Родопа тоді танцювала...

У чудовому настрої виходите з дому, та за кілька кварталів вас зупиняє думка: «А чи вимкнула я праску?» З цієї хвилини звуки вулиці зіллються для вас у виття сирени пожежної машини... Трохи поборовшись із собою, вертаєтесь або ж біжите телефонувати сусідам: чи не помітили вони чогось підозрілого? Та, звісно ж, усе гаразд! А серце як не вискочить з грудей — і на роботу спізнилися.

Знайома ситуація — чи не так? Уникнути її вам допоможе мнемоніка — система прийомів, які полегшують запам’ятовування.

Давньоримський філософ Цицерон у своєму трактаті «Про оракула» приписує відкриття мнемоніки грецькому поетові Симоніду, що жив у п’ятому столітті до нової ери. Сталося це за вельми драматичних обставин.

Багатий фесалієць Скопас замовив Симоніду панегірик на свою честь. Поет створив цілу поему, яку прочитав на святі. Однак половину її він присвятив божественним близнятам Кастору й Поллуксу, яких особливо шанував.

— Он як? — обурився господар. — То й матимеш половину обіцяних грошей, а іншу хай тобі виплатять твої боги!

Догоджаючи господареві, гості сміялися й показували на Симоніда пальцями. А за кілька хвилин до зали зайшов слуга й сказав, що з поетом хочуть поговорити двоє юнаків, вони чекають його на вулиці. Щойно Симонід вийшов до них — як стеля приміщення впала... Отак боги помстилися учасникам бенкету на чолі з господарем за ницість.

Трупи були так спотворені, що рідні не могли їх розпізнати, однак їх виручив Симонід. Він пригадав, що Скопас тримав у руках оздоблену коштовностями золоту чашу й мав на собі розшитий хитон: ось вони. Праворуч Скопаса сидів його друг Флавій. Того обняла за шию гетера Юнія, а Родопа біля них танцювала...

Отак і народилася мнемоніка — мистецтво запам’ятовування, побудоване на пошуках зв’язків між явищами та предметами. Спробуйте повправлятися в ньому, щоб не «стрельнула в голову» якась неспокійна думка.

Праску виключено, розетка «чиста». Переведіть погляд з неї на те, що стоїть поблизу, наприклад вазочку з квітами: їхні пелюстки почали осипатися. Книжка не на місці, занавіску на вікні треба поправити, але це вже буде, коли повернетесь. Головне — праска охолола й стоїть на місці, а це ви добре запам’ятали через те, що пелюстки квітів у вазочці осипаються, а книж-ка не на полиці.

Вертатися, щоб перевірити, чи виключено праску, не доведеться.