Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ДАВИД І СЕМ ПРОТИ ВСЬОГО СВІТУ
ІЗРАЇЛЬСЬКЕ ЛОБІ: ЧИ НЕ ЗАНАДТО ВЕЛИКИЙ ЙОГО ВПЛИВ НА ПОЛІТИКУ США?

«Персонал Плюс» продовжує публікувати доповідь відомих американських вчених професорів Стівена Волта з Гарварду та Джона Миршеймера з університету Чикаго про існування в Конгресі США потужного ізраїльського лобі.

За твердженнями авторів, саме воно визначає зовнішню політику Сполучених Штатів і домагається війни США проти Ірану. На думку багатьох експертів, опублікована доповідь свідчить про початок «корпоративної війни» всередині американської політичної еліти.

Ще одне обгрунтування — історія єврейських страждань у християнському світі, особливо під час масового знищення євреїв фашистами — голокосту. Через переслідування євреїв упродовж століть вони могли почуватися в безпеці лише на єврейській батьківщині. Чимало людей і донині вважають, що Ізраїль заслуговує на особливе ставлення Сполучених Штатів. Утворення країни було, без сумніву, належною реакцією на розлогий список злочинів проти євреїв, однак воно спричинило нові злочини проти невинної третьої сторони — палестинців.

Це добре розуміли перші керівники Ізраїлю. Давид Бен-Гуріон сказав Науму Гольдману, президенту Світового єврейського конгресу:

«Якби я був арабським керівником, я ніколи не дійшов би згоди з Ізраїлем. Це зрозуміло: ми забрали їхню країну. Ми походимо з Ізраїлю, але це сталося дві тисячі років тому, і що це для них? Були антисемітизм, нацисти, Гітлер, Освенцім — але чи це їхня провина? Вони бачать лише одне: ми прийшли сюди і загарбали їхню країну. Чому б це вони мали миритися з цим?»

З того часу ізраїльські керівники не раз намагалися заперечити національні прагнення палестинців. Коли Голда Меїр була прем’єром, вона хвацько зауважила, що «палестинців як таких не існує». Тиск екстремістів і кількісне зростання палестинського населення змусили наступних ізраїльських керівників вивести війська із Сектору Гази й обміркувати інші територіальні компроміси, але навіть Іцхак Рабин не був готовий обіцяти палестинцям життєздатну державу.

Покровителі Ізраїлю змальовують його як країну, яка постійно прагнула миру і демонструвала граничну стриманість, хоч би як її провокували. Про арабів же навпаки, стверджують, що вони діяли й діють з великою злостивістю. Хоча насправді «досьє» Ізраїлю не відрі-зняється від діянь його супротивників. Бен-Гуріон визнавав, що перші сіоністи були далекі від прихильності до палестинських арабів, які чинили спротив їхнім зазіханням, який не дивує, зважаючи на намагання сіоністів створити власну державу на арабській землі. Таким самим чином створення Ізраїлю у 1947—48 роках призвело до етнічних чисток разом зі стратами, різанинами і гвалтуваннями євреїв. А подальша поведінка Ізраїлю незрідка була брутальною, що спростовує будь-які претензії на моральну вищість. Між 1949 і 1956 роками ізраїльські сили безпеки вбили від 2 700 до 5 000 арабських агентів, більшість беззбройних. Сили оборони Ізраїлю вбили сотні єгипетських військовополонених у війнах — 1956-го та 1967 років, тоді як 1967 року вигнали від 100 000 до 260 000 палестинців зі щойно завойованого Західного берега і спонукали 80 000 сирійців до виселення з Голанських висот.

