«КАДРОВА ЗБРОЯ» ПРОТИ УКРАЇНИ

У червні цього року відбулося розширене засідання Вченої ради Національної академії державного управління при Президентові України, на якому перший заступник глави президентського секретаріату І.Васюник та керівник головної служби гуманітарної політики цього ж секретаріату М.Лубківський оголосили президентські укази про звільнення ректора Академії В.Лугового та призначення президентом Академії В.Нанівської.

Кого ж на кого поміняли? В.Луговий —доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України, який за ректорства в Національній академії державного управління обіймав посаду заступника міністра освіти. В.Нанівська — нікому не відома кандидат наук, яка захистила в Москві дисертацію на тему «Процес модернізації в Японії». Перед призначенням на посаду президента Національної академії (посади ректора, вочевидь, замало) очолювала таку ж невідому структуру, але з гучною назвою — Міжнародний центр перспективних досліджень.

Цей центр створено ще 1994 року як «незалежну дослідницьку організацію, яка має на меті запровад-жувати в Україні та інших пострадянських державах концепцію та процедури публічної політики як запоруку ефективної демократії». Хто нині займається «ефективною демократією» — загальновідомо. Це США, які інакше як «колонія Ізраїлю» вже й не називають. Тобто названий «міжнародний центр», судячи з його назви та статутних завдань, є радше черговою американсько-сіоністською структурою, що разом з іншими 999 такими ж «центрами» становлять в Україні потужну «п’яту колону».

До таких «центрів» належить, зокрема, Центр ім. Разумкова, який донедавна очолював інший «світоч науки», а нині міністр оборони — А.Гриценко. Що відбувається нині під керівництвом цього «неголеного міністра» в українській армії, відомо: вона скорочується та поступово зникає, а сам Гриценко весь час перебуває в епіцентрі парламентських скандалів. Однак це не заважає йому утримуватися на одній з найвідповідальніших посад у Державі, оскільки, судячи з усього, призначення таких осіб, як Гриценко, відбувається не в Києві, а у Вашингтоні чи Тель-Авіві.

Мета призначення на впливові державні посади невідповідних осіб — різке зниження ефективності державного управління. Це так звана кадрова зброя, коли керівництво важливими ділянками державного будівництва навмисне доручається особам, які за своєю підготовкою та здібностями є професійно  непридатними.

Хіба в Україні немає відомих вчених у галузі державного управління, щоб на посаду провідної Академії — єдиної в Державі — призначити невідому кандидатуру? Або що робили на засіданні Вченої ради цієї єдиної в Україні Академії чиновники президентського секретаріату Васюник та Лубківський — далекі від науки та освіти люди?

М.Лубківський до того ж обіймає посаду керівника Головної служби гуманітарної політики в секретаріаті Президента України (І.Васюник, очевидно, є його вищим «куратором»), а «паралельну» їм структуру в уряді очолює також невідомий в науково-освітянській галузі віце-прем’єр В.Кириленко. «Плодами» такого керівництва і є призначення невідповідних осіб, які виконують функцію «кадрової зброї». Авжеж, ще з часів Наполеона відоме прислів’я: краще мати стадо баранів на чолі з левом, ніж стадо левів на чолі з бараном. У зв’язку з цим треба, очевидно, оцінювати і відверто непрофесійну діяльність в.о. міністра освіти та науки (!) С.Ніколаєнка — колишнього директора ПТУ, виступи якого по телебаченню давно перетворилися на гумористичні шоу. Однак якщо він здатний викликати такий здоровий сміх, то, можливо, хай би йшов собі на естраду?

«Кадрова зброя» — це зброя ланцюгової дії. Достатньо призначити одну невідповідну особу керівником, як вона починає підбирати під себе таких самих невідповідних підлеглих. Наприклад, «петеушний» кандидат наук Ніколаєнко, тільки-но обійняв міністерську посаду, одразу призначив своїм першим заступником іншого кандидата — Бориса Жебровського, який відомий лише тим, що «за покликанням душі» (так означено на сайті МОЙ) працював комсомольцем на Уралі та впроваджував в українській столиці чужинську «школу Монтесорі». Про іншого заступника Ніколаєнка — Цезаря Огня взагалі нічого невідомо. Отакі сьогодні керманичі української освіти та науки!

Знаряддя «кадрової зброї» — це майже весь склад нинішнього уряду. Чого тільки варті міністри-соціалісти, серед яких, крім Ніколаєнка, вже повністю засвідчили свою непридатність «аграрник» М.Баранівський та «міліціянт» Ю.Луценко, непрофесійність яких не викликає навіть сміху. Бо страшно за Державу, за Націю, за родини, коли в країні керують такі можновладці. Ще кілька років такого «високочолого» керівництва і Україна може опинитися на рівні якоїсь Бурятії у складі якоїсь федерації — чи то російської, чи то американської. Саме такою, вочевидь, і є мета «кадрової зброї».