НЕДОЛУГИЙ «МЕНЕДЖМЕНТ»

Дебют футбольної збірної України на чем­піонаті світу в Німеччині ввійде в історію.

Він за­пам'ятається багатьом і надовго. І не тільки українцям, і не тільки любителям футболу. Ще б пак, така довгоочікува­на подія, шалена підго­товча «розкрутка»... і кульмінація у вигляді 0:4 на табло! Що тут ще говорити?! Краще захо­ди на кшталт футболь­ного матчу Україна — Іспанія проводити в режимі жорсткої секрет­ності (на рівні військо­вих навчань часів холодної війни), аби не травмувати душі українців та не псувати і без того далеко не ажурний імідж нашої держави на міжнародній арені.

Історично-істеричний дебют

Найпровальніший де­бют чемпіонату — у такій умовній номінації Україна переконливо посіла пер­ше місце, зігравши старто­ву зустріч гірше, ніж будь-яка інша команда-новачок. Крім України, у фінальних турнірах дебютували ще п'ятеро збірних. Кот-Д'Івуар, Ангола, Гана, Того також програли свої стар­тові матчі. Проте мали добрий вигляд, і рахунок не такий принизливий, як у наших. Тільки Гана по­ступилася 0:2 потужній Італії, та й то краще вигля­дала за Україну. Решта новачків фінальних турнірів дебютні зустрічі програли з різницею в один гол. А ще один дебютант світо­вих першостей, екзотичний представник Карибського басейну команда Тринідад і Тобаго взагалі у своєму першому матчі на полях Німеччини створила сен­сацію, зігравши внічию 0:0 із сильними шведами. їм то буде, що згадати. На­шим же порадили одразу забути про жахливий матч з іспанцями на полі стаді­ону в Лейпцизі.

А що ж тоді пам'ятати: перший куплет національного гімну? Чи розміри призових, обіцяні прези­дентом футбольної федерації Г.Суркісом за вихід до тієї чи іншої стадії змагань? Напередодні дебютного старту збірної України у фінальному турнірі чемпіонату світу весь ан­тураж, зовнішні атрибути зусиллями футбольної громадськості було приведено (якщо не сказати, за вуха притягнено) до міжнародних стандартів. Команді пообіцяли чималі призові. Футболістів учи­ли тримати руку на серці й підспівувати під час ви­конання національного гімну.

Всьому народу в душу плюнули

Останнього домагали­ся роками. «Професійні українці» прискіпливо сте­жили за поведінкою наших гравців, етнічних українців, під час офіційної цере­монії, яка зазвичай пере­дує зустрічам збірних. ЗМІ показували й розказували, писали й наголошували, перераховували прізвища збірників, які тримають і які не тримають руку на серці, вказували на тих, хто співає і не співає «Ще не вмерла...». Ставили у при­клад «просунутих» у цьо­му сенсі іноземців. Мов­ляв, у футболі все дуже просто — перед грою доб­ре гімн проспівали — і пе­ремогу забезпечено.

Як на мене, значно вда­ліший приклад виконання національного гімну було започатковано гравцями нашої молодіжної збірної після вольової важливої перемоги над бельгійця­ми, яка відкрила українцям дорогу до фінальної час­тини молодіжного чемпі­онату. Спочатку здобули визначну перемогу. Потім, повертаючись з гри, в ав­тобусі співали гімн. Натхненно, заслужено й пере­конливо. Проте «про­фесійні українці» безпе­рестанку по-своєму повча­ли українців етнічних, як «методично правильно» Україну-неньку кохати. Що з цього вийшло — вся країна побачила на при­кладі гри наших фут­болістів з іспанцями. Спо­чатку омріяно, приклавши руку до серця, проспівали національний гімн, а потім плюнули в душу всьому народу — оце «професій­ний патріотизм» по-україн­ськи.

Вихваляння гаманцем дало зворотний ефект

Звісно, мотивація не вичерпується одними патріотичними почуттями. На цьому добре розуміється президент Федерації футболу України Григорій Суркіс. Напередодні стар­тової гри нашої збірної він оголосив розміри призо­вих для футболістів. У разі виходу з групи загалом на команду обіцяно 2,5 млн доларів. Вихід до чверть­фіналу збільшить призо­вий фонд ще на 4,5 млн. Участь у півфіналі — ще на 4,5 млн. За участь у фіналі українській збірній пообі­цяли доплатити вже 8,5 млн доларів. А за перемо­гу на чемпіонаті світу — ще стільки ж. Тобто у разі виграшу турніру загальний призовий фонд нашої збірної може нараховува­ти 28,5 млн доларів.

