Всюди бакси, бакси, бакси…

Сусідський карапуз, йому ще й до нульового класу ранувато, а він таке розумне дитинча, таке розумне, що й ну. Батько каже: «Куплю тобі, Петю, торбу з голозадими наклейками, куплю букварика і в школу. Там тебе всьому навчать: і писати, і читати …»

А Петько гасає подвір’ям на соняшничині вибриком і так задерикувато:

Я не буду вчитись в школі
Всі учені — старці голі.
Краще буду сидіть вдома,
А колись куплю диплома.

Сусід мій аж спантеличився: «Як це куплю? Диплом це тобі не велосипед і не цуценя. Його за науку видають».

А Петько знов своє:

То таке було колись
Ті часи перевелись.
А тепер — не гнись горбом:
Два «куски» — і є диплом.

Зачув я таку пісеньку від Петька, та й думаю: мале, дурне, підросте от і порозумнішає. Тоді й за науку візьметься. А Петька на мої думки пританцьовуючи:

Опа, опа, опа, опа!
Хай дивується Європа:
Жменя баксів — я юрист,
А ще жменя — фінансист!
Як ще стану добавлять,
То й міністром можу стать.
Отак з дурня й тюхтія
Вийде вчений судія,
З прибитого валянком —
Міністр …іколаєнко.

Хвалюсь про Петькові пісеньки на роботі, а там: «І нічого тут дивного немає, устами дитини говорить правда».

Борис Ткаченко,
член Спілки письменників