Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ШАБАШ СІОНІСТІВ

24-го липня біля так ненависного українцям «ярма» (досі не демонтованої Арки Воз’єднання), з ініціативи Всеукраїнського Єврейського Конгресу відбувся кількатисячний мітинг під гаслом – «Ні війні на Близькому Сході».

Такої кількості людей, справедливо обурених ескалацією насилля (котре щоправда чиниться не за одну тисячу кілометрів від України), Київ давно не бачив.

Дійство, про котре йде мова, справді було вражаючим: національні прапори України та Ізраїлю, безліч повітряних кульок білого, жовтого, та синього кольорів, підкреслено україномовна естрада та духовий оркестр, репертуар котрого складався виключно з патріотичних пісень та маршів, зграйка приручених голубів, які за командою злітали й поверталися, і галасливі школярки з англомовними плакатами. Бородаті й статечні рабини, відчуваючи себе в прицілі об’єктивів фотоапаратів та відеокамер, засвідчували повагу кільком православним священикам, а ведучий й виступаючі, щораз переконували в щирому вболіванні за долю занедбаної української мови.

Режисери мітингу дійсно попрацювали на славу, й чесно відпрацювали зароблені гроші. Але награність і фальш пронизували тіло й мозок на кожному кроці. Відчувалося, що організатори ставили за мету переконати не стільки громадян України, скільки тих, для кого знімали іноземні телеоператори, що українці цілковито солідарні з діями ізраїльської армії в Лівані. Окрім згаданих мною кількох священників УПЦ МП, до числа виступаючих долучилися отамани однієї з гілок нечисельного шароварного козацтва, заслужені, але нікому не відомі, артисти й інші «весільні генерали». Їхні прізвища вивітрилися з моєї голови, оскільки вони не належать до числа еліти нації, яка гідна пошани. Колони, вишикувані в шеренги з п’яти слухачів (рядових учасників мітингу), ретельно перераховували. Ще б пак, адже за двогодинне вислуховування беззмістовних лайок в адресу арабських терористів платили сорок гривень.

Я ніколи не належав до числа симпатиків «Хезболли», «Хамасу» й «Ісламського Джихаду», навпаки, радів, коли чув про черговий удар завданий терористам. Але існують й принципові речі. Хто дав моральне й юридичне право громадянину Ізраїлю В. Рабиновичу, одному з керівників равинату Якову Блайху, власникові торгового центру «Глобус» пану Мелемуду та іншим активістам сіоністського руху переконувати світову громадскість у симпатіях українців одній з сторін конфлікту? Невже хтось прагне спровокувати ісламістів на відповідні дії? Кількатомурічні вибухи на залізниці в Іспанії здаєтьься кличуть до тверезих поглядів на події, які відбуваються в світі.  

Прикро визнавати, але громадську думку в Україні формують не українці. Однобічна й безальтернативна інформація спотворює розуміння процесів, котрі відбуваються. Чи розуміли й усвідомлювали рядові учасники мітингу (оплачені слухачі), що, отримавши кілька десятків гривень, вони не поліпшать власного матеріального становища, проте дадуть змогу організаторам виклянчити в міжнародних інституціях мільйони на «антитерористичну пропаганду»? І де гарантія, що в числі наступних терористів не опиняться українці? Адже ненависть сіоністів до українського народу загальновідомий факт.

Зрозуміло, що контрольована сіоністами «загальноукраїнська преса» (газети «Факты», «Сегодня», «Киевские ведомости», «Бульвар», «Столичные новости») спотворено й тенденційно висвітлить цю непомітну для широкого загалу подію. Впевнений, що ій нададуть статусу «загальноукраїнської». Але мені прикро й боляче споглядати як незваний мною чужинець, прикриваючись ім’ям мого народу, вирішує власні проблеми. Дійсно прикро. І дійсно боляче.

Олесь ВАХНІЙ
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com