Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Протоколи іспанських мудреців

Протокол №2. Вигнання євреїв*

Нехай цей емір віддалить від себе цих людей, брудних і проклятих, яким
Аллах послав ганьбу, падіння і ненависть, яких не знає ні один інший народ. Їхнє вбрання, в яке вони вбрані, небезпечніше за війну і проказу».
Ібн Хазм, ХІ ст.

Чого можна навчитися у євреїв, окрім мистецтва махлювання, злодійства і зради?
Аятола Хомейні, ХХ ст.

Причини вигнання євреїв. Євреї в Іспанії, як і в інших країнах, займалися переважно лихварством і спекуляціями. Ця діяльність викликала у місцевих жителів гнів, що призводило до погромів єврейських кварталів. В останній четверті ХV століття перед іспанськими королівствами Кастилією й Арагоном, об’єднаними 1469 року в результаті шлюбу Ізабелли Кастильської та Фердинанда Арагонського в єдину державу, гостро постало питання протидії єв-рейській фінансово-політичній мафії, яка зміцнила свої позиції в державі. Іспанська інквізиція боролася проти євреїв, які позірно перейшли у християнську віру, однак і надалі дотримувалися юдаїзму. Євреї, які не прикидалися християнами, були поза її компетенцією.

Серед причин, які змусили іспанський уряд пришвидшити вирішення єврейського питання, були ритуальні вбивства. 1490 року було розслідувано одне таке вбивство. Його виконавців, які виявилися євреями, засудили. За наказом глави інквізиції Торквемади про цей злочин з усіма подробицями розповідали у церковних проповідях по всій країні.

Іспанією прокотилася хвиля гніву.

31 березня 1492 року король Фердинанд видав вердикт про вигнання всіх євреїв з Кастилії й Арагону. Як говорилося в тексті вердикту, «у зв’язку з великим злом для християн від спілкування, розмов, зв’язку з євреями».

Іспанія була не єдиною країною, яка виганяла євреїв.

Навпаки, важко назвати країну, де їх не просили б у тій чи іншій формі десь подітися. З Англії їх вигнали 1290 року. З Франції їх виганяли 1268 року за Людовіка ІХ і 1360 року за Філіпа Красивого. У ХV столітті євреїв виганяли з великих німецьких міст: Аугсбурга (1439—40 рр.), Страсбурга (1438 р.), Нюрн-берга (1498—99 рр.). У Росії того часу «прозорливі російські монархи видали закони, за якими цим обдарованим грабіжникам суворо заборонявся прихід і приїзд в імперію». Після іспанського вигнання євреї розсіялися іншими країнами, і їх звідти теж виганяли.

Єврейська еміграція. Сучасні дослідники підрахували кількість висланих з Іспанії 1492 року євреїв — від 100 до 3000 тисяч. На думку сучасних дослідників, на момент вигнання в Іспанії мешкало 100-200 тис. євреїв, з яких мігрували 40 — 50 тисяч. Багато їх перебралося до сусідньої Португалії. 1496 року їх вигнали і звідти. 1497 року в Португалії було здійснено масову християнізацію прибулих євреїв, загалом — насильницьку. 1515 року португальський король звернувся до Риму з проханням запровадити в його володіннях інквізицію проти таємних юдаїстів. У 1526—36 рр. цю ідею реалізували, і банато «новохристиян» полишило Португалію. 1526 року в Португалії повністю заборонили юдейську віру, і ті євреї, які не вважали, що «життя варте меси», емігрували з цієї країни. Більшість відправилася до Туреччини, під контролем якої тоді був Близький Схід і Палестина. Немало євреїв, і юдеїв, і новонавернених — маранів, емігрували до Антверпена, торгового міста, пов’язаного з Португалією. 1525 року адміністрація Антверпена запровадила обмеження на новоприбулих «новохристиян». 1532 року імператор заборонив їм приїзд до Нижніх Країн, куди вони прибували і по дорозі до Туреччини, і на постійне проживання. 1537 року цю заборону скасували, однак 1549 року уряд наказав вигнати з Антверпена всіх маранів, прибулих туди після 1543 року.

Більшість євреїв, які полишили Арагон (від 4,4 до 6,4 тисячі осіб), прибули в ближню Наварру, яка до 1512 року була незалежною і залишилася поза дією королівського едикту. Чимало євреїв переїхало до Руану (Франція), який невдовзі став центром контрабандистської торгівлі з Іспанією. Деякі опинилися в Німеччині. Гамбург, Франкфурт-на-Майні, Марсель, Бордо ХVІ — ХVІІ ст. прийняли багато єврейських емігрантів. 1536 року курфюрст Саксонії Йоганн-Фрідріх видав едикт про вигнання євреїв із Саксонії. Євреї спробували заручитися підтримкою Лютера, який на початку своєї діяльності проявляв до них прихильність, але він їм відмовив. Реформатор сам написав трактат «Про євреїв та їхню брехню».

Частина єврейської еміграції пролягала через італійські міста. Однак їх там зустрічали так само неприхильно.

