ІРАН: МІЖ СЦИЛЛОЮ ТА ХАРИБДОЮ

Нині при владі в Ірані релігійний істеблішмент. Військова еліта країни, використовуючи конфлікт з Вашингтоном, намагається взяти владу у свої руки.

Від того, у чиїх руках врешті-решт опиниться влада, залежить доля ядерної програми Тегерана.

Іран відмовився припинити збагачення урану до 31 серпня, як того вимагала резолюція Ради безпеки ООН №1696. Однак висловив готовність до подальших переговорів. Поки що Тегеран може дозволити такі собі ігри з Америкою. Адже всередині політичного істеблішменту США наростають внутрішні суперечності. Ширяться чутки, що після парламентських виборів у листопаді цього року республіканська партія під головуванням Дж. Буша може втратити контроль над конгресом.

Сполучені Штати втрачають позиції в Азії, про що свідчать останні політичні кроки деяких азійських лідерів. Президент Пакистану Первез Мушарраф розпочав силову зачистку опозиційних сил. Президент Афганістану, розуміючи що Америка з часом виведе свої війська з території його країни, починає шукати підходи до іранців. Адже Іран, враховуючи останні події, стає лідером у регіоні. Не відчуваючи чітких перспектив вступу до Євросоюзу, уряд прем’єра Реджепа Тайїпа Ердогана починає потроху відходити від демократичного напряму політики. Побоюючись повної дезінтеграції сусіднього Іраку, Туреччина зважилася вторгнутися на північ цієї країни.

Час, що дарує Америка, використовує і сам Іран. Уже є домовленість з Іраком та Сирією про будівництво трубопроводу до сирійського порту Латанія. Цей шлях значно дешевший за нафтогін «Баку — Джейхан», з чим погоджуються навіть головні спонсори останнього проекту — американці. Ще один нафтогін заплановано між іранським портом Абадан та іракської Басрою.

Зміцнюється спів-дружність з Казахстаном. Іран вже збудував новий термінал у Каспійському порту Нека та два нові нафтопереробні заводи. Розроблено плани нової системи нафтогонів через Казахстан, Туркменістан, східний Іран. У планах — будівництво нафтогонів до Індії та Пакистану. Потенційним вважається іранський газовий експорт до Європи, який оцінюється у 300 млрд кубометрів щорічно та може розпочатися 2009 року. На тлі цих амбітних експортних планів та зростання внутрішнього споживання енергоресурсів у країні атомна програма Ірану стає стратегічним напрямом розвитку.

Керівництво Ірану розуміє, що американська зовнішня політика зайшла у глухий кут. Вийти з нього можна, або повернувшись назад, або почавши нерозсудливо рухатися вперед. Саме цей час використовується Іраном для закріплення свого статусу регіонального лідера.

Втрачений ключ

Той, хто розпочинав війну між Ліваном та Ізраїлем у липні цього року, розраховував підвести країни Близького Сходу до головного зіткнення — з Тегераном. Адже інформація про напад Хезболли та відмову Ірану припинити збагачення урану з’являлася майже одночасно. Ізраїльський військовий істеблішмент не раз заявляв: якщо бомбардування ядерних об’єктів Ірану не розпочне Америка, то цю місію візьмуть на себе ізраїльтяни.

Однак не було враховано, що Тегеран після подій 1981 року, коли ізраїльські літаки зруйнували ядерний реактор в іракському Осіраке, роззосередив бункери по всій країні. Навіть якби удари було завдано по відомих атомних центрах у Натанзі, Аракі, Ісфагані, Бушері, це б не зупинило Іран у розробці ядерної програми.

Щоб зруйнувати бункери, американці дев’ять років тому розробили так звані поглиблені ядерні боєзапаси В61711. За умови використання саме цієї зброї (адже іншу немає сенсу застосовувати) це стане безпосереднім доказом причетності Америки до операції. Крім того, це створить прецедент застосування ядерної зброї після Другої світової війни. І вже не буде елементом заборони. До того ж жодна з країн Азії та Близького Сходу — Саудівська Аравія, Туреччина, Ірак — не дасть дозволу на проліт через свій повітряний простір ізраїльських літаків.

Але не лише тому, що Америка знає про наявність зброї, їй нерозумно починати бомбардування Ірану. Є ще один чинник — Ірак. Ця країна для Сполучених Штатів має стати ключем до вирішення іранської проблеми. Три роки поспіль йшли переговори між іракськими групами під небаченим контролем Вашингтона. Але вони дали той самий результат, який дали б через місяць після війни. В окупованій країні владу взяли шиїтські групи, які мають намір реалізувати сценарій розділу країни.

Прориваючи кільце

Хоч як дивно, але дві американські військові операції — ліквідація режиму талібів і Саддама Хусейна, — прагнучи підпорядкувати близькосхідні правління, призвели до знищення головних ворогів Ірану. Однак водночас це призвело до того, що Іран опинився в оточенні. Американці присутні у Кувейті, Іраку, Афганістані, Азербайджані. Військова еліта Ірану прийшла до розуміння хибності принципу «активного нейтралітету». Перемога мера Тегерана Ахмадінеджада на президентських виборах торік стала наслідком різкого загострення суперечностей серед іранського істеблішменту.

Незадовго до вторгнення в Афганістан та Ірак почали зав’язуватися контакти між американськими та іранськими силовиками та дипломатами. Адже американці впевнені, що від позиції Ірану залежить успіх військових операцій. ЗМІ писали про зустрічі чиновників двох країн, зокрема з питань гарантії подання допомоги американським льотчикам у разі їх вимушеного приземлення на території Ірану. А також про фінансову допомогу бойових груп в Афганістані та Іраку. Переговори відбувалися на території Європи, ОАЕ, Афганістану та на ірано-іракському кордоні.

Посол США в Багдаді Залмай Халілзад отримав особисте «добро» Джорджа Буша на переговори з Іраном з питання політичного майбутнього Іраку. На найтісніші контакти з американцями пішов колишній президент Ірану, друга за значністю людина в країні (принаймні до перемоги Ахмадінеджада), голова Вищої Ради з вирішення суперечок між різними гілками влади, найбагатша людина країни Алі Акбар Хашемі-Рафсанджані. Саме він був кандидатом духовного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї на президентських виборах минулого року.

Однак Алі Акбар Хашемі-Рафсанджані не судилося прийти до влади. Проти іранського олігарха виступили представники покоління іранських студентів, які двадцять сім років тому допомогли Хомейні усунути від влади іранських лібералів. Постає питання — чому вони повернули стрілки історії в інший бік? Після того, як релігійний істеблішмент отримав владу, підприємства було націоналізовано й передано в управління ісламськими фондами — боньядами. Саме через ці структури збагатіли такі люді, як Алі Акбар Хашемі-Рафсанджані. У разі конфлікту з американцями їм було що втрачати. На відміну від силовиків. Стагнаційні процеси в економіці й спричинили зміну влади. Але поки що нинішній президент Ірану лише розпочав боротьбу з мулами.

Вероніка СОБКО
(за матеріалами інтернет-видань)