Київрада:чи боксерський ринг?

12 січня один із лідерів БЮТ Олександр Турчинов зробив заяву про фактичне входження в активну фазу підготовки до референдуму щодо усунення Леоніда Черновецького з посади мера Києва і закликав представників опозиційних сил приєднатися до почину.

Аби дотриматися, хай і умовної, об’єктивності, звер­немося до початку історії. Чому умовної? Бо деякі деталі подій, які спричинили протистояння, викладені за інформацією, наданою, як прийнято говорити, поінформованими джерелами, і, безумовно, мають елемент суб’єк­тивіз­му. Проте… Якщо перефразувати відомий афоризм, то «в кожній плітці є частка плітки». До того ж ми не претендуємо на істину у найвищій інстанції, це лише наша версія, якщо хочете, свій погляд чи особлива думка.

Жодна подія 2006 року не викликала стільки протилежних відгуків — від благосних сподівань до острахів, — як обрання Леоніда Черновецького столичним головою. Тут кияни мають віддати належне Олександру Омельченку, Віталію Кличку (та, звісно, їхнім політичним консультантам), бо лише «завдяки» їхнім продуманим, зваженим і узгодженим підходам було пошматовано електорат, що позбавило цих претендентів можливості перемогти на виборах та оголосити переможцем Леоніда Черновецького. Багато хто визначав перемогу уцерковленого бізнесмена неочікуваною та випадковою. Проте, як на нас, це хибна думка. Слід згадати історію сходження Леоніда Михайловича.

Народився він 25 листопада 1951 року Харкові. Мати — юрист, батько сім’ю полишив. Бешкетник-підліток закінчив школу далеко не на відмінно, пішов до армії, служив у Внутрішніх військах, здобув добрі рекомендації, вступив до Харківського юридичного інституту. Під час навчання познайомився з Аліною Айвазовою (за плітками, донькою тбіліського «цеховика», який контролював усю нелегальну торгівлю антикваріатом і ювелірними виробами), одружився. По закінченні ВНЗ працював старшим слідчим прокуратури Київської області. Викладав у Київському університеті ім. Т.Г.Шевченка. Обіймав посаду заступника про­рек­тора з навчальної частини. Потім поринув у бізнес — з групою співробітників КДУ створив кооператив «Право. Економіка. Соціологія». Подейкують, що саме абревіатура кооперативу дала назву «Правексу», за легендою, створеною особисто Леонідом Черновецьким. Свій перший мільйон заробив до кінця 1992 року. Згодом бізнес-структура розрослася до концерну, стрижнем якого став Правекс-банк. Згодом Черновецький вийшов на ринок газу, з якого його викинули за прем’єрства Павла Лазаренка (згадаймо ЄЕСУ і всю її історію — і зрозуміємо підстави нелюбові Леоніда Черновецького до Юлії Тимошенко). Тут і приходить розуміння, що відокремити бізнес від політики неможливо. 1996 році в Дарницькому виборчому окрузі Києва Черновецький здобув депутатський мандат. Проте цього недостатньо, коли бізнес вимагає поштовху, потрібен неординарний хід. І він його знаходить в особі Сандея Аделаджі, пастора-нігерійця харизматичної церкви «Посольство Боже», який уособлює браму до нових ділових ринків світу. Ще один виток — і Леонід Черновецький (чи то зрозумівши, що з політиканством від бізнесу треба зав’язувати, якщо віра може дати не тільки бізнес-дивіденди, а й політичний статок, чи то відчувши потребу епатажу в українській політиці) вирішує особисто зайнятися розбудовою відповідного до суспільних потреб власного іміджу. Щодо віри Черновецького, то тут треба віддати йому належне — вірить він тільки в себе. Цікаве в цьому сенсі одне його інтерв’ю, де він відвертий: «Я не религиозен. Но, достигнув 54-летнего возраста, стремлюсь познать истину. Не более того. Никаких религиозных традиций, кроме воскресного посещения церкви и ежедневного чтения Библии, не придерживаюсь. Я православный. Но посещаю протестантскую церковь, мне нравятся их проповеди, потому что они приземленные, в них речь идет о земных вещах».

Юродствування в політиці допомогло не тільки Леоніду Черновецькому, а й есдепеушнику Нестору Шуфричу, якщо той став міністром з надзвичайних ситуацій. Базуванням утримується в політиці Михайло Бродський. Проте поєднання бізнесу, релігії та політики — це вже ноу-хау Черновецького. Відтак сьогодні — столичний мер, а завтра, глянь — президент... Не «Правексу», звісно, а країни! Одкровення боже?... Стратегічне бачення?.. Належні здобутки?.. Залишимо таємницю ноу-хау його винахіднику, а якщо дуже цікаво, то, будь ласка, шпальти газет і журналів, сторінки іnter­net — до ваших послуг.

