Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ВИСОКА ОСВІТА ВПРОДОВЖ ЖИТТЯ

У сучасному світі знання змінюються швидше, ніж змінюються покоління. І хоча знання стають дедалі доступнішими, здатність приймати рішення, діяти на основі отриманих знань давно виявилася проблематичною.

Звідси потреба навчання упродовж усього життя, або суттєвого вдосконалення освіти дорослих. Саме цій проблематиці було присвячено VII Міжнародний тиждень освіти дорослих в Україні, який пройшов 7—12 вересня у Києві. До проведення цього цікавого заходу своєю виставкою книг, популяризацією спеціальностей активно долучилася Міжрегіональна Академія управління персоналом.

Подаємо виступ на Міжнародній науковій конференції в рамках тижня ректора МАУП Миколи Головатого.

Питання освіти впродовж усього життя людини з усвідомленням його суті і значення не може бути спрощеним, дилетантським, пов’язаним лише з об’єктивно біологічними (вік людини) процесами — воно головним чином має бути пов’язане з процесами соціальними, характерними для будь-якої особистості, людського соціуму.

Найперше це обумовлено унікальним місцем і роллю освіти в житті кожної людини. Так, серед багатьох показників, за якими вимірюється рівень розвитку окремих країн, народів, спільнот взагалі, найпомітнішим є інтелектуальний потенціал, тобто рівень освіти і науки. За підрахунками ЮНЕСКО, достатнього рівня національного благополуччя, який відповідав би світовим стандартам, нині і у майбутньому можуть досягти лише ті країни, в яких 40—60% працездатного населення становитимуть особи з вищою освітою. Водночас визнано, аби будь-які соціально-економічні, політичні реформи набули незворотного характеру і були реалізовані якнайпозитивніше, необхідно принципово по-новому (за змістом, характером) перенавчити не менш як 25% дорослого, працездатного населення. Наголошую: освіта не є якоюсь своєрідною галуззю економіки чи її служкою. Як справедливо зазначає В.Журавський, «ні навчальний процес, ні його кінцеві цілі, ні його результат, ні його продукцію не можна порівняти з аналогічними категоріями економіки. Вона (освіта) є життєво важливою функцією, ключовим сектором та умовою існування суспільства». Звідси провідна, пріоритетна роль освіти, знання, особливо наукового, а не лише загальноінтелектуального у житті особистості і соціуму одночасно. Бо досягти жаданого соціального, економічного прогресу не може жодна держава, де наука і освіта розвиваються за так званим залишковим принципом фінансування. У всякому разі високорозвинутими є лише ті країни, де відсоток ВВП, що виділяється на освіту, становить 10 і більше відсотків.

Нерозуміння ролі і значення освіти взагалі, освіти впродовж усього життя людини пов’язане головним чином з почасти спрощеним, примітивним розумінням суті освіти як складника соціального, духовно перетворювального явища взагалі. Важко й уявити, якого потужного розвитку набрала б нова Україна, якби освіта і наука в ній стояли на передніх позиціях. За короткий проміжок часу вдалося б опанувати і запровадити на виробництві новітні технології, утворити міцну інформаційно-аналітичну базу і підготувати нову когорту першокласної управлінської еліти — три взаємопов’язані складники, без яких реформування, модернізація суспільства на принципово нових засадах елементарно неможливі.

З-поміж багатьох визначень «освіта», одним з найоптимальніших і точних, на наш погляд, є таке: освіта — це певне надбання особистості, що виявляється у її поведінці. Звідси мінімум кілька принципово важливих висновків для продовження розгляду проблеми, власне, реформування освіти в Україні.

Перший: освіта належить головним чином до індивідуальної, спеціальної культури людини і перебуває в психіці суб’єкта (особистості).

Другий: освіта формується у процесі навчання, пізнання світу, набуття людиною власного життєвого досвіду, соціальної практики.

Третій: освіта — безперервний процес, що залежить від стану середовища, в якому відбувається розвиток людини, і від індивідуальної творчості людини.

