ПРОРАХУНОК ЛОБІСТІВ

«Кому потрібні популістські рішення міськради про мовний статус?

Депутати, займіться своєю роботою! В нашому місті не бракує проблем!

Рішення щодо статусу російської мови буде розглянуто на засіданні міськради 17 травня. Усі, кому це не байдуже, приходьте до приміщення міськради на 9.00».

Так закінчується листівка, яку дніпропетровська мистецька агенція «Арт-Вертеп» розповсюджує «другою столицею України» з 5 травня. «Арт-Вертеп» давно вже займається популяризацією української мови та культури в переважно русофільському місті, у центрі якого площі Леніна й Петровського, проспект Карла Маркса, вулиці Дзержинського й Московська. Патріоти й надалі це місто вперто називають «Січеславом», хоча, на жаль, українським духом тут давно вже не пахне. Ще відтоді, як німкеня Катерина зруйнувала осередок української волі — Запорозьку Січ, а її коханець Гриша звів на місці давньоукраїнського поселення «нову столицю» (так гадалося) Російської імперії. Відтоді Катеринослав (Новоросійськ, Дніпропетровськ,  Січеслав) завжди користувався особливою увагою Москви. За радянських часів тут розміщувалися стратегічно важливі підприємства, тож місто було закрите; його нашпигували кагебешниками та ідеологами «російської домінанти». Дніпропетровськ став «кузнею кадрів» — спочатку для радянської імперії, згодом — для незалежної України. Тепер будь-кого, хто прибуває з цього міста до Києва шукати кращої долі, обов’язково називають «дніпропетровською мафією».

Українською в Дніпропетровську майже не розмовляють. Є лише поодинокі україномовні острівці — Літературний музей, Спілка письменників, філологічні факультети у ВНЗ, осередки націоналістичних партій та ін. Заговориш українською в маршрутці чи трамваї — привернеш до себе здивовані погляди всіх пасажирів. У цьому місті звикли жити матеріальною потребою. Англійську, німецьку, італійську вчити вигідніше, ніж українську. А зробити це з цікавості або хоча б тому, що ця мова рідна, нікому й на думку не спадає.

Відтак тривалий час місто існувало з єдиною державною мовою — українською, і нікому на думку не спадало давати статус державної російській. Дніпропетровці — практичні люди, вони добре розуміють, скільки коштів піде на передрук всіх кодексів, зміну документації та ін. Однак останні вибори привели тут до влади проросійську коаліцію на чолі з Партією регіонів і Блоком Лазаренка. Напівписьменні «донецькі», які навіть російську до ладу вивчити не вміють (послухайте лишень, як розмовляють Янукович і Азаров), одразу ж дійшли згоди з бютівцями, останнім часом підозріло лояльними до вивертів «біло-голубих», та з адептами панамсько-каліфорнійського «папи» дніпропетровської мафії Павла Івановича. Як наслідок — представники НСНУ опинилися в опозиційній меншості. Партія, яка вивела країну до демократичних змін, нічого не вирішує в центральному індустріальному регіоні.

Цікаво, що протест проти рішення міськради підтримують єврейська та вірменська громади Січе-слава та дехто з російськомовних міських діячів культури. «Російська мова вже давно посіла в Дніпропетровську почесне місце — і в побутовому спілкуванні, і на рівні культури, — вважає поет, головний редактор альманаху «Артикль» Макс Бородін. — Дніпропетровці потроху призвичаюються до української, починають її вивчати, читати українську літературу. Якщо ж зробити російську другою державною, то взагалі ніхто українську не вчитиме. Це буде кінець української культури в Дніпропетровську». Часто можна почути, що російську «притискають». Де? В чому це виражено? Хіба не російське кіно російською мовою можна подивитися в усіх без винятку кінотеатрах? Хіба не російські театральні трупи постійно наїздять до дніпропетровських театрів? І це добре, бо обмежувати себе драматургією Франка і Винниченка — все одно, що їсти саме лише сало й померти від надміру холестерину в крові. Хіба не переважно російську книжку бачимо на полицях книжкових супермаркетів? І хіба не російську мову ми чуємо мало не на кожному кроці? То де утиски? Дуже хотілося б почути відповідь на це запитання.

Правильно загострено проблему в листівці: «Коаліція, яка отримала промовисту назву «Рідний Дніпропетровськ» (Партія регіонів, комуністи, блоки Лазаренка, Вітренко і «Не Так!») замість вирішувати наші нагальні проблеми — доріг, житла, медицини, ос-віти, комунальних послуг, одним з перших питань на своїх засіданнях порушує питання мови! [...]

Дніпропетровці, хіба ми керувалися знаннями тих чи інших мов, обираючи депутатів міськради? Хіба для того, щоб вони вирішували мовне питання? Хіба хтось із нас вимагав від них як від майбутніх держслужбовців складання іспитів на знання державної мови?»

А шкода, що не вимагали! Можливо, якби вимагали, то більша частина цих нетаківців і вітренківців не пройшла б до міськради. А тепер маємо те, що маємо...

В ідеологічному і державотворчому сенсі питання українськості Придніпров’я надзвичайно важливе. Адже саме тут був центр козацької культури, тут були Козацька, Самарська й Орільська паланки, велика кількість січей. Саме тут зародилися українська народна дума, українська пісня (в тому вигляді, як ми її знаємо тепер), кобзарство. «Для одинокого запорожця, — писав славетний катеринославський історик Дмитро Яворницький, — що часто тинявся безлюдними місцями, не маючи можливості протягом багатьох днів промовити до когось слівце, кобза була справжньою подругою, вірною дружиною, котрій він ввіряв свої думки, котрою проганяв свою тугу». Сформувався тут і характер українського народу. З одного боку — веселість і жартівливість, з іншого — сум і туга.

Не Львів, і не Ужгород, попри їхню історичність, є центрами української культури. Географічно й історично це місце належить Дніпропетровську. П’ятнадцять років тому Україна мало не вперше в своїй історії стала повністю незалежною, визнаною в світі (навіть такими зажерливими агресорами-сусідами, як Польща й Росія) державою. Ми мусимо будувати ідеологічне й історичне підґрунтя для переконання наступних поколінь у тому, що Україна є, Україна мусить бути. Відтак якщо остаточно зросійщити Наддніпрянщину, віддати її на поталу московським запроданцям — Вітренко, Януковичу, Азарову, Кравчуку та іншим, — про яке майбутнє незалежної України йтиметься...

Тож свідомі українці не лише Придніпров’я, а й усіх регіонів України мають зібратися перед будівлею Дніпропетровської міськради і голосно висловити свій протест. Як не почують, то в нас є не лише децибели, а й фізична сила, якою споконвіку користувалися наші предки!