ВИМУЧЕНА ПЕРЕМОГА, Або РЕЦИДИВИ «ОКОПНОЇ ХВОРОБИ»

Збірна України виконала своє завдання-мінімум на чемпіонаті світу з футболу — посіла друге місце у групі «Н», вийшла до наступного раунду — 1/8 фіналу.

Сам факт такого турнірного прогресу не може не тішити. Ще б пак, наша національна команда опинилася серед шістнадцятки найкращих збірних світу, у десятці європейських команд, які пройшли груповий відбір. До того ж єдиний з-поміж них представник слов’янського світу. Словом, привід для святкування є. Проте далеко не такий, щоб попивати на лаврах. Бо для цього їх потрібно щонайменше заслужити.

Команда Олега Блохіна в групі зробила те, що й мала зробити. Рівно стільки, щоб посісти друге місце й продовжити виступи в 1/8 фіналу. Програвши й давши випередити себе іспанцям, наша збірна залишила позаду Туніс та Саудівську Аравію. Якби вона й на це не спромоглася, то її виступ на полях Німеччини розцінили б як провальний. На щастя, такого не сталося. Пишу «на щастя», бо воно нам все ж таки допомогло в заключному матчі групового турніру проти Тунісу. Адже єдиний гол зустрічі було забито з пенальті на 70-й хвилині. До того ж після того падіння на штрафному майданчику в Андрія Шевченка було більше шансів отримати попередження за симуляцію, ніж одинадцятиметровий у ворота Тунісу. На щастя, арбітр помилився на нашу користь. Ще раніше, наприкінці першого тайму, він залишив Туніс у меншості — за друге попередження вилучили Жазірі. Далеко не завжди у таких ситуаціях арбітри приймають рішення на користь українських команд.

А що ж самі наші футболісти змогли протиставити далеко не фавориту групи «Н» (не кажучи про турнір загалом) збірній Тунісу. Кілька напівмоментів на початку зустрічі не змогли матеріалізувати наші «суперзірки» Шевченко та Воронін. І далі звична картина «окопної хвороби» збірної України, що далася взнаки навіть проти невиразного Тунісу, який до того ж грав у меншості. Проте й після вилучення Туніс продовжував атакувати й мав більший відсоток володіння м’ячем, ніж українська збірна, яка, неначе за звичкою, відійшла в захист, начебто протидіючи визнаному гранду світового футболу. Стадіон освистував дії наших гравців, ті один за одним отримували попередження просто-таки на рівному місці.

Попри перемогу гра залишила забагато запитань до наших футболістів: щоб вони робили і чого б домоглися, якби на місці Тунісу була сильніша команда? Чи якби Туніс влаштовувала нічия? До того ж арбітри частіше неприхильні, аніж поблажливі до нашої команди. Словом, працювати є над чим. Тим більше, що Олег Блохін вже три роки, як очолив національну команду. Попервах відсутність належного рівня гри пояснювалася малим терміном роботи тренера на цій посаді. І компенсувалася вдалим результатом, значною мірою досягнутому справді завдяки фарто-вості, на якій у фінальному турнірі чемпіонату світу далеко не заїдеш.