Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

КОНСТИТУЦІЙНІ ЕПІЗОДИ СВІТОВОГО БЛОКБАСТЕРА

Початок у попередньому номері

Декілька слів про ще одну — славну й трагічну — сторінку історії Російської імперії. Маємо на увазі рух декабристів, який відображав корінні потреби соціально-економічного розвитку країни.

Так от, виявляється, й вони, міркуючи над перебудовою Росії, напрацьовували варіанти конституцій (відомі як конституції Пестеля та Муравйова).

Зупинімося на останній. Уже в її першому варіанті Нікіта Муравйов, виступаючи проти старого феодального ладу, пише про безумовне знищення кріпацтва, старого суду, військових поселень, рекрутчини. Деякі його статті критикували П. Пе-стель та К. Рилєєв (зокрема безземельне звільнення селян і високий майновий ценз). Тому в подаль-шому Муравйов пом’якшує майновий ценз, передбачає надання селянам землі, фактично відмовляється від принципу поділу Росії на автономні «держави».

Молодший брат Нікіти — Олександр Муравйов — писав у своїх мемуарах, що брат на одному з допитів, коли йому урвався терпець, вигукнув: «Мій проект конституції, який у вас в руках, — монархічний, але якщо хочете знати, пізнання зміцнило в мені початковий напрям моїх політичних переконань, і зараз я голосно заявляю: серцем і переконаннями я республіканець».

Сам Нікіта Муравйов згодом зазначав, що його конституція не мала прак-тичного значення, бо не могла об’єктивно врахувати всі соціальні обставини життя народу, до того ж далося взнаки незнання тодішніх законів. Шкода, що й ця конституційна спроба канула в Лету...

І ще один погляд — ізсередини — на носіїв демократичних поглядів. Історичне тло те саме.

Двоюрідний брат декабристів Олександра та Нікіти Муравйових, Михайло Лунін (теж декабрист і теж засуджений) пише на засланні політичні памфлети, короткі історичні екскурси про епоху, що передувала декабристам.

1839 року він закінчує «Розбір Донесення, представленого російському імператору Таємною комісією у 1826 році». У цій праці автор аналізує «Донесення» Слідчої комісії у справі декабристів та дає оцінку декабристському руху. Лунін виокремлює основні тези декабристських конституційних проектів: скасування кріпацтва, станових привілеїв, свобода торгівлі і промисловості, реорганізація армії та судочинства.

Та є в цих аналітичних записках М.Луніна, учасника кампанії 1812 року, людини виняткової честі і хоробрості, одне вражаюче визначення.

Засуджених до страти К.Рилєєва, П.Каховського, М.Бестужева-Рюміна, С.Муравйова-Апостола та П.Пестеля він називає «першими п’ятьма мучениками конституційної справи». Закінчуючи огляд дій Слідчої комісії, автор висловлює впевненість, що «конституційні поняття, оголошені декабристами під загрозою смертної кари, підсилюються і поширюються в надрах нашої великої держави».

А й справді, може, ще не все в Росії спливло за водою...

Найперша хвиля української політ еміграції

У найсерйозніших перебігах світової історії ви-яскравлюються, безперечно, й українські епізоди. І конституційні — теж. Це й Гадяцька умова гетьмана Івана Виговського, і Мазепинські універсали напередодні розриву з Москвою, й натхненні сторінки «Історії Русів» та «Книг Битія Українського Народу»... Долучимо сюди й Четвертий універсал Української Центральної Ради.

Зупинімося на одному з найвиразніших у цьому ряду документів, який М.Грушевський назвав «конституційною хартією». Цей документ, відомий усьому світу як Конституція гетьмана Пилипа Орлика, мав і офіційну назву — «Пакти й Конституція прав і вольностей Війська Запорозького». У ньому стверджувалося: республіканський лад  на Запорозькій Січі існує. Його вияви: демократичні принципи організації та проведення козацьких рад; виборність гетьманів, кошових, суддів та інших чинів; самоврядування та судочинство, засновані на прогресивних засадах.

Кілька слів про Запорожжя. Спочатку про зовнішні відносини у війську. Толмач (перекладач) зобов’язаний був знати іноземні мови, він візував документи поляків і турків, татар і греків, Вірменіє і молдаван. Він читав грамоти іноземних государів, виконував доручення розвідувального характеру. Додамо сюди ж і запровадження фінансових справ із земельними та господарськими включно. А, скажімо, кантаржея (відповідального за стандарти ваги і мір) історик Д. Яворницький порівнює з «міністром державного майна якогось невеликого західно-європейського князівства».

