ПІАР НА «ПИАРЕ НА КОСТЯХ»

В російськомовній газеті «Факты и комментарии» за четвер 20 липня 2006 р. надруковано статтю Андрія Капустіна «Пиар на костях», в якій у критично-сатиричному жанрі подано матеріал про підготовку до проведення у Києві 26 - 27 вересня 2006 р. річниці трагедії Бабиного Яру.

Автор статті критикує Президента України за непослідовність у словах і діях. З одного боку, Президент, начебто, говорить про необхідність боротьби із ксенофобією, антисемітизмом, а з іншого – не помічає того, що в центрі Києва йде жвава торгівля антисемітською, ксенофобською і чорносотенною літературою, у тому числі  й видавництва МАУП із серії «Бібліотека журналу «Персонал».

Не будемо коментувати продаж книги «Майн Кампф», яку, кажуть, 80-тисячним тиражем видано за сприянням народного депутата України, помітного діяча єврейського міжнародного громадсько-професійного руху Олександра Фельдмана. Пану Олександру, мабуть, видніше, як видатному «ринковику», що видавати і де продавати. Цікаво інше, за якою ознакою кореспондент відніс книжки із серії бібліотеки журналу «Персонал» до чорносотенних? Адже в Україні ні легально, ні підпільно не діє організація під назвою «чорна сотня», а жодна із легальних громадянських організацій не ставить собі за мету знищення чи обмеження в правах будь-якої національної меншини. Література, яка видається МАУП, віднесена до розряду історичних, науково-публіцистичних видань, це доказано не одним судовим рішенням.

Що стосується питань ксенофобії, слід зазначити, що в Україні немає жодного навчального чи спортивного закладу, громадської організації, які б формувалися виключно за ознакою належності до етнічної української національності, в той час, коли є школи, гімназії, спортивні організації, до яких запрошуються виключно етнічні євреї. То про які прояви ксенофобії з боку українців може йти мова?

Практично всі засоби масової інформації знаходяться в руках представників єврейства. Подивитися будь-який телевізійний канал: ми не побачимо жодного представника титульної нації – всі представляють, так звану «українську політичну націю». І говорити про це є ксенофобією, антисемітизмом? Тобто діяти так, як діють деякі, так звані національні меншини, можна, а помічати це й говорити про це не можна. Оригінальна логіка.

Дивує поведінка головного редактора газети «Факты и комментарии» О. Швеця, який довгий час не реагував на різні провокаційні прояви «борців з антисемітизмом», а останнім часом став надавати їм все більше місця на шпальтах своєї російськомовної газети. До речі, масове видання етнічним євреєм російськомовних і неукраїнських за своїм змістом видань в країні, де 80% населення складають етнічні українці, – не є ксенофобією, не сприяє розпалюванню міжнаціональної ворожнечі?

Антинаклепницька ліга України, яка має за мету викриття різноманітних перекручень і фальсифікацій, участь у вихованні проти упереджень і стереотипів, у тому числі щодо українства, українського менталітету, сприяння у вихованні молоді в дусі патріотизму, національної гордості й самосвідомості, звертає увагу на неприпустимість облудних звинувачень у ксенофобії, антисемітизмі й розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, особливо там, де їх немає і не може бути. Вона просить правоохоронні органи бути принциповішими у своїй діяльності щодо реагування на подібні провокаційні публікації, тим більше, що вони зачіпають честь і гідність Президента України, українців і ділову репутацію поважних організацій і людей.

Антинаклепницька ліга України