Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

А ТЕПЕР - ІТАЛІЯ!

Національна збірна України з футболу домоглася на чемпіонаті світу небаченого до цього успіху. Перемігши по пенальті в 1/8 фіналу команду Швейцарії, пройшла до наступного раунду змагання. Власне, для дебютанта цього турніру будь-який успіх, звісно, є першим.

Утім, у нас є відстави для історичного порівнювання. З часів розпаду Радянського Союзу жодна збірна на її теренах не виходила з групи, не кажучи вже про участь у чвертьфіналі. До цього збірна СРСР на останньому для себе чемпіонаті світу 1990 року в фінальному турнірі, який відбувався в Італії, не подолала груповий відбір. Раніше, 1986-го, у Мексиці команда Союзу вибула з розіграшу в 1/8 фіналу, поступившись у додатковий час 3:4 бельгійцям. Приблизно такого ж рівня успіх, якого нині досягла збірна України, команда СРСР мала 1982-го року на чемпіонаті світу в Іспанії. Тоді команда, в якій нинішній тренер Олег Блохін був провідним гравцем, завершила турнірний шлях у другому груповому турнірі.

Відтак, умовно кажучи, збірна України вже повторила найбільший футбольний успіх «шостої частини землі» за останні 24 роки. Нині перед чвертьфінальним поєдинком з Італією, який відбудеться у Гамбурзі 30 червня о 22:00 за київським часом, наша збірна зупинилася за крок до повторення найбільшого успіху за всю історію радянського та пострадянського футболу на чемпіонатах світу. А саме — виходу збірної СРСР до півфіналу 1966 року (той турнір відбувався на полях Англії). Зважаючи на досить невиразний виступ італійців, які перемогли у чвертьфіналі Австралію завдяки голу на останній хвилині з вигаданого пенальті, збірній Україні цілком до снаги пройти й наступний раунд фінального турніру.

Для цього не варто заспокоюватися на досягнутому. Навіть попри те, що вже здобуте турнірне досягнення чимале. Тобто і футболісти, і тренери можуть для загалу повторювати, що наша збірна вже на сьомому небі від цього успіху. Нехай суперники чують. Натомість самим гравцям української збірної варто почуватися невдоволеними цим досягненням. Тільки за такої умови вони зможуть здобути більше. Адже за великим рахунком, попри неймовірне турнірне просування Україна ще не здобула суттєвої перемоги, якою можна було б пишатися. Розгром Саудівської Аравії, яка «посипалася» вже після першого голу, звісно, був важливим з турнірної точки зору, а також з психологічної, зважаючи на попередній конфуз з Іспанією. Проте аравійці з розряду тих суперників, яких Україна повинна перемагати будь-де, будь-коли й за будь-яких обставин. Так само і Туніс, який вдалося скромно обіграти завдяки пенальті — його цілком могли й не призначити.

Власне, швейцарську команду українці так і не перемогли. Адже 120 хвилин ігрового часу завершилися нульовою нічиєю. А оскільки ця стадія турніру передбачає обов’язкового переможця, то його виявляли методом футбольної лотереї — післяматчевих пенальті. Раніше у таких випадках просто кидали жереб для визначення переможця. Потім вигадали метод, який має більшу причетність до гри. До честі українців, у зустрічі з Швейцарією їхні нерви виявилися відчутно міцнішими, ніж у суперників. Відтак і виграш у серії пенальті виглядає переконливо — 3:0. У цьому післяігровому компоненті наші хлопці проявили командний дух і волю до перемоги. Адже перший удар з одинадцятиметрово і позначки капітана нашої команди Андрія Шевчєнка швейцарський воротар відбив. Натомість інші наші футболісти не знітилися і не схибили — Артем Мілевський, Сергій Ребров та Олег Гусєв методично вганяли м’яча у сітку. Разом із зусиллями нашого голкіпера Олександра Шовковського, який відбив два пенальті швейцарців (ще один удар прийшовся у перекладину), здобуто перемогу з великим рахунком у серії післяматчевих одинадцяти метр о в их ударів. А збірна України крокує далі...

Чим ще наші можуть здивувати футбольний світ і потішити своїх уболівальників? Звісно, перемогою над італійцями (до речі, майбутніми нашими суперниками по відбору до чемпіонату Європи-2008). Які козирі й несподіванки може цієї п’ятниці піднести іменитим суперникам збірна України? Передусім проти такої команди, як Італія можна й цілком доцільно застосовувати за кілька років накатану українцями тактику гри від оборони. До того ж вона може виявитися ефективнішою, ніж у грі зі Швейцарією, оскільки остання також не проти зіграти від оборони. Внаслідок цього українсько-швейцарське протистояння перетворилося на «сюрпляс».

Попервах суперники наче віддавали один одному ініціативу, аби зіграти «другим темпом» — від оборони. Відтак протягом основного часу зустрічі територіальною перевагою володіли українці. Проте не мали достатньо можливостей, аби забити гол. Вочевидь, давалася взнаки відсутність належної практики ефективно діяти   в   наступальному ключі проти сильного суперника, насичена й відлагоджена оборона якого не давала нашим нападаючим простору для розгортання атак. Спочатку нашим гравцям бракувало швидкості під час переходу середини поля. Потім українські футболісти почали грати швидко, але неточно під час завершальних передач. Відтак і ударів по воротах було небагато. Та й ті переважно у «молоко».

Швейцарці, своєю чергою, пересидівши натиск в основний час зустрічі, у додаткову тридцятихвилинку додали активності, примусивши похвилюватися українських вболівальників. Такому становищу зарадив вихід на поле Артема Мілевського — нападаючого київського «Динамо», який недавно добре себе проявив на молодіжному чемпіонаті Європи. Його активність в атаці хоч і не завершилася голом, проте, перевівши гру до воріт суперників, відвернула загрозу від наших воріт.

Блохін випускав Мілевського на заміну замість Шевченка на кілька хвилин в двох попередніх зустрічах. Перед грою зі Швейцарією подумалося: якщо тренер дасть молодому, обдарованому й амбітному футболісту зіграти не п’ять, а хоча б двадцять п’ять хвилин, то за його успіхом справа не стане. Проте відчутно краще, ніж у трьох попередніх зустрічах, грав Шевченко, очевидно відчувши конкуренцію молодої зміни. Та й навіть за такого розкладу Артем Мілевський, замінивши за десять хвилин до завершення додаткового часу Андрія Вороніна, прийшовся до двору збірній України. У серії післяматчевих пенальті після невдалого почину Шевченка Мілевський наступним ударом знущально запустив «метелика» повз безпорадно розпластаного на газоні воротаря і фактично поховав надії альпійських сироварів. Цілком вірогідно, що тепер Олег Блохін у зустрічі з Італією надасть Артему більше часу, аби продовжити успішний зачин, зреалізувати свої честолюбні амбіції на користь всієї збірної.

Олександр НАКАЗНЕНКО
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com