Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Найбільша вада «Динамо» — президентство Суркіса

Є таке прислів’я: молодець проти овець, а проти молодця — і сам як вівця. Воно напрочуд вдало характеризує двох українських представників у Лізі чемпіонів — «Динамо» (Київ) та «Шахтар» (Донецьк). У чемпіонаті України ці команди — незаперечні лідери.

 Минула ті­льки третина національної першості, а вже ніхто ін­ший і не мріє втрутитися у боротьбу наших лігочем­піонів. Зрозуміло, мається на увазі у національному турнірі. Тут «Динамо» й «Шахтар», безперечно, «молодці». Ось тільки, на жаль, на євроарені — «вівці». Зіграно половину групового турніру Ліги чемпіонів, а наші представники пасуть задніх у своїх підгрупах.

До того ж «Динамо» з антирекордом — три поразки у трьох зустрічах. Співвідношення забитих і пропущених голів 2:12. Найбільш вражає почуття приреченості. Ще перед домашньою зустріччю минулого тижня з французьким «Ліоном» керманичі «Динамо» запевняли, що після двох недолугих поразок вони таки дадуть бій лідеру групи, проявлять бойовий запал, самовіддачу, ще там щось… Неначе й хотіли реабілітуватися, а в результаті отримали черговий ляпас перед своїми уболівальниками, після якого президент клубу І.Суркіс, нарешті, змушений був констатувати невтішну правду — без шансів програли команді, вищій за класом. Власне, так воно і є. Та як у такому разі розцінювати заяви перед початком групового турніру Ліги про боротьбу за вихід до наступної стадії змагань? Невже перед стартом груп вважали, що набір виконавців «Реалу» і «Ліона» чимось поступається динамівському складу? Звісно, ні. Втім, це не означає, що в киян апріорі не було шансів посісти перше чи друге прохідні місця в групі. За рахунок зібраності, самовіддачі, налаштованості на боротьбу, в крайньому разі за рівних розкладів — фарту.

Поки що ми не побачили нічого з переліченого. Хіба лише фарт, який проявлявся в тому, що у ворота «Динамо» могло влетіти на два-три м’ячі більше, ніж воно насправ­ді пропустило. Щонай­мен­ше подив викликає реакція динамівського тренера Анатолія Дем’яненка одразу після програшу «Ліону», який гарячково допитувався у журналістів «що вони створили?», маючи на увазі порівняно малу кількість небезпечних моментів біля воріт киян. Таке враження, що 0:3 для Дем’яненка мало (може, й справді так — адже у двох попередніх зустрічах його підопічні примудрилися пропустити аж дев’ять голів). Справа в тому, що для «Ліона» вояж до Києва виявився легкою прогулянкою. Порівняно з важливими зустрічами чемпіонату Франції, де суперники дають ліонцям спра­вжній бій. Зовсім не так, як в українській першості, коли дніпропетровський «Дніпро» безвільно «зливає» вдома 0:2 «Динамо», даючи можливість останньому зберегти сили перед єврокубковим поєдинком. Виявляється, даремно. Позаяк «Динамо» у ньому виступає на такому рівні, що вже його суперник, французький «Ліон», приберігає сили для наступних відповідальних зустрічей французького чемпіонату. Через що й так сердиться Дем’яненко. Звісно, неприємно визнавати, що його команда провела для суперників «тренування з підвищеною відповідальністю за результат». Фактично, без шансів створити серйозні проблеми. Відтак «Ліон» після перемоги у Києві здійснив мрію «Динамо» — забезпечив собі участь у наступному колі розіграшу Ліги чемпіонів, водночас, практично позбавивши цієї можливості самих динамівців.

Після цього програшу дедалі частіше почали озвучувати чутки щодо можливої відставки тренера «Динамо» Анатолія Дем’яненка. Втім, динамівський президент Суркіс з цього приводу сказав, що збирається зачекати завершення групового турніру Ліги. Натомість можливими кандидатами на звільнення назвав віце-президента Йожефа Сабо та технічного директора Леоніда Буряка. «Якщо вони не вказують на прорахунки, певно, з них потрібно починати», — резюмував «головний динамівець», відповідаючи на запитання про можливі прорахунки передсезонної підготовки.

А вони й не можуть вказати. Навіть якщо їх зві­ль­нять — і то, гадаю, що побояться. Адже найбільший прорахунок стратегічний всієї підготовки і селекції «Динамо» — президентство Суркіса. Зрозуміло, на таке одкровення ні Сабо, ні Буряк не підуть. Навіть пошепки, навіть у безлюдній пустелі побояться сказати. Хоча, аби дійти такого висновку, зо­всім не обов’язково бути якимось пророком чи супераналітиком. Безпристрасний фактаж свідчить, що за президентства Рахмільовича-молодшого жоден тренер (Лобановський, Михайличенко, Сабо, Буряк, Дем’яненко…) на євроарені не зміг вивести команду далі групового турніру Ліги чемпіонів. А торік «Динамо» взагалі не змогло подолати груповий турнір, програвши швейцарському «Тюну». Натомість у чемпіонаті України кияни дедалі частіше почали поступатися першістю донецькому «Шахтарю». Скількох тренерів та гравців! А віз і нині там. У трясовині групового тур­ніру Ліги чемпіонів. Це в кращому разі. До того ж незалежно від різноманітності селекційних «знахідок» чергового міжсезоння. Скільки їх вже було своїх та заморських…

Спочатку все добре, все класно — перспективний гравець, подає надії, йому приписують всілякі майбутні звершення, порівняння з колишніми і нинішніми відомими футболістами. Але потім… Що з розрекламованого бразильця Корреа, який на початку сезону так старався, під дифірамби подаючи надії. Що з натуралізованого білоруса Мілевського, якого нарекли змі­ною Шевченка. Що з Михалика, новачка, поява якого в «основі» була прискорена волею обставин. Як бачимо, жодні залучення гравців та перестановки тренерів з року в рік виявляються нездатними покращити гру команди. У такій ситуації залишається єдиний вихід — зміна президента клубу.

 

Олександр НАКАЗНЕНКО,
співкоординатор Громадського руху «ФУТБОЛ БЕЗ СУРКІСІВ»

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com