ТРУБИ НАРІЗНО, А ГРОШІ РАЗОМ

Для відносин між Україною та Росією характерні фази відносної стабільності, занепаду та конфронтації. Перехід відносин у ту чи іншу стадію напряму залежить від «кольору» влади.

Наприклад, у часи перебування при владі «безколірного» Кучми суперечності між Україною та Росією вирішувалися на зустрічах «без краваток», тобто домінувала фаза стабільності. Нині ж, коли при владі «помаранчевий» В.Ющенко, між колишніми членами Радянського Союзу дедалі частіше розпалюються то м’ясні, то газові, то територіальні конфлікти. Першим каменем спотикання у новому етапі історії українсько-російських відносин стало висловлювання президента Росії В.Путіна. Пославшись на прохання колишньої української влади (словами «ми останнім часом робили тільки те, про що нас просило нинішнє українське керівництво»), він ще до офіційного проголошення результатів президентських виборів тричі поздоровив Віктора Януковича з перемогою.

«Нелюбов» Кремля до тезки Віктора Януковича — Віктора Ющенка — базувалася на політичній позиції останнього. Як відомо, діючий Президент України завжди демонстрував свою прихильність до євроатлантичної інтеграції.

Тоді як Янукович, зі слів російського геополітика Олександра Дугіна, для Москви був своєрідним гарантом збереження України в ЄЄП, його прихід до влади означав би зміцнення російської надії на політичну консолідацію земель колишнього Радянського Союзу. Події листопада 2004 року розпочали нову епоху в історії українсько-російських відносин. У них стало дедалі більше неприязні. Однак чи  настільки  вжерізні інтереси України та Росії? Чи зовсім вони не мають спільних, взаємовигідних моментів? За 2005 рік загальний експорт товарів з України порівняно з 2004 роком зріс на 4,9% (це приблизно $34,2 млрд), імпорт — на 24,6% ($36,1 млрд). Найбільші обсяги експорту та імпорту були у РФ — 21,9% та 35,5% відповідно. Тільки за січень — березень 2006 року частка Росії у загальному обсязі українського експорту становила 20,5%, а у імпорті — 33%. Загалом товарооборот зріс на 15%, досягнувши показників у $20,3 млрд. Останні два роки зростає російський імпорт енергоресурсів (попри газові війни), український експорт металургії та хімії. Не менш активна й торгівля у сфері машинобудування та приладобудування. Активність можна помітити і у сфері послуг. Із загального обсягу послуг, на якому Україна торік заробила $6,1 млрд, на Росію припало $2,5 млрд. Того ж 2005 року за транспортування енергоносіїв український бюджет отримав більш як $1,9 млрд. Обсяги експорту та імпорту можуть бути кориговані зміною схеми постачання газу.

У чому унікальність російського ринку для України? Завдяки історично складеного технічного зв’язку галузей промисловості України та Росії обсяг високотехнологічної продукції в українському експорті не має аналогів. Основні статті торгівлі машинобудівною продукцією — літакобудування, сільгосп- та транспортне машинобудування, верстатобудування. У Росії реалізується кілька федеральних програм модернізації галузей. Це знову проявилося в обсягах експорту. Наприклад, завдяки програмі оновлення залізничного транспорту РФ значно зріс український експорт цієї статті.

Промислова кооперація найбільших машинобудівних підприємств-гігантів взагалі є особливістю українсько-російської торгівлі. За даними Торгового представництва РФ в Україні, від Росії в кооперації задіяно більш як 360 підприємств. З українського боку в експорті беруть участь близько 300 підприємств-сумісників. Така кооперація є і атомній енергетиці, і в літакобудуванні (хоча недавно Росія заявила про вихід з проекту зі створення літака АН-70).

Російські компанії належать до найбільших інвесторів на території України (їхня частка у структурі прямих іноземних інвестицій становить 5% — $873,8 млн). На першій сходинці в рейтингу значущості проектів — чотири російські нафтові кампанії: «ЛУКОЙЛ» (активи в Україні — Одеський НПЗ, частина хімічного заводу «Оріана», ЗАТ «Лукор», мережа АЗС, деякі ЗМІ); ТНК-ВР (контролює Лисичанський НПЗ, мережу АЗС; зацікавлений у нафтотранспортній системі); група «Альянс» (Херсонський НПЗ, мережа АЗС; зацікавлений у покупці заправок); спільне підприємство «Татнафта» (володіє часткою в Укртатнафті). За оцінками експертів, російський бізнес в Україні контролює більш як 80% ук-раїнського ринку пально-мастильних матеріалів.

Майже аналогічну ситуацію можна бачити й на ринку мобільного зв’язку та високих технологій. Компанія UMC уже кілька років є 100% «донькою» російського оператора ВАТ «Мобільні ТелеСистеми». Нині за контроль над «Київстар-GSM» точиться запекла боротьба між компанією Telenor (56,51% акцій) та компанією «Альфа-груп» (через компанію «Сторм» володіє 43,49% акцій).

Російські інвестори володіють також низкою обласних енергетичних компаній. Найбільші з них: «Енергетичний стандарт України», що під контролем Костянтина Григоришина та VSEnergyInternational N.V., одним з неформальних лідерів якого є депутат Держдуми РФ Олександр Бабаков. Не менш вагому позицію займає Віктор Вексельберг — один з керівників ТНК-ВР та компанії «СУАЛ». А також компанія «Старт-груп». Остання працює на металургійному ринку України, а також, як кажуть експерти, має намір вкласти гроші у Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд.

Поширюється російський капітал і в банківській сфері. На початку цього року на український ринок банківських послуг прийшли Внешторгбанк, який придбав 98% банку «Мрія» та Банк Москви, який відкрив в Україні дочірній МБ Банк. До цього на ринок прийшли такі гіганти банківської сфери, як Петрокомерцбанк та Альфа-банк.

Як бачимо, дуже велика частина економіки та банківської сфери України тісно зав’язана на Росії. Погано це, чи ні? Якщо з погляду прибутків — то ні. А якщо поглянути на це під кутом російської політики щодо пострадянських країн — то халепа. Однак навіть цю халепу можна повернути на свою користь, якщо навести лад у законодавчій сфері та ак-тивізуватися у сфері захисту інтересів через міжнародне право.