Таємні товариства: міфи та реальність

Ми продовжуємо публікацію книжки Миколи Сенченка та Валерія Гастинщикова «Таємні товариства: міфи та реальність»

Високопосадовці-масони у ритуальному одязі

Засідання Більдерберзької групи 1954 року

Масон Девід Рокфеллер (праворуч) прибуває на засідання Більдерберзької групи

ВСЕВИДЮЩЕ ОКО. Символ всевидющості Бога та Божого заступництва. Всевидюще око зазвичай зображують у вигляді людського ока у центрі ока, що проміниться. Символ, що іноді називається Оком Бога, можна побачити на банкнотах (у США з 1778 року), а на великій державній печатці Сполучених Штатів — угорі піраміди, яка за формою нагадує єгипетську.

Для масонів це символ Великого Архітектора Всесвіту. У багатьох культурах його використовують як амулет від «порчі». Марк Твен писав: «Людське око може бачити тільки реальні предмети, а Всевидюще спроможне бачити наскрізь серце та душу».

Дивися також: МАСОНИ.

Воїнство Христа. Дивися: БРАТИ МЕЧА.

СХІДНІ ТАМПЛІЄРИ. Дивись ОТО.

ГЕРМЕТИЧНЕ БРАТ-СТВО ЛУКСОРА. За джерелами, близькими до масонських кіл, ця асоціація й досі існує у США й не викликає суперечливих почуттів. Що ж до членства, то масонами вважаються тільки чоловіки, однак до асоціації входять представ­ники обох статей. Про це, зокрема, згадується у різних публікаціях Хроніки масонів та розенкрейцерів.

Це, безсумнівно, орден, який має історичне минуле. Близько 1880 року аван­тюрист д’Алтон, мешканець Бейлдоне, околиці Бредфорда, здійснював дослідження серед окуль­т­них студентів того часу. Його познайомили з чоловіком, який добре знався на пізньому кабалізмі, алхімії та магії, до того ж був священиком англіканської церкви та колишнім магістром масонської гільдії. Зовнішність та поведінка д’Алтона викликали деякі сумніви. Через кілька місяців д’Алтона заарештували за шахрайство.

Коли він мав вийти з в’язниці, уже згаданий священик отримав лист від такого собі Пітера Девідсона, який запрошував його увійти до Окультного Ордену під назвою Гер­метичне Братство Луксора. Повідомлялося, що його секретарем є Бергойн, представник у місті Бернлі, Ланкашир. Повноваження Девідсона підтвердив місцевий священик, якого знав знайомий д’Алтона.

Багато людей подавали заяви для вступу у братство та платили вступ­ні внески. Сам священик проявляв активність у пошуках нових членів серед свого кола. Гроші відправляв Бергойну, від якого, своєю чергою, отримував безграмотні листи з натяком, що за ним стоїть великий адепт. Після довготривалих розслідувань виявилося, що цією великоповажною загадковою особою був колишній брамін Харічунд Крістаман, відомий своїм шахрайством у Лідсі, Галіфаксі та інших містах. Почерк самого Бергойна дуже нагадував почерк д’Алтона. Девідсон називав його великим окульт­ним діячем.

Після смерті Бергойна керівництво Герметичним Братством Луксора перейшло до Девідсона. Погляди братства деякий час висвітлював щомісячний журнал «Ранкова Зоря».

ГЕРМЕТИЧНЕ БРАТСТВО СВІТЛА. Дивися: ОТО.

ОКО БОГА. Дивися: ВСЕВИДЮЩЕ ОКО.

Дивись: СУВЕРЕННИЙ ОРДЕН СВЯТОГО ІОАННА АБО ЄРУСАЛИМ.

ГОСПІТАЛЬЄРИ ЄРУСАЛИМА.

ШПИТАЛЬ СВЯТОЇ МАРІЇ НІМЦІВ ЄРУСАЛИМА.

Дивися: ТЕВТОНСЬКІ ЛИЦАРІ.

ГРУПА БІЛЬДЕРБЕРГ (Більдерберзький клуб). Наднаціональна група влад­ної еліти Європи та Північної Америки, яка, можливо, розробляла план оволодіння світом. Як і їхні попередники «Лицарі-Тамплієри», група, судячи з усього, тяжіє до об’єднання Європи. Одним з кроків групи до уніфікації Європи стали її зусилля зі створення Римського клубу, який породив європейський ринок та євро — єдину валюту континенту.

Виникнення Групи Більдерберг є спробою створити аналітичний центр багатонаціональних корпорацій та фінансових олігархів, який розробляв би загальну світову політику, направлену на отримання надприбутків, та служив інтересам фінансового інтернаціоналу та транснаціональних корпорацій.

