Продаємо не землю — Україну!

Продаж землі, який затіяли кучмісти, заздалегідь розоривши й пограбувавши колгоспи, є державним злочином. Головні «реформатори» Кравчук і Кучма через брак державного розуму не відродили — умертвили село, а країну віддали світовим і доморощеним мародерам на тотальне пограбування. Нині Україна — це руїна, наша роз’ятрена рана.

Лиходійство, яке чиниться нині, нагадує криваву більшовицьку колективізацію, коли геть знищили наш правічний хліборобський дух, наше плем’я, перетворивши людей у безхребетних наймитів та рабів. Тоді, як і нині, мета в бандитів була одна: сіяти безлад, злидні, занепад, неправду і гніт.

Вікторе Андрійовичу, вам не хочеться створити ринок землі. Чому? Це важко й легко зрозуміти. Однак земля — не товар, земля — це підмурівок держави, її основа. І господарем на ній мусить бути народ, а не товстосуми, які скуповують землю. Вони не благодійники — експлуататори! Ми, українці, через свою нерозважливість, довірливість стільки зазнали лиха, горя, нас вічно гнобили, одурманювали, а тепер — дожилися! — забирають землю. Такої втрати нам не знести!

Розторгувалися! Хіба не видно, як між президентським «вето» і «мораторієм» конає в агонії Україна? Чи готуватимемося до похорону? Скрізь безчинство. Задуха. Ні руху, ні зростання. Як вибратися з цієї прірви, в яку затягли нас?

Дивними, скороспілими видаються аргументи А.Яценюка. Викривлено він бачить нашу діяльність. Ніби забув, що вчора наш годувальник-хлібороб з останніх сил орав, сіяв, жнивував, а сьогодні під зловісним тиском його відлучають від землі, від праці на ній.

Ніколи не стане київський генерал, який скупив у селі Ніжиловичі, що на Макарівщині, майже 200 земельних паїв, хліборобом.. Про це писав ще Салтиков-Щедрін в оповіданні «Як мужик двох генералів прогодував».

Та й паювання землі — це дика несправедливість. Скільки тут зневажених, обділених, обікрадених. Нині ті, хто за паї поклав до кишені 20 чи 50 тисяч зелених, стали героями. Пишаються іномарками, дорогим одягом, пиячать, гуляють. Вони теж діти хліборобів, їхні батьки сконали в колгоспному ярмі, може, й щасливі, що не дотягли до того паскудства своїх дітей.

Приклад аморальності — районне й сільське начальство. Під крилом високопосадовців вони наділили себе, своїх дітей, родичів, навіть давно померлих батьків земельними паями. Звідси й пішов, закрутився дикий ринок землі. Таки прокинувся, спрацював наш продажний, користолюбний ген.

Тому й не припиняється захланна торгівля землею. Окремі ділянки вже кілька разів перепродано. Та жоден з тих, хто купив землю, не став гречкосієм. Ніхто не проклав борозни, не кинув зернини в землю. Як росли бур’яни — так і ростуть.

Поки чиниться державне беззаконня, ринок землі — не спасіння! Він стане відкритою і доступною ареною для аферистів, де не знайде свого місця справжній хлібороб. Тоді навіщо продавати землю? Хочеш господарювати — бери її в оренду, купуй трактори, комбайни, будуй міні-заводи з виробництва біопалива з ріпаку… Збагачуйся трудом своїх рук. Весь світ живе працею. І нам пора стати на цей шлях. Треба приборкати шахраїв та лихварів, які на свій аршин міряють нашу долю. Пам’ятаймо: Україна була головною годувальницею тоталітарної системи. Українці, які розбрелися світами, — великі працелюби. Чому на рідній землі не знаходять собі місця? Чому скрізь бачимо неправду і зло, а не бачимо злочинців? За чиїми спинами вони поховалися?

Скажіть, пане Арсентію, чи селянин продаватиме молоко, м’ясо, зерно, коли продасть землю? Кому так пече наша земля? Хто годуватиме нас? Ви думали над цим? Чи будемо доїдати європейські недоїдки? Ми й так давно європейці — просмерділися Європою, доношуючи їхній мотлох.

Найгірше, що нікому нас захистити. Провадиться реформування армії, після якого ми зостанемося без армії. Щоб нас було легко затягти до НАТО, яке захищатиме не українську бідність, а інтереси світового капіталу, який поневолив Україну. Коли ж ми, змучені неправдою, зведемося, то буде кому душити й вішати нас.

Земля й село — це останній рубіж українства, здолавши який загребущі святкуватимуть перемогу. Навіть біснуватий фюрер, прийшовши до влади й побачивши економічний занепад держави, дуже схожий на наш, прорік: «Крах німецького селянства стане крахом німецької держави». Чому ж ми, як вандали, нищимо, спустошуємо село, розбазарюємо землю? Не буде села — не буде України!