А ми тим часом все-таки наполягаємо, що це винахід, а як же інакше, коли пан Черновецький розсікає повітря на «Майбаху», а позаду шкандибають, славлячи його, злиденні й убогі.

Вважаємо, що для розуміння портрета київського мера слід хоч трошки зупинитися на так званих «інь і янь» Леоніда Черновецького — Ірені Кільчицькій і Олесю Довгому. Особливо цікава особа Ірена Реанольдівна… Співпрацювати з Леонідом Михайловичем складно, однак вона знайшла підхід до свого боса, ставши його правою рукою — віце-президентом «Правекс-банку», а згодом — заступником у мерії. Понад те, вона назвалася подругою дружини Черновецького Аліни та стала наставницею їхньої доньки. Останнім часом Ірена дає безліч інтерв’ю, «зробила фотосесії з усіма модними журналами Києва», «знімалася для обкладинки жур­налу «XXL», чоловічого журналу «Optima». У неї принцип: «Якщо я собі це можу дозволити, я собі це дозволяю». Має свій особ­ливий погляд на порядність і чесність. Щосуботи проводить у салоні краси. Любить все блискуче і яскраве. Її гардероб — кімната 12 — 15 кв. м. І ця їй замала, проте у новій оселі, що вона її собі будує, «набагато більший — все вміститься». Кільчицька не сприймає «Київ як місце відпочинку», на вихідні вилітає до Європи — «фінансове становище дозволяє робити це дуже часто». Останні роки вона носить виключно сумки Hermes, яких у неї «близько 15; одна з них, зі шкіри крокодила, коштує в гривнях суму з п’ятьма нулями». Вона зневажає бідність і з легкістю висмикує зі старого анекдоту добре знайоме: «аби бідних зовсім не було».

Олесь Довгий — молодий, завзятий, енергійний секретар Київради. Нарцис ще більший, аніж Кільчицька, але такий само амбіт­ний і так само переймається проблемами міста і людей, що в ньому живуть. Щоправда, на відміну від останньої, виважений і не ховається від особистих комплексів за купою дорогих цяцьок. Полюбляє дівчат, проте хто їх не любить! Одна з центральних фігур столичних баталій. Адепт Черновецького. Може про­тиснути будь-яке рішення за умови забезпечення більшості, що підтвердив під час роздачі київських земель на сесії — її опозиція оцінила, як таку, що «лякає своїм цинізмом», як «прихований дерибан народної землі» — і затвердження бюджету міста. Легко адаптується. Готовий сперечатися з екс-головою Києва Олександром Омельченком на тему «Хто більше крав чи краде в Київраді». З легкістю відбиває нападки «локомотива від БЮТ» Михайла Бродського, як то: «Якщо наше майбутнє в таких от ублюдках, то воно дуже сумне». І найголовне — готовий дивитися киянам «в очі не тільки сьогодні, а й завтра».

Отакі вони мільйонери, яких привів у команду Леонід Михайлович, аби хабарів не брали, як він каже, та піклувалися про бідних і місто.

Проте повернімося до «тарифної війни». За плітками, ще за давніх часів до новоспеченого мера пана Черновецького заглянув Міша Бродський і відверто запропонував Леоніду Михайловичу «раздерибанить Киев». Зухвалість Міши у Черновецького викликала шквал емоцій, щось на зразок: я — мер, в мене — більшість в Київраді, а ти!.. (Мабуть, саме тоді набув життя епітет, що ліг в основу сприйняття першого другим та визначив Бродського, як «нахальную морду». Ображений і збуджений Міша звернувся до Юлії Володимирівни. Вона командує: «Всім, хто пройшов за списками БЮТ, до опозиції!» Та не так усе робиться, як іноді хочеться. Бізнесмени-соратники в Київраді не зголошуються йти в опозицію — мовляв, чого гроші на вибори витрачали… Хто ж добровільно позбавить себе очікуваного доходу? А тут «коритце — усім ночвам ночви». Юлія Володимирівна: «Геть зрадників! А гроші відступникам повернути!» Та грошей, як пліткують, не знайшлося. Ось і почалося…

Боротьба БЮТ, аби опанувати більшість у Київраді, не вдалася, а кількість БЮТівців неухильно зменшувалася. Справи кепські, бо вчинки столичних «перепроданців» стали негативним прикладом у регіонах. Позиції Леоніда Черновецького дедалі більше зміцнювалися, ситуативна більшість «а-ля Черновецький» крокувала до усталеності. Механізм, започаткований у «Правексі», «розділяй, розподіляй, тоді володарюватимеш» — у дії. Технологічні напрацювання «Правексу» накладаються на Київ, опробована структура управління втілюється у мерії, дедалі більше підминається Київрада. Що до того, що фахівців у команді балакучого мера (взірець мови «про все і ні до чого») замало?! То їх і в країні обмаль. Це сам президент довів, у якого за норму кумівство. Принцип особистої вірності — другий підхід, усталений, теж державного рівня. А наостанок «принцип гральної колоди» спрацьовує: як не змішуй — одні й ті самі тусуються. Владу полишати нікому не хочеться. Отже, тільки кинь клич — черга вишукується з колишніх.

