АВЕ ЛУЦЕНКО!

На суботньому Майдані засвітилися нинішні «ді-джеї» юрми. Їхні обличчя підтвердили найгірші здогади розумних людей: у цій країні наразі не існує іншої влади, крім донецько-олігархічної. Ми побачили вгодованого демократа Кириленка, хитренького, з масними оченятами Вінського, розжарену палом псевдореволюційної пристрасті Тимошенко, агресивного методиста Турчинова, псевдоромантичного Катеринчука і, звісно ж, хіт сезону — потужно-риторичного Луценка.

Останній, безумовно, на цьому Майдані, незважаючи на перевагу на сцені людей Юлії Володимирівни, був центральною постаттю, навколо якої оберталося все: гасла, сподівання, прапори, амбіції. Особисто мені так і не вдалося позбутися відчуття, ніби цей Майдан відбувається під патронатом більшого, потужнішого — на Європейській площі, де дійство організовували чільники Партії регіонів. Продажне телебачення з самого ранку втовкмачувало в голови людям, буцімто «біло-блакитних» до міста приїхало набагато більше, ніж «помаранчевих», навіть не погребували показати кількох прихильників прем’єра — ідіотського вигляду дівулю, що скандувала самотужки придумані лозунги, та кількох літніх жінок, які з сумом позирали в об’єктив телекамери. Мені ж довелося епізодично поспілкуватися з кількома донецькими хлопцями — трійко молодиків у подряпаних шкірянках, синцями під очима та, певно, триденним перегаром спитали в мене, як пройти до Андріївського... базару. Я ввічливо показав.

Боротьба між тими, кому в цьому парламенті комфортно, і тими, кому не бракує влади, призвела до цього Майдану. Стверджувати, ніби його спричинило щось інше — безглуздо. Звичайно, народу обридла злочинна влада Януковича-Ющенка. Так, ми всі обурені поведінкою Азарова, Табачника, Прутника, Мороза, Бойка, Левченка та інших. Ми вже від них втомилися. Але Майдан організовували не ті, хто вболіває за народні інтереси, а ті, хто хоче посісти місце Азарових-Клюєвих і продовжити їхню політику.

Суботній Майдан — продукт потужного кількамісячного піару, більша частина якого була «закручена» навколо постаті Юрія Луценка. На попередньому Майдані він також був одним з головних ді-джеїв, хоча виконував, радше, роль статиста, якого затуляли міфічні постаті Ющенка, Мороза, Тимошенко, Омельченка, Кличка та інших «героїв Помаранчу». Статисту пощастило вислужитися до міністерського портфеля (можливо, це сталося тому, що в команді нового президента не знайшлося ліпшого силовика-фахівця). Служіння Луценка в МВС можна поділити на дві каденції: перша — в урядах Тимошенко та Єханурова. Тут він щиро виконував забаганки і примхи спочатку «газової принцеси» (відтоді його дружба з пані Тимошенко), а потім — «любих друзів» (так пояснюється приятелювання зі Жванією, Кириленком і Катеринчуком). Сутність примх полягала у силовому супроводі чергового дерибану — відбиранні у донецьких «роздерибаненого» за часів Медведчука майна. Можливо, саме тому зараз дехто з антикризовиків (Цушко) обвинувачує Луценка у створенні на базі МВС своєрідної «таємної поліції», що обслуговувала інтереси вузького клану можновладців.

Друга каденція міністра Луценка — нетривала робота в уряді Януковича, де Юрій Віталійович також почувався досить непогано. Про причини його звільнення коаліцією можна тільки гадати. До останньої хвилини в це мало хто вірив. Здогад перший: звільнили, бо надто «помаранчевий». Здогад другий: звільнили, бо дратував інших колег по коаліції. Здогад третій: звільнили, щоб розкрутити як народного мученика. Третє припущення підтверджується подальшим розвитком подій: скандали навколо екс-міністра не вщухали протягом кількох місяців. Спочатку — оголошення про створення проекту «Народна самооборона». Стривожена Тимошенко: а що, як Луценко повідбирає в неї голоси? Збентеження в стані «любих друзів»: Луценко стверджує, що «Наша Україна» й особисто Президент до проекту жодного стосунку не мають. Хто ж тоді? Звідки гроші? Своєрідним Матросовим на амбразурі став олігарх Давид Жванія. Відтак, очевидно, навіть усіх грошей цього мультимільйонера (а він навряд чи офірує всі кревні геть до останньої копійчини) забракне на розкрутку задумів ЮВЛ.

Таким чином, колишній міністр, який повернувся до свого попереднього ді-джейського фаху, набирав очки (як у афінському акрополі: камінці білі й камінці чорні) і ліпив образ. Генпрокуратура, Харківська обласна рада, ЗМІ, колишні товариші по опозиції — усі разом накинулися на Луценка. Та давайте трішечки поміркуємо. Кажуть, обшук у квартирі ЮВЛ був ретельно проробленою піар-акцією. Можливо. Але в такому разі в акції брала участь підконтрольна донецьким Генпрокуратура. Тобто Луценка піарять антикризовими. Навіщо? Може, мала рацію Юлія Володимирівна, коли побоювалася за перехід своїх виборців до лав НС? Чому ж тоді опинилася в суботу на одній сцені з ЮВЛ? Ще одне питання, яке виникло в мене, коли я узрів на сцені Йосипа Вінського, колишнього «сірого кардинала» соціалістів. Ще тоді, майже півроку тому, демарш Вінського здався мені підозрілим. Тепер, здається, все стало на свої місця. Версія про те, що руками Луценка Мороз шукає собі нову політичну нішу, в яку міг би сховатися у разі програшу чергових виборів, не суперечить версії про спільні дії Луценка та регіоналів. Хіба Мороз і Янукович не в одному човні? А Ющенко — хіба він не в тому самому плавзасобі? Хто ж тут дурень? Юліє Володимирівно, вибачте...

Як довідатися правду? Дуже просто — почекати. Не робити дурниць. Посадять Луценка — можливо, висловлені нами припущення хибні, і він справді бореться за Україну, за народ. Розваляться обвинувачення проти нього — що ж, ми мали рацію... Україна поступово перетворюється на рай піару. До того ж головні ролі в цьому шоу виконують державні службовці, політики й громадські діячі: Піскун, Катеринчук, Цушко, Кузьмін, Колесніков. Ну й, звісно, «солодка трійця» — Мороз, Янукович, Ющенко.

Як же нам жити далі? Як позбутися полуди зі своїх очей? Можливо, Юрій Віталійович правильно зробив, коли сповістив зі сцени Майдану, що хотів би, аби цей мітинг став початком нової революції. Правильно, пане Луценку, нова революція буде. І ви маєте рацію, коли кажете, що уряд Януковича опинився в оточенні — в оточенні нової України, яка безповоротно змінилася після Майдану-2004.