МОВ ПИЛИП З КОНОПЕЛЬ...

У давні часи демократія в Речі Посполитій сягала так далеко, що будь-хто з депутатів міг накласти вето на ухвалу самим тільки вигуком:

— Не позволям!

І тоді законотворча діяльність  починалася з початкової точки.

Дрібний шляхтич з містечка Коноплі кричав «не позволям!», навіть не намагаючись розібратися, що ж це він збирався не дозволити». Аби якось укоськати це стихійне лихо, пан маршалок, а по-нинішньому спікер, наказав приставити до ворохобного політика спеціального служку. Він мав так укотентувати депутата, аби той і язиком теліпнути не міг, не те що два слова зв’язати.

Розпочинаючи засідання, маршалок озирав зал і запитував:

— Пилипа з Конопель немає?

Коли ж такий виявлявся на місці, то переносив засідання на інший день.