Щоправда, не усі витримують мера. Ось, наприклад, Валерій Пустовойтенко. Не витримав. Інші терплять — є за що…

Отже, нічого особистого, лише business… А що ж до проблеми ЖКГ, то це лише привід. У якому сенсі? Не вдаючись до подробиць і не зважаючи на їхню болючість для кожного киянина, навмисно не торкаючись питання підвищення тарифів і їхньої відповідності, зауважимо, що події в Київраді, зокрема довкола продажу землі, прийняття бюджету, кадрових перестановок, спричинені бізнес-політичним протистоянням різних угру­повань, різниці між якими аж ніякої.

Та повернімося до БЮТ. Вочевидь, не вперше «кинута» Юля та її соратники дедалі більше зневірюються у своїй спроможності. Усі загальнонаціональні заходи БЮТ від стратегічної та тактичної непродуманості дій у Верховній Раді потерпіли крах, хитрування Антикризової коаліції зводили нанівець, здавалося б, уже отримані БЮТівцями досягнення. Коаліція налягала дедалі щільніше. Президентська команда, якщо її такою можна назвати, поступалася позиціями. Кожен БЮТівець, і не тільки, розумів, що з опозицією ось-ось перестануть взагалі рахуватися. Від цього здавали нерви. Усім ставало зрозуміло — треба щось робити. БЮТ — взірець політичної побудови лідерського типу — без Юлії Володимирівні нікуди. Жахало, що не витримає Юля, бо чекати не вміє. Психологічно зруйнує се­бе. Що тоді? Перший прорив, проте не надовго, зумовив об’єднавчі процеси. Здавалося, ПРП — в особах Віктора Пинзеника, Сергія Терьохіна, «адміністратора» СПУ та Йосипа Вінського — надасть нового поштовху політичному об’єднанню. Юлія Володимирівна надихнулася. Проте це був лише ковток повітря, якого вистачило не надовго. Що ж тепер? Новий «Майдан» скликати? Маси морально спустошені, попри крайню заполітизованість, зневірені, неактивні. Бюджетна епопея підтвердила: коаліція — потужна, президент — безвольно-безправий, маси — інертні. А тут подарунок долі — підвищення комунальних тарифів по країні. А Київ — мов той лакмусовий папірець — взірець спроможності залучити маси до політичних процесів для знищення всіх і вся в ім’я жаданої влади. Тут і починається добре знайомий український антиорендж, поєднання непоєднуваного, кулуарні домовленості, торги і політичний chandge. Спочатку БЮТ додає своїх голосів коаліціянтам, і разом долають вето президента на закон про мораторій на продаж землі. Це як та проба пера. А далі бліцкриг — тимошенківці знову домовляються з антикризовиками і вмить долають день тому накладене президентське вето на закон про Кабінет Міністрів. В обмін на голоси БЮТ проти заветованого Президентом закону коаліція погоджується на закон про опозицію (в першому читанні) та голосує за імперативний мандат у місцевих радах, який так наполегливо проштовхнув БЮТ. «Яка різниця — круть-верть чи верть-круть», — стверджує Андрій Шкіль, народний депутат від БЮТ. Президента знову того… Йому не звикати. «Лоха треба лохарити!» — лозунг, започаткований регіоналами з моменту підписання Універсалу і перейнятий БЮТівцями, — в дії. «Наша Україна» лютує: «ЗРАДА!». Віктор Балога в розпачі. Арсеній Яценюк ображений: «Яка ціна словам українських політиків», коли «домовленості формуються для того, щоб потім їх порушувати». Заступник глави Секретаріату запевняє: «Президент України Віктор Ющенко не підпише жодного закону, сьогодні прийнятого парламентом». Чекатимо рішення Конституційного Суду. Як багато сьогодні від нього залежить!

Важкувато після такого Тимошенко і К^о зберегти лице! Проте і тут повчитися є у кого. Може, Олександр Мороз, неодноразово звинувачений ними у зрадництві, зголосився б дати урок.

 Попри виклики кривдників, що не кажи, Юлі дістався карт-бланш. Як вона зіграє, чи зможе розрулити ситуацію — покаже час. Адже настав вирішальний період. Торгуватися навчилася. От тільки чи не проторгувалася, коли зробила Віктора Ющенка «англійською королевою»? Відтак завдання знищення Черновецького як мера стає для Юлії Володимирівни та її оточення значно важливішим, аніж розвідка боєм. Це принципова справа, яка загалом визначить діє­здат­ність БЮТ. Гряде переформатування в столичній раді. Кризовики «здали» Черновецького.

Валентин Лисенко,
Віктор Вірний