Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

НЕПОТРІБНА ТРАГЕДІЯ: ПОГЛЯД КРІЗЬ ДВАДЦЯТИЛІТТЯ

Мільйони хворих, тисячі понівечених життів, сотні недолугих міждержавних угод, десятки хибних урядових рішень. Усе це – наслідки Чорнобильської трагедії, двадцятиріччя якої відзначаємо цього року.

Пишу це за дев’ять днів до річниці. Що ми бачимо? Невеличкі замітки в газетах. Короткі беззмістовні повідомлення на радіо та телебаченні. Здавалося б, ставлення до такої події мало б бути зовсім іншим.

Сьогодні з такої величезної  як на одне людське життя  і мізерної з погляду історії відстані ми можемо робити висновки про те, що було зроблене, а що ні. Двадцять років тому Україна стала епіцентром найстрашнішої в історії людства ядерної катастрофи. Відтак статистику можна знайти лише стосовно нашої держави. Таке враження, що ніхто в світі не підраховує збитки, нанесені Чорнобилем Заходу. Не рахують – бо не переймаються. Та й у нас переймаються тільки тому, що Чорнобиль може бути зручним джерелом збагачення.

Наслідки цієї події для України можна розділити на дві частини. По-перше, екологічні: катастрофа викликала зараження 7% території країни, зачепила радіоактивними опадами 2 293 населених пункта. Три з половиною мільйони осіб, зокрема 1,3 мільйони дітей, отримали дозу радіоактивного опромінення. З року в рік зростає кількість захворювань, що є наслідком опромінення. По-друге, економічні й енергетичні наслідки. Щороку від п’яти до семи відсотків бюджету країни спрямовується на роботи в чорнобильській зоні відчуження та на подолання суспільних і медичних наслідків катастрофи. У зв’язку з втратою такого енергетичного донора, як Чорнобильська АЕС Українська держава мусила витратити величезні кошти (235 мільйонів доларів лише 2005 року) на побудову станцій у Хмельницькому та Рівному. Відтак найбільшою проблемою залишається саркофаг. Є небезпека, що старе укриття може розвалитися (воно приховує від людства близько 205 тонн смертельно небезпечних залишків ядерного пального та технологічніх елементів активної зони реактора). Тому 1997 року Україна та країни Великої Сімки домовилися про побудову нового саркофагу спільним коштом. Головний розпорядник восьмирічної програми - Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР); щороку Україна має вносити певну суму – скажімо, 2004 року наша держава виділила 9,7 мільйонів доларів. Однак того ж 2004 року ЄБРР повідомив країнам-донорам про підвищення суми до 1 мільярда 91 мільйона доларів. Це викликало певне невдоволення серед зацікавлених держав, як результат – затримка в побудові саркофага.     

Дивне ставлення до Чорнобиля за кордоном. Найбільша енциклопедія в мережі інтернет „Вікіпедія” подає такі відомості про нього: спочатку – містечко, звідки походить назва. Потім – рослина. І вже третім підрозділом – катастрофа, одним рядком. Дивина та й годі. Європа й досі закриває очі на те, що Україна – не дикунська бананова республіка, яку треба повчати, що й коли робити, а такий самий член європейської і світової спільноти, як Франція чи Ірландія. Європа прагла, аби Україна будь-що закрила Чорнобильську АЕС; на це було спрямовано численні програми фінансування й проекти допомоги. Домігшись свого, європейські країни вирішили за краще забути про Чорнобиль, лише часом згадуючи про „найстрашнішу в історії людства катастрофу”. Європу мало цікавили втрати України в разі закриття Чорнобильської станції? Головне, щоб ситі європейці були спокійні за своє здоров’я. А те, чи буде тепло в домівках українців, Європу мало цікавило.

У грудні 2000 року на з’їзді міністрів закордонних справ у Брюсселі НАТО подякувало Президентові Кучмі за закриття Чорнобильського реактора. Однак що отримала внаслідок цього Україна? Самі лише обіцянки.

Адептам кучмозою було байдуже до іміджу України за кордоном. Замість обороняти свої позиції, вони були ладні продати будь-що – навіть пам’ять про загиблих. Культуру України вони представляли тільки у вигляді писананок і вишиванок, залишаючи сучасне українське мистецтво на просторах світового ринку культури без державної підтримки. Те ж саме сталося з Чорнобилем – цілковитий популізм і спекуляції на виборах. Мінімум дій... Як наслідок – з нас сміються. Європейці, з якими я багато спілкувався, беруть на кпини українців через їхню мову, літературу, історію, політичну сліпоту і... Чорнобиль. Цікаво, що було б, якби таке сталося у Франції, де найбільше у світі атомних станцій? Гадаю, за рік-два проблему було б вирішено. Європейці вміють себе поважати. А ми вміємо лише торгуватися з багатшими сусідами, забуваючи про здоров’я наших дітей.

По всій Україні ставлять пам’ятники героям літературних творів – чи то з „Дванадцяти стільців”, чи то з „За двома зайцями”. А як стосовно увічнення в кожному місті, найменшому містечку пам’яті жертв Чорнобиля?

Іван РЯБЧИЙ
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com