У контексті сказаного стає зрозуміло, що освіта в сучасному світі — і це давно продемонстрували найпотужніші країни світу, такі як Японія, Корея, США, — має:

 а) бути максимально індивідуалізованою (з урахуванням природних здіб-ностей, психологічних особливостей індивіда); б) будуватися на найкращих освітніх технологіях (щоб — найголовніше — навчити людину вчитися, тобто самовдосконалюватися, знаходити нові знання на базі здобутих); в) бути справді в безперервному розвитку.

Серед основних характеристик освіти, які нині беруться в першу чергу до уваги, можна визначити такі:

а) масовий, всеохоплюючий характер освіти (не плутати з індивідуалізацією навчання). Тобто освіта перестає бути певною мірою елітарною сферою, предметом небагатьох (еліти) — вона стає предметом більшості, передусім дорослого населення тих країн, які гостро відчувають необхідність переходу від індустріальних та постіндустріальних суспільств до суспільств інформаційних;

б) принципова зміна не лише загальнолюдського, загальноцивілізованого призначення освіти, а й обов’язкова її безперервність, тобто навчання, освіта, духовне і практично-прикладне, професійне збагачення, професійна підготовка людини під час здобуття освіти упродовж усього життя.

Отже, якщо сподіватися, очікувати, що освіта впродовж усього життя дасть певні наслідки, то варто враховувати, що вона є об’єктивною, реальною потребою людського чинника розвитку саме сьогодні. Зазначимо, що висока і систематична освіта впродовж життя вкрай необхідна не лише людям з певною вже набутою осві-тою і стабільним соціальним статусом у суспільстві, а й тим, кого зараховують до так званих кризових, маргінальних соціальних груп, та ще для тих, хто працює, хто потребує освітніх послуг, максимально наближених до місця роботи чи проживання. Не можна забувати і того, що освіта дорослих значною мірою сприяє забезпеченню більш ус-пішного пристосування до життя за різних причин і обставин недостатньо або й повністю несформованих членів суспільства та тих, життєвий шлях яких різко змінився. Зверніть увагу, наприклад, на те, як нині у багатьох високорозвинених країнах налагоджено навчання людей з обмеженими можливостями, тих, хто відбуває покарання за законом та ін. Звідси логічний розвиток заочного, дистанційного, тьюторського навчання, а отже, вимога принципово іншого навчально-методичного забезпечення навчального процесу. У МАУП у цьому сенсі великі надії покладаються на діяльність навчального телеуніверситету та організацію навчальних тьюторських центрів. Звісно, дієвішої підтримки організації освіти за таких обставин і потреб варто очі-кувати і від держави, Мі-ністерства освіти і науки, органів виконавчої влади на місцях.

Відтак серед основних принципів освіти впродовж усього життя, зокрема в Україні, можна виділити такі основні, обумовлені не лише реальною ситуацією, а й законами про освіту: доступність освіти; послідовність та спадковість її здобуття; державна підтримка освіти на всіх її рівнях.

Тепер про суть і особливості організації освіти впродовж життя, або «освіти дорослих», яка не мо-же бути механічним поєднанням різних форм навчання — від дитячого садочка до вищого навчального закладу. Хоча до «освіти дорослих» можна справді зарахувати всі рівні головним чином вищої освіти (неповна вища освіта, базова вища освіта, повна вища освіта), післядипломну освіту (перепідготовка, спеціалізація, підвищення кваліфікації, стажування), різні форми навчання поза вищими навчальними закладами (вечірні, народні університети, лекторії, спеціальні курси) та ін. В Україні є всі складники освіти впродовж усього життя. Таку систему освіти ще часто називають системою післядипломної освіти. До її організації в державі нині мають стосунок більш як 500 державних і недержавних ВНЗ, багато галузевих (при міністерствах і відомствах) навчальних підрозділів. Загалом щорічно через таку систему навчання проходять більш як 300 000 фахівців. Звісно, безпосередньо в питанні особливостей організації і функціонування освіти дорослих в різних країнах є свої досить суттєві відмінності. У Польщі, наприклад, не держава організовує освіту дорослих (без ВНЗ) — нею займаються різні громадські організації та товариства за рахунок самих учасників навчання, промислових підприємств, установ, недержавних організацій. У Бразилії, наприклад, 0,1% видатків на освіту дорослих — витрати федеральних урядів, 0,4% — штатів, 0,5% — місцевої влади і майже повністю (99,3%) освіту дорослих фінансує федеральний уряд.