Так, у Генуї, за місцевим законом, жоден єврей не міг там перебувати більш як три дні. 1550 року євреїв вигнали з цього міста. 1497 року уряд Венеції заборонив імміграцію маранів, а 1516-го євреїв ізолювали в гетто. 1550 року сенат Венеції видав едикт, який забороняв венеціанцям будь-які зв’язки з маранами; останні мусили протягом двох місяців полишити місто. 1540 року євреїв виганяли з Неаполя. Трохи тепліший прийом євреї мали при дворі герцога Феррари д’Еколе ІІ, з дому Есте. Зокрема, там на деякий час зупинялися по дорозі з Антверпена члени родини Мендесів (1549—50 рр.). Віротерпимість герцога була викликана належністю його дружини до кальвінізму.

1593 року перші португальські марани з’явилися в Амстердамі. 1660 року їх там було вже близько 200 осіб; до 1609-го — тисяча. Євреї, які мешкали в Німеччині та Нижніх Країнах до і після вигнання з Іспанії, активно підтримували рух Реформації і політичну боротьбу німецьких князів проти Іспанії.

Євреї оселилися також у багатьох країнах Східної Європи. На початку ХVІІ століття, за уряду герцога Лерми, почалося масове повернення нащадків маранів, особливо португальського походження, до Іспанії.

Вплив вигнання євреїв на економіку Іспанії. За внутрішніми оцінками — зниженням обсягу зовнішньої, внутрішньої торгівлі, іншими «макроекономічними» показниками — могло здатися, що вигнання євреїв і з Іспанії і Португалії в ХV — першій половині ХVІ ст. ослабило економіку цих країн. Адже євреї вивезли з собою частину багатства,

До того ж зникла мережа внутрішніх зв’язків, що існувала в єврейських громадах, де рухалися потоки інформаційних і матеріальних ресурсів. Однак, з другого боку, постає питання: на кого працювала ця мережа, ця система? Обмін матеріальними цін-ностями між єврейськими громадами та іспанською державою, окремими іспанцями відбувався загалом в один бік. Євреї наймали на добре оплачувані роботи євреїв, а там, де потрібно було експлуатувати людей, — давши хабарі владі (якщо це було можливо), скуповували в неї її підлеглих. Багатства, створені працею іспанського народу, провалювалися, як у чорну діру, в мережу єврейських громад. Її ліквідація і справді на деякий час знизила показники економічної активності у цій країні. Однак якого саме сектору економіки? Паразитичного, який працював тільки на самого себе й експлуатував трудовий народ. Трудівники, навпаки, розправили спини, спекавшись такої кіль-кості паразитів.

Своє вигнання з Іспанії, втрату частини багатства, награбованих у цій країні, євреї запам’ятали надовго.

Основним лейтмотивом єврейської літератури стало зображення Іспанії у найчорніших тонах.

Протокол №3.

Іспанські гуманісти

«Одні називають їх гуманістами, інші — сатаністами…»
Г.Клімов,

«Князь світу цього»

Приклад іспанського гуманіста. Характерний приклад іспанського гуманіста ХV ст. — Вівес.

Вівес (1485 — 1540 рр.) був родом з іспанських євреїв-маранів. Початкову освіту він здобув у Валенсії. 1509 року переїхав до Парижа, де навчався на факультеті мистецтв у коледжі Монтегю, який був під впливом релігійного руху «Нове благочестя», близького до еллінізму й гуманізму.

Дотримуючись традицій одноплемінників, Вівес постійно намагався перетворити знайомства в колах європейських учених у джерело матеріальних прибутків. Так, 1516 року познайомившись з Еразмом Роттердамським, Вівес постарався використати його зв’язки серед аристократії й отримав місце наставника за принца Фердинанда. Нав’язав Вівес своє товариство і відомому політичному діячу Англії гуманісту Мору. 1521 рок Еразм представив Мору в Лувені групу своїх друзів, у яку непомітно втерся і тихий, скромний Вівес. Він безцеремонно попросив у Мора пенсію від Англії і невдовзі справді, на свій подив, почав її отримувати.

Вівес дуже дорожив своєю «дружбою» з Мором, і коли Мор отримав посаду канцлера Англії, він увесь час турбувався — «чи згадає він про нас, своїх бідних друзів?» У 1523 — 24 рр. Вівес перебував у Англії, де настійливо намагався нав’язати свої послуги викладача англійським аристократам, аж до королівської родини. І якоюсь мірою досягнув мети — він отримав посаду викладача латинської і грецької мов у коледжі, заснованому кардиналом Вулсі. Серед учнів був Реджинальд Поль, майбутній соратник королеви Марії Тюдор. 1525 року гуманіст отримав дозвіл на торгівлю вином і вовною, після чого переїхав до Лондона. Європейські просвітителі, знайомі Вівеса, побачивши куди спрямовані основні інтереси їхнього протеже, почали поступово сторонитися його. Розчарувався в колишньому «приятелі» й довірливий Еразм. 1530 року він порадив своїм друзям «не мати справ з Вівесом». Але гуманіст уже встиг до того часу надурити чимало легковірних. Пройдисвіт-маран зумів отримати пенсію навіть від іспанського короля!

З 1527 року Вівес жив у Брюгге, де писав публіцистично-пропагандистські праці на теми педагогіки та «загальнолюдських цінностей». Друковані праці Вівеса рекламували й поширювали єврейські громади і пов’язані з ними структури.

У 1538—40 рр. було надруковано близько ста праць Вівеса. Його твори активно використовував М.Монтень, який також був з родини маранів.

Протестантський історик Л.Осіандер вважав Вівеса таємним шанувальником Лютера. Простодушними людьми були ці протестанти!

Н.Овчинніков
Газета «Дуэль» (№41(489))

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com