Виникнення Більдерберзького клубу пов’язане і зі спробою юдейсько-масонської еліти Європи будь-яким чином стримати прагнення США очолити світову політику, керівництво якої взяла на себе Рада міжнародних відносин в основному з американців. Однак американські політики доволі активно брали участь у створенні клубу, реальними організаторами якого були американські спецслужби. За їхньої ініціативи 1948 року створено Американський комітет об’єднаної Європи, головою якого був У. Донован, який колись очолював Управління стратегічних служб США, а його заступником — Ален Даллас, директор Центрального розвідувального управління (ЦРУ). Генеральним секретарем європейського руху був Й.Ретінгер, через нього ЦРУ фінансувало підривну діяльність у Європі.

І членство, і діяльність цієї групи секретні. Група Більдерберг — це заснований у Голландії передвісник Європейського Союзу (ЄС). У групи немає офіційної назви, позаяк, вважається, що назва привертатиме до неї підвищену увагу. Неформально вона називається Групою Більдерберг, бо її створено 29 — 31 травня 1954 року на зустрічі в готелі «Більдерберг» у нідерландському місті Остербе.

Хоча зустрічі європейської еліти датуються ще 1940 роками, групу не було формально утворено до початку 1950-х. Її основоположник — кадровий британський розвідник, польський соціаліст, доктор Йозеф Ієронім Ретінгер (чиє середнє ім’я перекладається як «таємний член»). Іншим членом хартії був принц Нідерландів Бернард, член нацистського Schutzstaffel (СС), який через шлюб став головним акціонером голландської «Шелл Ойл». Не останню роль відіграв і Дункан Сендіс, видатний політик і зять покійного Вінстона Черчілля. На першому засіданні клубу були присутні справжні господарі Ретінгера: це передусім Д.Рокфеллер, Дін Раск, глава Фонду Рокфеллера Г.Гейнц, президент Фонду Карнегі Д.Джонсон, голова корпорації Баруха Д.Колеман. Загалом 80 осіб. Вони вирішили створити новий світовий порядок, планувати зовнішньополітичну діяльність Заходу стосовно країн Третього світу і Радянського Союзу.

Членства в Біль­дер­берзь­кому клубі не існує, кожна нарада відбувається за значної зміни складу клубу. Проте існує актив з 383 членів, з них 128 американців, решта — європейці. Очевидно, що від створення Більдерберзького клубу найбільше виграли юдейсько-масонські еліти США. Вони мають у ньому політично зрілу організацію: 42 представники апарату президента, міністерства оборони, держдепартамент і інші органи влади США, 25 представників найбільших корпорацій, банків, ділових кіл, 54 представники американських університетів, засобів масової інформації і громадських організацій масонського штабу. Фактичним керівником Більдерберзького клубу, як і Ради міжнародних відносин, є Д.Рокфеллер, формальним головою — американець П.Керрінгтон. Навіть штаб-квартиру цієї організації розміщено в приміщенні фонду Карнегі в Нью-Йорку.

Зазвичай засідання Біль­дерберзького клубу відбуваються в обстановці цілковитої секретності, через особливі запрошення, без повідомлень про збори в засобах масової інформації. Країна, в якій відбуваються збори, забезпечує безпеку його учасникам. Проте попри засекреченість зустрічі більдербергерів викликають знач­ний інтерес світової спільноти. Адже ці таємні конференції відвідують міжнародні авторитети в галузі економіки, фінансів, торгівлі, а також політики. Теми їхніх дискусій маловідомі, а про ухвалені рішення можна судити хоча б за політичним складом із сильних світу цього. Члени Більдерберзького клубу — гіганти світової політики, які колись обіймали або невдовзі обійматимуть високі посади в різних країнах світу. Так, Джеральд Форд — колишній президент США, Генрі Кіссінджер — колишній держав­ний секретар за президента Ніксона, Сайрус Венс — міністр внутрішніх справ за Картера, Роберт Макнамара — колишній міністр оборони за Кеннеді, згодом директор Світового банку,Гельмут Шмідт — колишній канцлер Німеччини, Маргарет Тетчер, яку тричі поспіль обирали прем’єр-міністром Великої Британії, Жіскар д’Естен — колишній президент Франції та інші її державні, а також Девід Рокфеллер і барон Ротшильд.

Слід зазначити, що найбагатші люди Фінансового інтернаціоналу по черзі головують на таємних зборах. Наприклад, таємні конференції в американському штаті Вермонт і штаті Вірджинія провів і оплатив Рокфеллер. Господарем наради, що відбувалася в готелі «Д’арбоаз» у французьких Альпах, був Ротшильд. 1962-го і 1973 року місцем таємних зустрічей стала Швеція, їх провів Валленберг, тодішній статок якого оцінювався у більш як 10 млрд доларів.

Безсумнівно, люди, які контролюють Більдер­берзь­кий клуб — справжні лідери і господарі у світі бізнесу. Вони дають розпорядження офіційним чільникам держав — президентам, віце-прем’єрам, королям.