У деяких країнах світу для дорослих організовують провідні навчальні заклади. В Індії, наприклад, набір на заочні курси (кореспонденційні) здійснюють понад 40 університетів, а у другій половині 80-х років тут було створено спеціальний Відкритий університет ім. Індіри Ганді.

У Швеції навчання дорослих головним чином здійснюється через народні університети (їх понад 100). В Японії така освіта має громадський характер і проявляється головним чином у формах різних семінарів, практикумів, заочних курсів, у мережі інтернету. У Китаї нині функціонує понад 1300 спеціальних вищих шкіл для дорослих, біль-шість з яких утримує держава.

Є й так звані цільові системи освіти для дорослих. Наприклад, у Єгипті. Тут у зв’язку з проблемою неписьменності Міністерство праці щорічно організовує різні програми професійного навчання для осіб 18—45 років, які не закінчили восьмирічної школи. Громадяни здобувають теоретичні знання у спеціальних професійно-технічних школах, а їхня практична підготовка здійснюється в державних і приватних фірмах.

Цікавим і повчальним є досвід багатьох країн у сенсі стимулювання дорослих до навчання. Наприклад, в Італії, відповідно до закону про зайнятість, доросле населення, задіяне в промисловості, має право на оплачену відпустку у разі підготовки та професійного удосконалення. Тут, зокрема, діють «університети третього віку», в яких мають змогу навчатися пенсіонери.

Тепер про основні проблеми, які нам бачаться в організації освіти на все життя і впродовж життя в нашій державі.

Для сучасної України, її долі є хибною думка, що спочатку економіка, а потім соціальна сфера, тобто духовність. Її хибність стала особливо помітною в перші роки незалежності, з моменту зменшення відсотків на фінансування освіти.

Друге. Система освіти сучасної України насамперед має базуватися, відповідно створюватися, вдосконалюватися і розвиватися, на таких основних засадах:

а) безперервність, спадковість в освіті відповідно до віку, ступеня соціального розвитку і професійної кваліфікації громадян;

б) постійне врахування основних тенденцій су-спільного, соціального розвитку конкретного соціуму, його громадян.

З цих взаємопов’язаних засад визначальною, домінуючою є саме друга, пов’язана з об’єктивною закономірністю зміни і домінування головних сфер суспільства (Платон, Арістотель, Полібій, Дж.Віко, Н.Макіавеллі та ін.). Нині це не політична, не економічна, а духовна сфера, пов’язана не так з вольовою чи чуттєвою діяльністю (станом), як з пізнавальною діяльністю. Тобто не слід будувати систему освіти тільки як таку, що зорієнтована на економічний чи політичний розвиток людини, суспільства. Коли йдеться про домінування пізнавальної діяльності, то пріоритет мають знання, наукова, пізнавальна праця. Понад те, в умовах постіндустріального суспільства (становлення інформаційного) процес пізнання, накопичення, переоцінки знань стає практично безперервним. Звідси терміни «безперервна освіта», «освіта для дорослих», «освіта впродовж усього життя» та ін. Побіжно потрібно звернути увагу на таке. Коли суспільний розвиток дедалі більше потребує різнобічного розвитку особистості, постійного накопичення, примноження знань, багато молоді, яка вступає до ВНЗ, прагматично орієнтується на вузьку професійну підготовку, головним чином з конкурентних спеціальностей, що користуються попитом на ринку. Відтак вже у вищих навчальних закладах, а з часом і для працюючих на виробництві, має бути передбачено систему постійного продовження, поглиблення і спеціальної, і загальноосвітньої інформаційно-наукової підготовки. У МАУП, зокрема, це Народний університет, який у 2005І2006 навчальному році закінчили понад 300 слухачів. Це розгалужена система перепідготовки кадрів за системою «вища освіта на базі вищої освіти», просвітницька діяльність Українських культурологічних клубів та ін.

