Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЮНІ КОЛІЩАТА ГЛОБАЛІЗМУ

Ще з часів Македонського, який виховував своїх вояків буквально з пелюшок, і Чингізхана, у війську якого були представлені вояки всіх вікових категорій, спадковість політичних еліт була однією з рушійних сил глобальних цивілізаційних процесів.

Неоновлюваність традицій обов’язково призводила державу до занепаду. Інновації ж завжди були справою молодих, які, на перших порах не звертаючи з колії старшого покоління, згодом переборюють закостеніле й виходять на нові обрії, здобуваючи собі славу, а державі міць.

Важко переоцінити значення молоді для сучасного глобалізаційного руху, що розпочався на початку минулого століття зі створення СРСР і продовжився побудовою Ізраїлю, потім — гегемонією США та заснуванням НАТО, ООН і ЄС. Світом почали правити абревіатури та глобалізована, бездушна еліта. Певно, представники останньої щиро вважали, що розвій масової культури, запровадження системи «чотирьох світів» і поняття «золотого мільярда» відповідає інтересам якщо не всього світу, то хоча б населення його найзаможнішої частини. Однак вони помилилися, про що неспростовно свідчить наявність антиглобалістського руху. Молодь, за винятком кількох рене-гатів (скажімо, російська пропутінська МО «Наші»), виступає проти глобалізації.

Антиглобалістський рух — це не одна організація, а величезна кількість рухів з усіх країн світу, що зазвичай діють спільно. Звідси й найбільша проблема антиглобалістів — їхня розпорошеність, неоднорідність. Утім, треба визнати, що це відповідає головному завданню руху — збереженню національних ідентичностей країн.

Звичайно, не всі МО борються з глобалізмом. У середовищі молодіжних об’єднань точиться справжня війна між креатурами урядів, еліт та антиглобалістами. Скажімо, в Росії поряд з такими МО, як «Авангард червоної молоді» та «Російський союз молоді» існує і РОМО «Молодіжне місто» (Санкт-Петербург). Об’єднання оформили 1999 року студенти Північно-Західної академії державної служби. Його мета — створення умов для самореалізації молоді. Серед завдань — підвищення освітнього рівня молоді; збирання, обробка та поширення інформації про молодь і для молоді, організація її дозвілля та відпочинку, соціальна підтримка, захист та ін. Серед проектів — видання газети «Латинський квартал»; «Музей Виборчих Технологій» — сайт, присвячений виборчим технологіям, що використовуються у Петербурзі та регіонах Росії; довідник «Нові обличчя Петербурга» (спільно з міською адміністрацією). Ще Єйтс зазначав: «Активна доброчесність, на відміну від пасивного сприйняття норми... театральна, свідомо драматична, це носіння маски». Навряд чи в неофіційній столиці такої тоталітарної держави, як Росія, можливе існування незалежної МО. Завважте — більшість проектів відбуваються за сприяння адміністрації міста, а саму організацію створено на базі Академії державної служби (!). Це майже те саме, якби при СБУ заснувати «Академію юних шпигунів». Сам Путін — колишній пітерський шпигун. Можна собі уявити, яку інформацію збирають і поширюють, попередньо обробивши, у РОМО.

«Ліві» рухи є справжніми антиглобалістами, хоч, як це парадоксально, прагнуть «інтернаціоналізації» певного обраного класу. Скажімо, російський АКМ («Авангард червоної молоді») — організація, відверто ворожа уряду. Останній День Перемоги «червоні» провели під гаслом «Перемогти Путіна!», а Першотравень — «До біса Путіна та наступників!» Листівки АКМ з промовистими назвами: «Ні — приватизації освіти!», «Бойкот новим тарифам ЖКП», «Латвія = фашизм!», «Очистимо Кремль від бездарної влади» та ін. Отже, є і типові для «лівих» гасла (міфічна дружба народів, особливо яскраво демонстрована Кремлем і Вашингтоном на прикладі Чечні,

Афганістану та Іраку; заперечення приватної власності; повага до ганебного комуністичного минулого) і позитивні заклики (контроль за діяльністю державного апарату; тверезий погляд на новітню історію — Беслан, «Норд-Ост», газова криза та ін.; боротьба з олігархами, більшість з яких не сидить у тюрмах — як Ходорковський, не переховуєть-ся за кордоном — як Березовський, а керує країною з Кремля). У цікавому документі «Напрями нашої боротьби» зазначається, що АКМ займається: а) пропагандою комуністичних ідей серед молоді; б) вихованням ідеологічно та фахово грамотної молоді та вирішенням її суспільних проблем; в) розвитком патріотичної молодіжної культури та оборонно-спортивною підготовкою молоді; г) впливом на молодіжну політику влади та (на жаль) боротьбою за поетапне відродження СРСР. Якщо відкинути певні ідеологічні анахронізми, отримаємо корисну для суспільства організацію, яка займається вихованням патріотів, наявність яких, приміром, в Україні — ве-лика проблема.