Тільки от лихо, це ви­хваляння гаманцем Суркіса напередодні гри з іспанцями спричинило зовсім інший ефект, ніж очікував головний «фут­больний менеджер». При­зові справді світового рівня «надихнули» украї­нських футболістів не на звершення, а, навпаки, на розгромну й принизливу поразку. Такої ганьби на­ціональна збірна не знала вже з десяток років з часів свого становлення, коли Г. Суркіс ще боровся за керівні посади в українсь­кому футболі, картаючи тодішніх посадовців за провальні виступи фут­болістів. А нині, взявши на себе надмірну відпові­дальність, не може навести лад у своїй вотчині.

Виявляється, мало просто визначити багатоміль-йонні призові. Потрібно відчувати психологію на­ших футболістів — етнічних українців. Бо ж обіцяні чималі гонорари — це півсправи. її другий необ­хідний складник — напе­ред розписати, куди ці мільйони доларів підуть, якщо їх не виплатять футболістам. Найкращий варі­ант — заявити так: усю невикористану частину при­зового фонду національ­ної збірної із загальної суми 28,5 млн доларів буде передано «професій­ним українцям» — як вина-городу за консультації та повчання з питання вико­нання національного гімну перед футбольними матчами. Ось якщо вдатися до такого менеджерського ходу, тоді рівень гри та результати виступів українських футболістів різко зро­стуть. Навіть перемога на чемпіонаті світу видавати­меться цілком реальним завданням. Не кажучи вже про вихід з групи чи пе­ремогу над якоюсь там Іспанією.

Поскупився на шубу чи в «Дубки» не зводив?

Проте, аби спромогти­ся до такого менеджерського кроку, потрібно справді знатися передусім на психології титульної, а не якоїсь іншої національності. Допоки ж цього відчуття немає, «менеджмент» Суркіса приносить лише збитки, поразки та розчарування. Будівництво біля НСК «Олімпійсь­кий» триває. Про спорудження нового стадіону, і справді потрібного для досягнення задекларова­ної «мети-2012», тільки дехто згадує зрідка, між іншим. Наші союзники по згаданому проекту вибо­рювання спільного проведення чемпіонату Європи, поляки, достроково пролетіли у групі, як «фанера над...» Мюнхеном чи Штутгартом (різниця не принципова). Та й швей­царські арбітри якось ні сіло, ні впало «в’їлися» на українську збірну. Виникає логічне запитання: з чого б це? Невже вони для своєї рідної збірної, якій радше «світить» друге місце у групі «G» (при­наймні  на той  час були такі розклади), підбирають у суперники на 1/8 фіна­лу Іспанію. Зважаючи на цю обставину, швейцарцям логічніше було б підсуджувати збірній України. Вочевидь, тут задіяні інші, далеко не ігрові обстави­ни. Видається, наш «футбольний менеджер» забув комусь подарувати шубу або ж влаштувати в «Дуб­ках» черговий день народження когось із керма­ничів світового футболу.

До такої антиреклами футбольної справи не до­думалися навіть її найзатятіші вороги. Спочатку сотням тисяч українців (пе­редусім тим, хто байдужий до спорту № 1) втлумачують, що футбол в Україні чи не найуспішніша й найперспективніша галузь, кульмінацією досягнень якої є виступ нашої збірної на чемпіонаті світу в Німеччині. А потім вияв­ляється, що це новітня бай­ка про «світле майбутнє». Прикро — не те слово — провально й принизливо. Чимало наших співгрома­дян з категорії байдужих до футболу, було, вже за­цікавилися цим дійством. Та після «іспанської тра­гедії» у них надовго відпа­ла цікавість до гри мільйонів. Оптимістами залишилися тільки ті, хто не втрачає почуття гумору за жодних обставин. Якщо бути послідовними, прого­лосивши день футбольно­го матчу Україна — Іспанія вихідним, зважаючи на його невтішний підсумок, наступний день логічно було б оголосити націо­нальним трауром — ре­зонно жартують вони.

Ось вам і «менедж­мент», і «перспективи роз­витку». Не для того ми поставили на вуха всю країну, аби потім тішитися перманентними успіхами. На кшталт виходу з групи завдяки далеко не фаво­ритним двом іншим супер­никам та наступним про­грашем в 1/8 фіналу зі «скромнішим» рахунком якійсь Франції чи Швей­царії. За такий принизли­вий ляпас виправдання може бути лише одне — помститися іспанцям у фіналі. (Згідно із сіткою турніру, шляхи України та Іспанії на цьому чемпіонаті можуть перетнутися лише у фінальній зустрічі.) А якщо іспанці туди не по­траплять, то вже відіграти­ся у вирішальному матчі турніру на якійсь іншій ко­манді.

Олександр HAKA3HEHKO,
співкоординатор Громадського руху
«ФУТБОЛ БЕЗ СУРКІСІВ»