Третє. Віддавна було два (взаємопов’язані) головні механізми становлення людської особистості — зовнішній вплив і внутрішній саморозвиток. І хоча ще видатний філософ XVI ст. Монтень вважав, що людині треба допомогти навчитися самостійно спостерігати світ, набувати знань і на основі порівняння, оцінки, роздумів виробляти власні судження і поведінку, в XXI ст. ми навряд чи матимемо зразки систем освіти, побудовані на таких засадах. Як і багато століть тому, освіта здебільшого будується на передачі молодій людині (особливо в школах та значною мірою в інститутах) готових сентенцій, рецептів, норм і правил поведінки. Шкода такого підходу особливо не допустима, коли йдеться про освіту дорослої людини. Звідси, до речі, наша думка про те, що формування особистості у вищому навчальному закладі фактично не розпочинається, а корегується, довершується. Корегується, довершується на основі знань і життєвого досвіду, якого людина вже набула.

У контексті викладеного вище та, усвідомлюючи реальну й об’єктивну потребу навчання сучасної людини впродовж усього життя, логічно постає питання: якою має бути ідеологія освіти у таких державах, як нинішня Україна. Однією з найстаровинніших і найвпливовіших систем освіти є ідеологія освіти, яку називають культурний консерватизм. Ідеї, що лежать в основі цього напряму, досить прості: вчитель має зберегти і передати учню культурні досягнення минулого і навчити поєднати, вивірити їх з досягненнями сьогодення. Звідси часто повторюють, що навчання — це не так пізнання нового, як вдосконалення самого себе в умінні навчатися, самому відшукувати і поціновувати нове. Зазначимо, що для національних систем освіти саме ідеологія культурного консерватизму є принагідною і можливою для дієвішої реалізації.

Вочевидь, освіта, в основі якої — навчання пристосовуватися до життя, за усієї динаміки розвитку сучасного світу мало прогресивна. Пристосування до певних норм, стандартів життя і поведінки має починатися з оволодіння, образно кажучи, вічними істинами. Разом з тим у сучасних системах освіти має місце суттєва недооцінка дисциплін і предметів гуманітарного, природничо-наукового циклів. Не виняток у цьому сенсі й Україна. Зрештою, освіта має бути великою мірою спрямована та збереження цивілізації, а вже потім — на її подальший прогрес.

П’яте, як підсилення сказаного. Будь-яке знання, головним чином наукове, має багато складників. Один з найважливіших (за Г.Гегелем) — моральний. У процесі навчання, розкриваючи суть, характер, зміст, соціальну детермінованість знання та ін., важливо наголошувати саме на його моральних складниках — на значенні духовних засад знання, його конструктивного, творчого начала і призначення. Без цього знання може відігравати хіба що інформативну роль, збільшуватиме інтелектуальний потенціал особистості, однак мало сприятиме формуванню людини — особистості, громадянина.

У системі безперервного, впродовж усього життя навчання принцип гуманізму є основоположним, оскільки його суть полягає в орієнтації навчання й освітнього процесу головним чином на людину, створенні максимально сприятливих умов, аби вона якомога повніше оволоділа соціальним досвідом, закладеним у змісті навчання, освоєнні обраної професії, розвитку і прояву творчої індивідуальності, високих громадянських, моральних, фізичних і інтелектуальних якостей. Уже зі студентської лави принцип гуманізму має забезпечуватися відповідною позанавчальною виховною, духовно-просвітницькою роботою. У МАУП, зокрема, це цілісна, комплексна система позанавчальної виховної роботи, що базується на найбільших здобутках вітчизняної та світової культури і спрямована на формування у майбутніх фахівців чіткої національно-патріотичної, громадянської позиції.

За перерахованих та інших складників навчання впродовж усього життя може бути максимально продуктивним і результативним і для особи, і для суспільства водночас.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com