Відтак занепад патріотизму — проблема не лише країн пост-радянського регіону. Від цієї пошесті потерпають і держави Західної Європи. Причина — горезвісний глобалізм. У Євросоюзі пропагуються ідеї «цілісності Європи», «відкритих кордонів», «спільної історії» та ін. Майже те саме, що колись пропагувалося у Радянському Союзі. Тобто цілковита брехня. Тому патріотичних молодіжних організацій тут практично немає. Ось і народжуються покручі на кшталт JM («Федерація Музикальної Молоді»), SIEP («Служба Інформації про Держави та Професії»), «Університет Миру», «Четвертий Світ», «Міжвузівська конфедерація» та ін., об’єднані, своєю чергою, у зручну для політичних еліт спільність, бельгійську Конфедерацію молодіжних організацій (COJ).

Дуже цікавим є «Марксистсько-ленінський рух» (MML) — бельгійська МО, головні засади якої перегукуються із засадами АКМ. У Хартії MML сказано: «MML бореться за: демократичну вищу освіту; розширення студентських прав (на інформацію, пропаганду, проведення страйків; проти доступу до студмістечка жандармів і поліцейських та судових позовів до студентських ватажків); розширення демократичних прав узагалі (проти «фашистизації» держави; вимагають розпущення жандармерії, рівних прав для імміґрантів, відкриття кордонів, заборони расистсько-фашистської пропаганди); поширення наукового соціалізму; право на роботу; солідарність з рухом трудящих; мир (за розпущення НАТО; проти загальноєвропейського війська); солідарність з визвольною боротьбою народів «третього світу»; доступну, прогресивну та міжнародну культуру; соціалістичне суспільство». Мабуть, ця Хартія дуже сподобалася б нашому головному соціалісту Морозу. Наявні і відверто антиглобалістські гасла (страйки, розпуск НАТО і загальноєвропейського війська), і, навпаки, загравання з елітами (демократизм, боротьба з так званими фашизмом і расизмом, відкриття кордонів, допомога народам Третього світу). Виходячи з гасел, схоже, більшість членів цієї організації — аж ніяк не білі європейці. Утім, щоб хоч якось виправдати MML, зазначимо, що «міжнародна культура» не означає культура глобалізована. Міжнародна культура існувала за часів Людовика XIV, який приймав у Луврі послів з усіх країн світу, цікавився перським мистецтвом (почитайте Монтеск’є) та пив привезену з Нового Світу каву. Була вона у Франції й на прикінці XIX століття, коли мистецтво імпресіоністів поєднало в собі традиції Заходу та Сходу, Нідерланди, Німеччину — з Японією, Китаєм, Полінезією і Африкою. Міжнародна культура — це співіснування різних культур; глобалізована культура — нівелювання відмінностями, підміна, нищення традицій.

Зовсім іншого штибу МО — «Четвертий світ», заснована в середині XX століття отцем Жозефом Врезінскі. «Там, де люди приречені жити в злиднях, — казав Врезінскі (і це стало девізом ЧС), — права людини пору-шено. Об’єднатися, аби змусити їх поважати — наш священний обов’язок». Сам Врезінскі, народжений у французькому місті Анже, був напівполяком, напівіспанцем. У своїй парафії в Нуазілє-Гран поблизу Парижа він створив ціле містечко для бідних, де були дитячий садок, бібліотека, каплиця, майстерня, салон краси, пральня. Так поступово постала організація «Допомога за будь-якої халепи» (ATD), з якої згодом виріс «Четвертий світ». Звісно, ЧС — не зовсім молодіжна організація, відтак більша частина його діяльності — допомога саме молоді, та й волонтерами виступають молоді люди. Що цікаво — назва і сутність об’єднання. Йдеться вже не про Третій світ, як у Хартії MML — адже країни колишнього Третього світу (Таїланд, Малайзія, Корея та ін.) вже зуміли вийти на певний економічний рівень за рахунок повного фінансового підкорення США, — а про Четвертий, тобто і про Україну теж. Отже, отець Врезінскі ще в 60-х роках усвідомлював глобалізаційні процеси та їхні наслідки. «Злидні, — писав він, — справа рук людей, і лише люди можуть їх побороти». Діяльність ЧС стоїть на трьох засадах: соц- іальна допомога сім’ям; вивчення історії народів Четвертого світу; захист прав цих народів. Саме завдяки ЧС і особисто отцю Врезінскі було запроваджено 17 жовтня «Всесвітній день боротьби зі злиднями». 1987 року цього дня відбувся стотисячний мітинг на підтримку прав людини на площі Трокадеро в Парижі — на тій самій площі, де майже двісті років тому проголосили «Декларацію прав і свобод людини».

