УКРАЇНА — НЕ ЕСТОНІЯ: ПОЛІТИК І ЙОГО КРАЇНА

Від чого залежить успіх чи неуспіх маленької держави? Від зовнішніх чинників (від уваги чи байдужості до країни сусідніх могутніх країн) чи від внутрішніх (наявність клепки у головах її громадян)? Радше друге — так вважає прем’єр-міністр невеличкої Естонії Андрус Ансип.

«Дуже часто вважають, що успіх прийшов до нас сам по собі, і для його збереження нічого особливого робити не треба. Це не так. У нас досі та сама мета: благонадійна, постійно оновлювана, ощадлива, винахідлива держава. Її досягнення багато в чому залежить від професійних і відданих своїй роботі службовців». Далекоглядність пана Ансипа вражає. «Естонія, — зазначив він, — повинна увійти в п’ятірку найбагатших країн ЄС». І це у найближчі 15 років! Сумно, адже Україна за 15 років не те що не увійшла до Європи чи не досягла пристойного рівня, а залишилася за межею бідності. Нині вона від Європи на більшій відстані, ніж кілька років тому.

Естонія, яка зовсім недавно стала членом Євросоюзу, справді демонструє дива поміркованості, винахідливості та патріотизму. Депутатів у естонському Рійгікогу (парламенті) учетверо менше, ніж у Верховній Раді — лише 101. Це фактично головний орган у державі. Такими повноваженнями Олександр Мороз, певно, ночами марить. Рійгікогу призначає уряд і має можливість його розпустити. Уряд підконтрольний і підзвітний парламенту. Обирають депутати Рійгікогу і президента. До того ж якщо для обрання тієї чи іншої кандидатури не вистачає голосів, призначаються так звані виборчі збори, до складу яких входять і парламентарі, і представники органів місцевого самоврядування. Саме вони і визначають голову держави.

Нинішній уряд Естонії складається з Реформістської, Центристської партій та Народного союзу. (Український «Народний союз Наша Україна» до вигаданої хворою фанта­зією Ющенка, Януковича та Єханурова «широкої» коаліції так і не увійшов. Реформістів — хіба що комуністів, які звикли все ламати «до основанья, а потом...», та палких прихильників винайденої Кучмою та Медведчуком руйнівної конституційної реформи — в нашому уряді немає. Самі лише центристи — цілий парламент центристів...) Андруса Ансипа — лідера Реформістської партії — призначено на посаду прем’єра президентом Арнольдом Рюйтелем після відставки попереднього уряду Юхана Партса. Треба зазначити, що президент у Естонії має радше декоративну функцію. Зовнішню і внутрішню політику цієї держави визначає, на відміну від України, саме уряд. Зрозуміло, що Естонії просто пощастило з прем’єром. Адже таку одіозну і водночас прагматичну постать, як пан Ансип, ще пошукати!

Пан Ансип (який протягом 2006 року встиг здійснити аж 21 закордонну поїздку) повинен відвідати Україну цими днями — тому нам буде корисно знати, хто до нас їде.

Кілька днів тому на Мовному форумі, що проходив у Таллінні, Ансип заявив, що використання мешканцями Естонії слів та виразів з інших мов (зокрема англійської), яке стає дедалі частішим, шкодить естонській мові. Занепокоєння шкідливим впливом англійської — риса не тільки естонська. Приміром, у Франції існує закон, який забороняє держслужбовцям вживати іншомовні запозичення (зокрема з мови сусідньої Британії). Цікаво інше. «Вплив російської мови на естонську вже у минулому, — зазначає прем’єр. — Однак замість неї пішла в наступ англійська, точніше, американський варіант англійської (!!!), вплив якої ще підступніший. Вона впливає на нас м’яко, улесливо, пестливо. Звісно, англійську мову треба вивчати, але не за рахунок рідної мови». Що тут додати... Виявляється, російська — далеко не така могутня, як нам співали протягом 70 років у радянських школах.

Інший приклад. По всіх телеканалам, радіостанціях і газетах пройшла інформація про знесення пам’ятника радянським воякам у центрі Таллінна. Один з визначних членів Соцпартії Іван Бокий, заявив, що «це антагоністичний (!) крок, оскільки, хоч би що говорили про природу радянської влади або природу тоталітаризму, все це не має жодного стосунку до того, що була війна з фашизмом, і в цій війні перемогли сили добра і справедливості». І справді, пане Бокий, була війна! Ви краще згадайте, хто її розв’язав. Хто як не Сталін розглядав мапу Європи, подумки вже проводячи травневі демонстрації на Єлисейських полях і Трафальгарській площі? І кого ви називаєте «силами добра і справедливості»? Чи не Кремль і його упирів?

Знаєте, з недавнього часу мені подобаються естонці. Закидів до них з приводу цієї історії було багато. Але прем’єр довів до відома, що рішення було зумовлене чисто практичними потребами: над пам’ятником неодноразово знущалися, та й місце розташування його вибрано незручне. Просто зазначив — і дискусія припинилася. Поставив крапку. Може, іноді естон­ці й справді такі забарні, як про це торочать анекдоти, зате, як виявилося, рішучості в них не бракує.

Якщо резюмувати — до нас їде людина, знана своїм патріотизмом та раціональним мисленням. Людина, яка скептично ставиться до радянського минулого і повністю поділяє недовірливе ставлення європейських чиновників до Росії. Чим зустріне цю людину Київ? Пам’ятниками Леніну, Петровському та іншим «полум’яним революціонерам»? Повсюдною російською мовою та погано освіченими «народними обранцями»?