СВИНОПАСИ КРУГЛОГО СТОЛУ

Здається, ліберали впираються лобами у твердий мур тієї місцини, яку з цинічною відвертістю можна назвати «глухим кутом».

На жаль, разом з ними впирається лобом у ту ж саму  пекельну стіну й вся Україна. Знайти вихід з цієї сумовитої ситуації звичайно ж можна, принаймні більш-менш вірогідними видаються два – або проломити лобом цегляну перепону, яка стоїть перед нами, або, вдаючись до копіювання певних їстівних клишоногих істот, починати  рухатися назад, так би мовити задкувати. На превеликий жаль, обидва варіанти несуть у собі загрозу силового і вже геть не пікнікового протистояння, і це неабияк лякає українських послідовників соціал-дарвиністського трибу життя. Одна річ існувати на вершині капіталістичної піраміди і ковтати згідно законів «вільної конкуренції» тих, хто знаходиться на нижчих щаблях цієї піраміди, і зовсім інша річ опинитися самим в ролі страви, а не хижака.  Співвітчизники- ліберали воліють нескінченно довго  впиратися лобом у стінку, навіть якщо подібне животіння означатиме повільну, але невпинну загибель для  решти українців. Між помаранчевими, біло-синіми та червоними блазнями різних відтінків немає великої різниці в цьому страусовому бажанні занурити голову в пісок, щоб не бачити і не чути чавунного подзвону. Слабкодухість є  підставою їхнього слизького існування. Той дивний  і відверто карнавальний парафраз  прадавньої кельтської ( власне, валійської) легенди  про лицарів Круглого столу та короля Артура ми  мали можливість спостерігати (з огидою та розпачем) 27 липня 2006 року.

Притаманні сучасному світу  вульгаризація та спрощення  усього священного призвели до того, що ми побачили дещо геть недоладне. Замість короля зібранням керував  бджоляр з обличчям живого мерця, замість лицарів за столом міцно повсідалися, на  тлустих якорях власних сідниць, щирі плебеї й замість того, щоб рятувати свою країну, бджоляр з плебеями шість годин поспіль  майстерно виправлялися у   пустопорожній балаканині  за кілька днів  до початку  великої шкуродерні. Учасники круглого столу нагадували шукачів пласкої землі, які сперечаються  щодо глибини урвища, в яке вони падають. Вони немовби намагалися підсмажити яєчню у жерлі вулкана, який прокидається, і не тямили того, що їх буде підсмажено разом з яєчнею. Не може не засмучувати  подальша доля країни, якою керують шукачі пласкої землі. Не може не дивувати, той факт, що переважну більшість учасників  круглого столу складали  представники ліберального та відкрито профанічного напрямку  в українському інтелектуальному співтоваристві. Виключенням були лише Євген Сверстюк, людина християнського світогляду   та  затятий ворог капіталістичного способу існування, єдиний вітчизняний націонал-комуніст Борис Олійник.  На жаль, їх майже не слухали і обидва представники різних полюсів української традиції нагадували на цьому збіговиську  поодиноких праведників серед содомського  юрмища. Був Мирослав Попович, але не було Ігоря Каганця. Були ректори ліберальної Могилянки та лівацького КПІ, але не було жодного з представників консервативно-революційної МАУП. Третя українська республіка продемонструвала своє дегенеративне та відверто неукраїнське обличчя. Псевдопатріотична риторика Ющенка, який зненацька згадав  про те, що на сході нашої країни є острів Тузла, а на заході – острів Зміїний, нагадувала недолугі жарти провінційного конферанс’є, так само як пронатовські пасажі Януковича та  псевдореволюційні метафори громадянки Григян.  Затяте намагання поєднати те, що  не поєднується – себто вогонь та воду, оленя та лева,  світло та темряву призвело до появи на світ Божий пароподібного, мутаційного та сутінкового документа під химерною назвою Універсал національного примирення. Документ не є  боєздатним  і не може примирити кого б то не було. Прикре нерозуміння того, що  електорат Януковича – це українці сатанистсько-радянської селекції, призводить до того, що з цими пекельними біороботами намагаються примирити  нащадків  стародавнього населення арійської прабатьківщини. Два різновиди живих істот, які здатні лише протистояти одні одним, ніколи не становитимуть спільноти. Хотілося кричати несамовитим криком самотнього у пустелі, щоб докричатися до притлумлених козацько-старшинських генів (якщо вони є)  нашого бджоляра-президента: «Вікторе Андрійовичу! Розженіть парламент! Введіть військовий стан! Створіть військову хунту з патріотично налаштованих офіцерів СБУ, МВС та військової розвідки! Пересаджайте донецьких, а ліпше поставте їх до стінки! Врятуйте Україну! Забудьте про бджіл, хоч на цей час!». На жаль, приходило прикре та дуже швидке  усвідомлення того, що президент не зрозуміє моєї української мови, адже вона геть несхожа на його малоросійську говірку, й ставало трохи не по собі від того, що документ розроблений свинопасами Круглого столу  називається саме Універсалом. Адже, всім відомо, які події відбуваються в Україні після прийняття  універсалів. Втім,  після  скотського призначення Януковича головою українського  уряду стало остаточно ясно, що нащадки кошових отаманів бджолярами не бувають.