Під час першої інтифади сили оборони Ізраїлю роздавали своїм військам поліційні кийки й заохочували їх ламати ребра палестинцям, які вийшли з протестами. Шведське відділення організації «Врятуймо дітей» вважало, що «від 23 600 до 29 900 палестинських дітей потребували медичної допомоги у зв’язку з отриманими ушкодженнями від побиття у перші два роки інтифади». Майже третину становили діти десяти або й менше років. Реакція на другу інтифаду була навіть жорстокішою. Вона змусила газету «Га’арец» заявити, що «сили оборони Ізраїлю... перетворюються на машину для вбивств, чия ефективність вселяє страх, ба навіть жах». Цахал використала один мільйон куль у перші дні повстання. З того часу за кожного втраченого ізраїльтянина Ізраїль вбивав троє-четверо палестинців, більшість з яких були безневинними випадковими свідками. Співвідношення убитих палестинських та ізраїльських дітей навіть вище — 5,7 до 1. Варто також пам’ятати, що сіоністи вдавалися до терористичних бомбових замахів, аби примусити британців залишити Палестину, і що Іцхак Шамір, свого часу терорист, а потім прем’єр-міністр, заявив: «Ні єврейська етика, ні єврейська традиція не можуть визнати тероризм непридатним бойовим засобом».

Те, що палестинці вдалися до тероризму, — хибний крок, але в цьому немає нічого дивного. Палестинці вважають, що в них немає жодного іншого засобу змусити Ізраїль піти на поступки. Як свого часу визнав Ехуд Барак: «Якби я був палестинцем, то вступив би до терористичної організації».

Отже, якщо ні стратегічні, ні моральні аргументи не можуть бути причиною підтримки Америкою Ізраїлю, як нам її пояснити?

Пояснення полягає у безприкладній могутності ізраїльського лобі. Ми вживаємо слово «лобі» як скорочену назву широкого об’єднання осіб та організацій, які активно працюють, аби спрямувати зовнішню політику США у проізраїльському напрямі. Це не має означати, що лобі являє собою єдиний рух з централізованим проводом або що люди в ньому не мають розбіжностей з певних питань. Не всі американські євреї входять до цього лобі, бо Ізраїль не є суттєвим питанням для багатьох з них. Під час опитування 2004 року приблизно 36% американських євреїв сказали, що вони «не дуже» або «зовсім не» відчувають емоційного зв’язку з Ізраїлем.

Американські євреї теж дотримуються різних поглядів на політику Ізраїлю. На чолі багатьох провідних організацій, що входять у це лобі (такі як Американсько-ізраїльський комітет з державних справ і Асоціація глав головних єврейських організацій), стоять прибічники жорсткої лінії, які загалом підтримують експансіоністську політику партії «Лікуд» разом з її ворожістю до мирного процесу, започаткованого в Осло. Тим часом основна маса єврейства США схильна до поступок палестинцям, а кілька груп — такі як «Єв-рейський голос за мир» — рішуче підтримують такі кроки. Попри ці відмін-ності і помірковані, і безкомпромісні євреї схильні до надання Ізраїлю постійної допомоги.

Не дивно, що лідери американських євреїв часто радяться з ізраїльськими високопосадовцями, аби впевнитися, що їхні дії сприяють досягненню цілей Ізраїлю. Як писав один активіст впливової єврейської організації, «для нас звично казати: «Це наша політика з певного питання, але ми повинні перевірити, що думають ізраїльтяни»? Ми як спіль-нота робимо це постійно». Існує міцно укорінений забобон, який полягає у відмові від критики ізра-їльської політики, а тиск на Ізраїль вважається недоречним і неприпустимим. Едгара Бронфмана-старшого, голову Світового єврейського конгресу, звинуватили у «підступності», коли він 2003 року написав листа президентові Бушу, порадивши йому переконати Ізраїль обмежити спорудження своєї сумнівної «муру безпеки». Його кри-тики казали, що спроби вплинути на президента США , аби той протидіяв політиці Ізраїлю є «непристойними для голови Сві-тового єврейського конгресу».