Отже, як бачимо, дії військової, адміністративної та фінансової влади на Запорожжі були контрольовані, підзвітні і зрозумілі січовому товариству.

Конституція Пилипа Орлика була чинною на Правобережній Україні лише чотири роки — з 1710 до 1714-го. Основна, засаднича, її ідея: на противагу монархічній орієнтації Самойловича та Мазепи утвердження Української держави під назвою Гетьманщина. Подаючи аналіз діянь деяких гетьманів, автор Конституції чітко визначає й головну небезпеку: «Коли деякі Запорозького війська гетьмани, привласнивши собі неслушно і безправно самодержавну владу, узаконили самовладно таке право: «Так хочу, так повеліваю!» — то через те самодержавство, невластиве гетьманському уряду-ванню, виросли численні в Запорозькому війську незгоди, розорення прав та вольностей, посполите утяження...»

Твори, яким судилося пережити століття, мають унікальну властивість — вони об’єднують покоління та епохи. А ще, окрім суто інформаційної функції, вони нас і попереджають, і зорієнтовують, і дають поштовх до подальших роз-думів.

До вашої уваги:

«Коли ясновельможний гетьман запропонує якісь питання для спільного розгляду, то генеральна старшина повинна чесно і щиро, не дбаючи про жодний зиск.., відкинувши лихі заздрощі і мстиві намисли, давати слушні поради... Усе те лихо — утиски і грабунок бідного посполитого люду — корениться у честолюбстві захланних хабародавців... Ярмаркові комісари нехай стягують мито лише з тих осіб, які зобов’язані його сплачувати, а не з убогих людей...»

Принагідно знову зацитуємо М. Грушевського, якому належить таке судження про Конституцію Пилипа Орлика: «Єсть тут і замітні початки парламентарного устрою».

5 квітня 2010 року цьому трактату виповниться 300 років. Сучасні історики дали йому чітке визначення: перша європейська конституція в її сучасному розумінні. І ще таке про її автора. Ох і «невгомонним» (так означив його вдачу Д. Яворницький) був Пилип Орлик! Гетьман у екзилі (він та його однодумці стали першими українськими політичними вигнанцями), з яким уряд Російської імперії заборонив старшинам листуватися, навіть видав розпорядження арештовувати українців, запідозрених у зв’язках з Пилипом Орликом...

З огляду на європейську орієнтацію гетьмана мусимо згадати ще один його твір, маловідомий широкому загалові,  але який можна вважати своєрідним продовженням Конституції як феномену європейської і світової політичної, державницької та правозахисної думки. «Вивід прав України» Пилип Орлик написав французькою мовою. Оригінал твору знайшов 1922 року у Франції, в архівах замку Дентевіль, професор І.Борщак. Цей замок належав колись дружині Григорія Орлика (сина гетьмана) — графині Олені Орлик, маркізі де Дентевіль. Подаючи історико-політичний аналіз стосунків України та Московщини, Пилип Орлик розширює їхній «формат», наголошуючи на питанні збереження європейської рівноваги (читаймо — безпеки). Автор настійно наголошує, що європейські держави мусять бути пильними в стосунках з Московською державою, бо це «може змагати до повалення європейської свободи». У наступній цитаті йдеться про такі важливі речі, як реституція (відновлення) держави, її євроінтеграція та проблеми безпеки на спільному європейському просторі.

«Ті, що дбають про інтерес цілої Європи і кожної її держави зокрема, легко зрозуміють небезпеку для свободи Європи від такої агресивної держави... Треба сподіватися, що вони переконаються, що все сказане тут основане на доказах і досвіді минулого і що забезпечення та тривалість миру залежать у деякій мірі від реституції України».

У кожному рядку трактатів Пилипа Орлика відчувається нездоланний потяг до свободи. А історичний досвід людства свідчить: з появою кожного волелюбного документа світ таки змінюється.

За легендою, кошовий отаман Іван Сірко любив повторювати: «Нужда змінює закон». Славний запорозький характерник чітко усвідомлював потребу удосконалити закони суспільного життя. Схоже, усвідомили її і ми. І нині в нашому черговому історичному перебігові, серед блукаючих конституційних фантомів, йдеться, нарешті вже, про чітко окреслений шлях до суспільних змін. Шлях, якому немає альтернативи.

Інна ФІЛІППОВА
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com