Називаючи речі своїми іменами

Дискусії та дохрипотні суперечки довкола трагічних подій в Україні в 1932—1933 рр. зайвий раз переконують нас в існуванні в нашому сус­пільстві політичних атавізмів, котрі не бажають визнавати факту цілеспрямованого винищення українців окупаційним сіоністсько-комуністичним режимом. Але факти вперта річ, а від правди нікуди не втечеш.

Попри свідоме перешкоджання, з кожним роком громадськість все більше і більше дізнається про ті події, й про те, що до них спричинилось. Принциповість, непримиренність до брехні, безкомпромісність у справі поборення несправедливості і патріотичними партіями та організаціями, і не позбавленими людської гідності та свідомими власного призначення громадянами, змусила постокупаційну адміністрацію йти на суттєві поступки. Той факт, що ВР спромоглась нарешті включити до обговорення законопроект про визнання Голодомору 1932—1933 рр. актом геноциду, свідчить на користь того, що попри нелюдські методи боротьби, ворог не спро­мігся поставити український народ на коліна.

Нехай не засмучує вас ганебна звістка про неспроможність нинішнього складу ВР назвати речі власними іменами, вказати на злочинців, назвати їхні імена, й належним чином вшанувати замордованих. Очікувати чогось іншого від колишніх комуністів (незалежно від того, до якої політичної партії вони примкнули нині), та вихованої ними когорти безпринципних «молодих політиків» — зайве. Але те, на що не спромоглись можновладці, здійснила нація. Панахиди, запалювання свічок, мітинги-реквієми… Повернення свідомості до ще вчора затурканого загалу — великий стимул до подальшої праці.

Чималий вклад у справу відновлення історичної справедливості та донесення до широкого загалу довго замовчуваної інформації належить Міжрегіональній Академії управління персоналом. Уже шостий рік тут проводять наукові конференції, які ставили за мету дослідити ті трагічні події. Матеріали цих поважних зібрань оприлюднювались серед широкого загалу, надсилались в іноземні представни­цтва, депутатські комісії та виконавчі структури влади. Цей рік продовжив цю традицію. 24 листопада відбулась міжнародна конференція на тему «Каральні органи єв­рейсько-більшовицького режиму». Окрім студентів, викладачів, активістів УКП, в залі були присутні представники посольств та дипломатичних місій Алжиру, Палестини, Афганістану, Росії, Ірану, Німеччини, Киргизстану, Лівії. Конференція розпочалась демонстрацією документального фільму «Пам’яті же­ртв Голодомору». Навряд чи когось з присутніх побачене залишило байдужим. Страшні, тривалий час приховані від люд­ського ока кадри свід­чили про масштаб трагедії й кликали до непримиренної боротьби з не­спра­ведливістю.

Символічно, що першим серед промовців був легендарний дисидент Петро Рубан. Людина, яка пережила голод 1947 р., а потім за власну принциповість й нелицемірну любов до України каралась двадцять три роки кому­ністичними концтаборами.

— Прикро що в начебто незалежній Україні, ми все ще топчимось біля загальновідомих світові істин. Влада нагороджує виродків і героїв одними й тими ж нагородами, але бачити поруч з собою патріотів не бажає. Україною правлять пасхавери, льовочкіни, сьомочкіни й інші чужинці. Нинішній Президент нагородив мене орденом, але я принципово відмовився приймати його з рук безпринципної людини.

Вітальна всім присутнім доповідь ректора МАУП Георгія Щокіна багатьох змусила уважніше придивитись до нинішніх подій в світі в цілому, і в Україні зокрема:

У часі першого пленарного засідання з доповідями виступили поет Борис Олійник, директор Центру з вивчення історії та сучасних форм тоталітаризму Володимир Улянич, доктор історичних наук Василь Марочко, німецький дослідник Вальдемар Міх, професор філософії і політології Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука Григорій Мусієнко. У своїх виступах промовці інформували присутніх про факти свідомого приховування вже сьогоднішніми посадовцями масштабів трагедії. Так, широко розрекламовані «архіви КГБ», які «розсекретили» працівники СБУ й «виставили» на всезагальний огляд в Українському Домі в Києві та розмістили на сайті в інтернеті, цілковито спотворюють ті трагічні для нашого народу події. Дійсно, вони доводять про факт запланованого геноциду українців, але так і не називають конкретних винуватців. Усю вину за трагедію покладено на «тоталітарний ста­лін­ський режим». Дослідникам донині не дають дозволу працювати безпосередньо з документами. Чому? Володимир Улянич посвідчив, що, отримавши нелюдськими зусиллями дозвіл поглянути на ці документи, він нарахував шістдесят чотири вилучених справ. Що це, як не свідоме нищення історичних документів та свідчень цілеспрямованого геноциду? В часі головування в Службі Безпеки Галушко, до Москви було вивезено ешелон оригінальних документів. Вони донині неоприлюднені, а їхня доля невідома. Можливо, їх надійно ховають від люд­ського ока, а можливо, і знищили. Колишньому Го­лові ВР Івану Плющу та колишньому віце-прем’єру Жулинському в Сполучених Штатах передали шіст­надцять томів аудіозаписів та стенографії свідчень бли­зько двох сотень українців, які після Другої світової війни опинились на Заході. Ці унікальні свідчення лежать як непотріб в одному з підвалів ВР. Чому їх не оприлюднюють? Весь український люд сколихнула інформація про розкрадання ар­хівів колишнім і знову нинішнім віце-прем’єром Табачником. І ось, на тлі всезагального обурення та ци­нічного нехтування вимогами громадськості, всі архіви передаються під крило мадам Гінзбург.

Нещирість тих, хто переконує у відсутності ці­ле­спрямо­ваного геноциду супроти українців, спростовується безліччю фактів. Це не була класова боротьба. Заборона українським селянам виїжджати за межі України, в інші регіони СРСР, загороджувальні загони черво­но­армійців на кордоні з Росією, наказ Сталіна про перекладення на «укра­їнський буржуазний націоналізм» від­повідальності за зрив хлібозаготівлі, заселення в потерпілих від голоду селах і містечках вихідців з інших регіонів СРСР) (етнічних чужинців) свідчили що кін­цевою метою Голодомору, було прагнення знищити українців.

Того ж дня Президент України Віктор Ющенко чи не вперше за всю полі­тичну кар’єру спромігся на мужній вчинок. Події 1932—1933 рр. він визнав актом геноциду. Вітаю, пане Президенте. Наре­шті Ви спромоглися. Але зробивши крок, не соромтесь, і не бійтесь йти далі. Назвіть імена злочинців і не соромтесь опиратись у своїй діяльності на патріотів. Відлучіть від себе заокеанських радників-нашіптувачів. Інакше, історія не пробачить Вам.

Коли верстався номер. Верховна Рада України 233 голосами проголосувала за те, що Голодомор є геноцидом українського народу.