Так само, коли президент ізраїльського полі-тичного форуму Сеймур Райк порадив у листопаді 2005 року Кондолізі Райс попросити Ізраїль знову відкрити важливий прикордонний пропускний пункт у Секторі Гази, його вчинок засудили як «безвідповідальний»: «У переважної більшості євреїв, — сказали його критики, — немає підстав для активного клопотання проти пов’язаної з безпекою політики... Ізраїлю». Настрашений цими атаками, Райк оголосив, що «слова «тиск» немає у моєму лексиконі, коли йдеться про Ізраїль».

Американські євреї заснували вражаючу кількість організацій для впливу на американську зовнішню політику, з яких АІР АС найпотужніша і найвідоміша. 1997 року журнал «Форчун» попросив членів конгресу та працівників їхніх апаратів скласти перелік найвпливовіших лобі у Вашингтоні. АІР АС була другою після Американської асоціації пенсіонерів і відставників (AARP), але випередила Американську федерацію праці/Конгрес виробничих профспілок і Національну асоціацію ама-торів стрілецької зброї. Опитування видання «Нешнл Джорнел», здійснене у березні 2005 року, дало схожі результати, поставивши АІР АС на друге місце (поділивши його із AARP) у вашингтонській ієрархії лобі.

До лобі входять і відомі християни-євангелісти, такі як Гері Бауер, Джері Фолвел, Ральф Рід і Пет Робертсон, а також Дік Армі і Том Ділей, колишні лідери біль-шості у Палаті представників, які вважають, що відродження Ізраїлю є здійсненням біблійного пророцтва і підтримують його експансіоністські наміри. Робити інакше, вважають вони, суперечило б Божій волі. Неоконсервативні неєвреї, як от Джон Болтон, Роберт Бартлі, колишній редактор «Вол-Стріт», Вільям Бенет, колишній міністр освіти, Джин Кіркпатрик, колишній посол в ООН, та впливовий оглядач Джо-рдж Віл також є непохитними його прибічниками.

Форма правління США надає активістам чимало засобів впливу на процес розробки тієї чи іншої по-лі-тики. Групи людей, об’єднаних спільним інтересом, можуть намагатися впливати на обранців народу і членів виконавчої гілки влади, робити внески на користь виборчої кампанії, голосувати на виборах, намагатися обробляти й формувати громадську думку тощо. Вони користуються непропорційно великим рівнем впливу, активно вирішуючи питання, до яких основна маса населення байдужа. Високопосадовці схильні допомогти тим, кого це питання турбує, навіть якщо їхня кількість незначна, будучи певними, що решта населення не осудить їх за це.

Лобі здійснює два загальних плани. По-перше, воно користується значним впливом у Вашингтоні, тисне і на Конгрес, і на виконавчу гілку влади. Хоч би якими були погляди окремо взятого законодавця чи високопосадовця, лобі намагається зробити так, щоб підтримка Ізраїлю була «розумним» вибором. По-друге, воно робить все, аби громадська думка про Ізраїль була позитивною. Зокрема зміцнює міф про заснування його лобі, всіляко запобігає озвученню критичних зауважень на політичній сцені. Контроль за дискусією необхідний для забезпечення підтримки США, бо неупереджене обговорення відносин США та Ізраїлю могло б змусити американців підтримати іншу політику.

Головна основа дієвості лобі — його впливовість у Конгресі, де Ізраїль практично захищений від критики. Це вражає, оскільки Конгрес тільки зрідка уникає дискусійних питань. Утім, коли справа стосується Ізраїлю, потенційні критики вмовкають. Як інакше, якщо деякі його провідні конгресмени є християнськими сіоністами. Як, наприклад, Дік Армі, який сказав у вересні 2002 року: «Моїм найпершим пріоритетом у зовнішній політиці є захист Ізраїлю». Здавалося б, найпершим пріоритетом для будь-якого конгресмена мав би бути захист США.. Є також сенатори й конгресмени-євреї, які працюють над підтримкою Ізраїлю зовнішньою політикою США.