На засіданнях клубу вирішуються не тільки економічні проблеми, а й політичні. Зокрема, своїми рішеннями він посилає у відставки президентів незалежних країн. Так, після прес-конференції президента Франції генерала де Голля 27 листопада 1967 року, на якій він виступив за скасування «доларового стандарту» і різко критикував агресію Ізраїлю, проти генерала повстала юдейсько-масонська еліта. Почалося несамовите цькування де Голля в мас-медіа. А в квітні 1968-го в Монжраблане (Канада) відбулося засідання Більдер­берзького клубу, присвячене переважно адекватним діям проти французького президента. Головними дійовими особами цього засідання були банкір Едмон де Ротшильд, глава провідного відділу ЦРУ Джеймс Енглтон і представники розвідок кількох європейських країн. Не залишилося протоколів засідань, але події подальших днів красномовно явили ухвалені там рішення.

Страйки, масові виступи студентів, серед яких були представники спецслужб різних країн, почалися 1 травня, а наприкінці місяця майже весь пролетаріат Франції — 10 млн людей — вийшов на вулиці. Банкіри відмовили президентові у кредитах, необхідних для задоволення вимоги страйкарів підвищити їм заробітну плату, а фінансові акули почали продаж франків і купівлю німецьких марок. Таким чином, еквівалентну майже мільярду доларів суму було виведено з країни, що призвело до різкого знецінення франка. Результатом засідання Більдерберзького клубу і ухвалених на ньому рішень стала відставка президента де Голля в квітні 1969 року. Фінансовий інтернаціонал, що витратив немало сил на боротьбу з непокірним генералом, святкував перемогу.

На засіданні Більдерберзького клубу, що відбулося 13—15 травня 1983 року в італійському готелі «Монтебло», Рокфеллер і Ротшильд провели рішення про збільшення квоти учасників Міжнародного валютного фонду (МВФ). До того ж організували такий несамовитий тиск на керівників країн — членів МВФ, що Рейган, який був проти, збільшив внесок США на 8,5 млрд доларів. Те саме зробили й інші держави.

1988 року, з 1 до 5 червня, в альпійському готелі «Тіроль», поблизу Інсбрука, відбулося чергове засідання клубу, де було розроблено план дій на 1989 рік. Планом передбачалося: збільшити податки на дохід задля, аби збільшити військові витрати НАТО; форсувати створення стратегічної оборонної ініціативи згідно з програмою СОТ у США; забезпечити обрання Джорджа Буша президентом США.

Після Більдерберзького засідання в Альпах відбулася конференція Міжнародного валютного фон­ду, на якій були присутні представники Федеральної резервної системи (ФРС) США, а також провідних банків Англії, Німеч­чини, Франції, Японії та інших країн. Загалом більш як сто осіб. За усталеною традицією, на конференції було продубльовано рішення Більдерберзького клубу.

До найважливіших рішень слід віднести згоду на збільшення витрат для зміцнення військової потуги у зв’язку зі скороченням ядерної зброї Радянським Союзом і США. Прибуток від торгівлі зброєю не повинен зменшуватися. Фінансовий інтернаціо­нал не має наміру втрачати свої дивіденди. І оскільки на знищення ядерної зброї потрібно майже стільки, як і на її виробни­цтво, то прибуток стає постійним: спочатку створюють новий вид зброї, потім його знищують, а гроші пливуть до кишень фінансових олігархів.

До цього слід додати, що більдербергери ре­тель­но готують політиків, яким надається шанс очолити державне управління тієї або іншої країни, глибоко і всебічно опрацьовують основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики країн світу. На їхніх таємних зборах присутні тільки люди, лояльність яких до Ротшильда і Рокфеллера не викликає сумнівів. Націоналістів на ці збори не допускають. Рішення Більдерберзького клубу не підлягають обговоренню. Все вирішується і записується заздалегідь, а запрошеним лише повідомляється воля господарів. У цій організації відсутні дебати, є тільки розпорядження — як інформація до дії.

США були спочатку представлені в групі С.Д. Джексоном, близьким до ЦРУ видавцем журналу «Лайф». Джексон відомий як спеціальний консультант із психологічної війни за президентства Ейзен­хауера і як людина, котра купила зняту в Далласі кіноплівку, на якій зафіксовано вбивство Кеннеді, а потім відстоював офіційну версію вбивства, не бажаючи зробити цю кіноплівку надбанням громадськості. Серед постійних членів більдербергів — Алан Грінспен, давнішній, ще від адміністрації Рональда Рейгана, голова Федерального резерву. У групі і чоловіки, і жінки. Деякі члени — європейська знать. Там бувають члени королівських родин Великої Британії, Швеції, Голландії, Іспанії.

(Далі буде)