СИНДРОМ БІЛЛІ КОКСА

Ще не так давно — якихось двадцять років тому — радянські пропагандисти на весь голос розповідали нам, невігласам, як деградував Захід, наскільки там упав рівень моральності та освіченості. Епоха перебудови знешкодила ці твердження — ми почали ідеалізувати Захід, пов’язали з ним надії на майбутнє, прагнули стати його частиною. Постав химерний, неправдоподібний кумир, на якого молилися десятки мільйонів людей. Відтак минає час, змінюються погляди. Останні соціологічні дослідження демонструють, що рівень довіри наших співвітчизників до Заходу суттєво знизився, далеко не всі хочуть до ЄС і майже нікому не потрібне НАТО.

Чому так сталося? Чому підкосилися ноги у золотого тільця? Парадоксально, але факт: таки мали рацію радянські пропагандисти, коли звинувачували Захід за те, що занехаяв мораль, створив облудні ціннісні системи (хоча, принагідно зазначимо, радянська система цінностей була не менш фальшива). Епоха руйнації ідола почалася у нас із експансією «їхнього» кіно: недолугі фільми жахів, ідіотські бойовики, відверто порнографічні сцени у стрічках, які, на подив нам, отримували найвищі нагороди на світових кінофорумах. Усе це посіяло зерно сумніву в душі «совка».

Потім почали змінюватися діти. Вони були абсолютно не схожі на покоління, що тільки-но вийшло з дитячого віку. А ще більше не схожі на своїх батьків. Чому це відбулося, зрозуміло: занадто різними були культури, в яких виховувалися ці два покоління. Батьки, звичайно, також зростали не без впливу Заходу — але яким був той вплив! Крізь яку призму романтики й гуманізму. Це було щире захоплення ідеями демократії, прав людини, свободи слова. А що отримали діти? Демократія? Безумовно! А разом з нею — неповага до батьків, втрата авторитетів, пошани до батьківщини і рідної культури. Права людини? Звісно. А з другого боку — Югославія, Перська затока, Руанда, Чечня. Свобода слова? І наповненість ефіру низькопробним продуктом та абсолютно безвідповідальними «аналітиками», тлумачами «культури», здатними будь-кого з невеликою освітою переконати, буцім­то чорне — то біле, і навпаки.

Звісно, батьки розлютилися. Недовіра до Заходу посилювалася й через підвищену в нас політичну активність, надмірну увагу до політики — те, чого немає й ніколи не було на Заході. В Америці звикли, хоч би скільки в’єтнамців чи то сомалійців загинуло, — американському народові байдуже. Але ми прискіпливо слідкуємо за подіями у світі — нас цікавлять і Пенджаб, і Північна Корея, і Палестина. У політичній обізнаності ми дамо фору будь-якому американцю, французу чи японцю. Тому нам добре відомо про брехливість єврократів і американських президентів, ми бачимо істинне обличчя «демократичної» Америки й «нещасного, скривдженого» Ізраїлю. Тому й не хочемо до НАТО.

Нещодавно Захід знову продемонстрував свою звірячу подобу. На День закоханих, коли сотні мільйонів хлопців і дівчат у всьому світі обмінювалися подарунками й ніжними обіцянками, в Англії забили 15-річного підлітка Біллі Кокса. Задні двері будинку були прочинені (зазвичай у європейських і американських будинках є два входи: передній, тобто головний, і задній), через них і увійшли вбивці. Вони зайшли до його спальні й вистрелили впритул у груди. За 20 хвилин хлопчина помер на руках сестри.

Біллі, як і більшість британських підлітків, входив до складу банди Clap Town Kids, продавав кокаїн і крек. Саме члени цієї «організації» забили хлоп­чину. Останнім часом Британією прокотилася ціла хвиля розстрілів. Підлітки вбивають одне одного не з якихось поважних причин, як можна було б припустити (борг, помста) — просто, як на них, «це круто». Батьки неповнолітніх злочинців надто заклопотані справами або пошуком роботи, щоб займатися своїми нащадками. Повністю забезпеченим тінейджерам стає нудно, вони тиняються вулицею, стають наркоманами. На наркотики потрібні гроші, тож гроші здобувають шляхом наркоторгівлі, проституції та грабунку... Дівчатка та хлопці дорослішають, «крутішають», а хто крутий — той мусить мати зброю. А щоб продемонструвати, що ти крутий — можна й застрелити когось з друзів.

За статистикою, найбільш озброєні країни світу — США, Німеччина, Франція, Фінляндія і Швейцарія. Зверніть увагу — все це забезпечені, багаті країни. До того ж у США, де питання володіння зброєю вирішується на рівні штату, законодавство стає дедалі ліберальнішим. Варто замислитися: чому?

Відповідь на це запитання лежить на поверхні. Недавно з американського вояжу повернулася моя подруга. Вона мешкала в самому центрі Чикаго, у кварталі української діаспори. Ліворуч розміщував­ся квартал чорношкірих, праворуч — пуерториканців. Вулицю Чикаго вона описала як поле бою. Трупи — щодня. Перестрілки — щодня. Звична картина — абсолютно безлюдна вулиця. Якщо тобі все ж стрілило в голову пройтися нею, то, почувши позад себе віддалені кроки, завмираєш від страху. Отаке воно, життя у Чикаго. Воленс-ноленс стаєш расистом.

Яку реакцію суспільства викликало вбивство Біллі Кокса? Прем’єр Тоні Блер, виступивши перед пресою, запропонував знизити віковий поріг, після якого людину можна притягти до кримінальної відповідальності за нелегальне володіння вогнепальною зброєю. І все. Крапка. Замість вирішувати проблеми моралі англійське суспільство саджатиме до буцегарень дітей.