Інше джерело могутності лобі — використання ним проізраїльськи налаштованого персоналу Конгресу. Якось Моріс Емайтей, колишній голова АІР АС, визнав: «Там серед персоналу є чимало хлопців, які виявилися євреями, які готові... поглянути на певні питання з погляду своєї єврейськості... Це все хлопці, які спроможні вирішувати у цих сферах замість своїх сенаторів... Можна вирішити купу справ на рівні персоналу».

Сам АІР АС, одначе, становить осердя впливовості лобі в конгресі. Його успіх пояснюється його здатністю винагороджувати законодавців і кандидатів у члени конгресу, які під-тримують його програму, і карати тих, хто ставить її під сумнів. Гроші відіграють надзвичайно велику роль в американських виборах (про це нагадує скандал з приводу сумнівних оборудок лобіста Джека Абрамофа), і АІР АС забезпечує, щоб його друзі отримували міцну фінансову підтримку від багатьох проізраїльських комітетів політичних дій.

Будь-хто, кого вважають ворожим до Ізраїлю, може бути певним, що АІР АС спрямує внески на користь виборчої кампанії його політичних супротивників. АІР АС організовує також кампанії з написання листів і заохочує редакторів газет до підтримки проізраїльських кандидатів.

Дійовість такої тактики не викликає сумніву. Ось один приклад: на виборах 1984 року АІР АС сприяла поразці сенатора Чарльза Персі зі штату Іллінойс, який, за словами відомого діяча лобі, «засвідчив свою байдужість і навіть ворожість до наших справ». Томас Дайн, голова АІР АС на той час, пояснив, що трапилося: «Усі євреї в Америці, по всій країні, згуртувалися, аби витіснити Персі. Й американські політики — ті, хто обіймає нині державні посади, і ті, хто прагне до них, — вловили цей настрій».

Впливовість АІР АС на Капітолійському пагорбі простягається навіть далі. За словами Дагласа Блумфілда, колишнього праців-ника АІР АС, «для членів конгресу і працівників їхніх апаратів вже звично за потреби інформації звертатися спочатку до АІР АС, перш ніж вдаватися до послуг бібліотеки конгресу, дослідницької служби конгресу, апарату комітетів або фахівців адміністрації». Ще важливіше, як він зауважує, що до АІР АС «часто звертаються під час складання промов, роботи над законопроектами, консультування з приводу вибору тактики, проведення досліджень, пошуку співавторів резолюцій і організації та керівництва голосуваннями».

Основним моментом тут є те, що АІР АС, де-факто агент іноземного уряду, тримає за горло конгрес, у зв’язку з чим політика США щодо Ізраїлю в ньому не дебатується, навіть якщо ця політика має важливі наслідки для всього світу. Словом, одна з трьох основних гілок влади твердо налаштована підтримувати Ізраїль. Як зауважив, залишаючи свій робочий кабінет, колишній сенатор-демократ Ернест Холінгз: «Неможливо розробити яку-небудь іншу політику щодо Ізраїлю, окрім тієї, що її нав’язує тут АІР АС». Або як Аріель Шарон одного разу сказав американській публіці, «коли люди запитують мене, як вони можуть допомогти Ізраїлю, я кажу їм: «Допоможіть АІР АС». Завдяки почасти впливовості єврейських виборців лобі має суттєві важелі впливу й на виконавчу владу. Хоча вони становлять менше 3% населення, але роблять щедрі пожертви на передвиборні кампанії кандидатів від обох партій. «Вашингтон Пост» якось підрахувала, що кандидати-демократи на пост президента «залежать від грошей єврейських прибічників на 60%». Позаяк єврейські виборці дають високі показники присутності на виборах і зосереджені в таких основних штатах, як Каліфорнія, Флорида, Іллінойс, Нью-Йорк і Пенсільванія, кандидати у президенти ідуть на все, аби не налаштовувати їх проти себе.

Джон МІАШАЙМЕР,
Стівен ВОЛТ
(Продовження буде)
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com