів про освіту займалася «Асоціація «Україно», між цією установою та чеською фірмою 1 листопада 1997 року було підписано контракт. Його предметом було постачання чеською фірмою «Plastimpex» (м.Брно) теслину — пластифікованого паперу. Хоча у додатку до контракту та в запиті на дозвіл ввезення на ім’я голови Головної екологічної інспекції Мінекобезпеки України згадується ще й ламінована плівка. Чи не є дивним факт постачання матеріалу чеською фірмою, який, до речі, виробляється у США? І чи не дивно, що матеріали для документів про освіту виробляються поза Україною? Яка тоді роль поліграфічного комбінату «Зоря», що фігурує у тендерній документації як переможець тендеру на виробництво документів про освіту? Як свідчить контракт між «Асоціацією «Україно» та «Plastimpex», гроші сплачує саме українське підприємство. Якщо це власні гроші, то яким чином можна контролювати реальну кількість виготовлених із замовлених матеріалів дипломів? Якщо ж це бюджетні кошти, то чому вони на рахунку приватного підприємства?

Неспокій зростає, коли дізнаємося, що то за фірма «Plastimpex». Дивним чином її адреса збігається з адресою Українського центру в Чехії. І не лише це. Збігається і прізвище директора — Олександр Маковецький. Окрім цієї фірми, у Чехії на ім’я Маковецького зареєстровано ще кілька установ. Вони займаються майже всім — від торгівлі жіночою білизною до торгівлі керамікою. Є в Українського центру і власний митний склад.

На цих суперечностях та просто-таки незбагненних фактах порушення у системі виробництва документів про вищу освіту не закінчуються. Про інші розповімо у наступних номерах. Певно, ми знову почуємо щось на кшталт висловів Ніколаєнка: «У нас сьогодні немає загрози витоку даних. Ми маємо електронну базу даних, ключ від неї — у міністра. Тобто втрутитися туди і щось там змінити проти того, що дали університети, може тільки одна людина — яка має цю електронну базу, і люди, які там працюють. Але щомісяця, щокварталу, щороку СБУ (і ми за це платимо гроші) здійснює контроль і перевірки. Тобто якщо колись хтось скаже, що є фальшивий диплом, то це лише на підготовчому етапі. Бо ось цей диплом має шість ступенів захисту. І він друкується на одній з фабрик Держзнаку».