Схожою організацією є «Університет Миру» — «центр обміркування і освіти», заснований 1960 року Нобелівським лауреатом Домініком Піром (Нобелівська премія Миру 1958 року). Головна вісь роботи Університету —  навчитися позитивно вирішувати конфлікти. Власне освітньою структурою УМ став лише недавно, до того ж Центр Махатми Ганді (так він називався до 1975 року) був повністю дослідницькою організацією, яка мала власне видавництво, випускала журнал і постійно втручалася в політичний процес. Відтак якщо в діяльності Четвертого світу можна помітити нотки опозиційності владі, то «Університет Миру» є повністю елітизованою, глобалізованою структурою, яка під гаслом пацифізму й гуманізму насаджує ідеї глобалізації та домінанти західної культури.

А що ж в Україні? Як у нас справи з молодіжними організаціями? Звичайно, найчастіше вони є гілками «дорослих» політичних рухів — Молода гвардія ПСПУ, СМРУ (Союз молоді регіонів України), Молодіжна рада ПЗУ, Молодіжний Націоналістичний Конгрес, Молода Просвіта, CMC — Спілка молодих соціалістів тощо. СМРУ — молодіжний варіант Партії регіонів — з’явився на світ 4 липня 2002 року, приблизно тоді, коли набирала обертів і доросла партія. Мета об’єднання — задоволення (!) та захист законних соціальних, економічних, творчих (!), духовних, вікових (!), національно-культурних (!) та інших спільних інтересів своїх членів та української молоді (звернімо увагу — члени організації та молодь свідомо розділяються з самого початку). Голова організації — Віталій Хомутинник, який запам’ятався українцям — разом з Тарасом Чорноволом і Валерієм Коновалюком — як один з найпалкіших противників Помаранчевої революції. Патрон СМРУ — Віктор Янукович, «який своїми справами довів, що гідний бути Президентом України» (!!!) Цікаво, якими ж такими справами довів це шановний Віктор Федорович?

Серед проектів СМРУ —«Молоді регіони — перспектива України», «Перше робоче місце», форум «Підвищення ролі органів студентського самоврядування», цикл семінарів «Актуальні аспекти захисту прав студентства». Одна з найгучніших останніх акцій — День російської мови в Донецьку (звичайно, де ж таке на думку спаде!). Тепер було б логічно провести День івриту в Одесі і Дніпропетровську, День кримськотатарської мови в Сімферополі, День молдавської мови в Білгороді-Дністровському та День грецької мови в Херсоні. Та звезти представників усіх міст до Києва на День англійської мови! Вона, певно, популярніша і за російську, і за українську разом взяті. А статусу державної їй не дають. Утискають!

На щастя, крім ренегатських організацій, є в Україні й патріотичні об’єднання з багатою історією. Скажімо, Спілка української молоді (СУМ), створена 1925 року в Києві. Члени СУМ боролися за державну незалежність України. Наприкінці 1920-х радянські каральні органи викрили підпільну організацію і повністю розгромили. Відтак 1935-го СУМ відродилася на Далекому Сході, серед українців Харбіна. Через десять років почали з’являтися філії у Німеччині, Америці, по всьому світі. І лише 1989 року СУМ повернулася до батьківщини, взявши активну участь у відділенні України від агонізуючого СРСР. Нині СУМ — це газети, журнали, альманахи, представництво в більшості органів влади. Головне її завдання — поширення серед молоді української національної ідеї, виховання в української молоді активної громадянської позиції, відновлення пам’яток української культури та ін. Якщо СМРУ — глобалізована організація, що служить тільки інтересам ворожих Україні та взагалі будь-якій національній ідеї еліт, то СУМ, навпаки, потинявшись світом і зрозумівши, що краще рідного краю і рідної мови немає, обстоює національну ідентичність, повернення до традицій, боротьбу з нівелізацією культур.

На жаль, у нас молодь поки що не є впливовим політичним чинником, як, скажімо, у Франції, де студентські заворушення перекривають життя у країні на багато тижнів — аж допоки влада не виконає умов заколотників. Навіть «ПОРА» — поки що немовля, нездатне на повноцінну політичну діяльність, про що свідчить розпорошеність та нескординованість партії. Якщо молодь України й надалі буде пасивною, не минути нам «кислотної ванни» глобалізму.

Іван РЯБЧИЙ
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com