про РЕВОЛЮЦІЮ, ВИБОРИ ТА БАЦЬКУ...

Юрій Цветков приїхав до української столиці не як турист, а скоріше як заробітчанин. З великою спортивною валізою за плечима він бродив центром міста, пропонуючи білоруські тюлі

Національну належність виказувала його специфічна вимова. З огляду на недавні президентські вибори у Білорусі, на «майданні» заворушки, на кшталт позаминулорічних помаранчевих подій, кияни часто цікавилися у гостя-білоруса: як їм живеться за тоталітарного режиму?.. І він залюбки розповідав і про білоруську революцію, і про президентські вибори, і про Бацьку...

Юрій Цветков — підприємець з Гомеля. У Києві (на Лісовому масиві) мешкає його близька родичка. Тож має можливість навідуватися в українську столицю досить часто — двічі-тричі на місяць.

Професій у Юрія багато: доводилося працювати і токарем, і водієм, і будівельником. Зараз співпрацює зі стрічково-тюлевою фабрикою.

— Ми випускаємо дужеякісну продукцію, — вихваляється білорус. — Тюлі, скатертини, стрічки... Те,що, приміром, у Білорусікоштує 50 грн, в Україніпродаю за 100. Якщо ж викупуватимете цей товар вукраїнських магазинах, заплатите щонайменше вп’ятеро дорожче. Вигідномені, вигідно киянам.

Що ж до ситуації у Білорусі, повсякденного життя наших сусідів-слов’ян, гість редакції розповів:

— Кожний білорус бачить, що наша країна процвітає. Усі ми, білоруси,розуміємо, що не можназробити країну враз багатою. Після розвалу Союзунам було важко, мабуть, якнікому з колишніх радянських республік. Важко й сьогодні. Однак минамагаємося ні в кого не позичати, мати усе своє.

За словами Юрія, жити в Білорусі набагато легше, аніж в Україні. Приміром, найнижча пенсія — майже 100 доларів. Його мати, зокрема, отримує близько 120 доларів. Його дружина працює у спецінтернаті для розумово відсталих дітей, її двогодинний робо чий день прирівнено до 8-годинного. Зарплата становить близько 200 доларів (погодьтеся, наші педагоги отримують значно менше, а про «пільговий» графік роботи співробітники спецінтернатів в Україні можуть лише мріяти. — Авт.). Ціни ж на продукти харчування, скажімо, за словами гостя, майже однакові. Хіба що якість інша. Українська — програє.

— Вашу ковбасу їсти неможливо, — каже пан Цветков. — її ні підсмажити, ні зварити. Вона то липне до пательні, то надувається у киплячій воді. У нас якщо написано «вищий гатунок» — то до складу ковбаси не входить ані соя, ані крохмаль, саме лише м’ясо. У магазин заходиш і ковбасою пахне, як колись. Пам’ятаєте? За радянських часів ми, білоруси, їздили до Києва і заздрили вашим прилавкам у гастрономах. Найбільше подобалися молочні сосиски... А тепер і у нас є все, чого тільки душа забажає...

— На вибори ми йшли як на свято, ошатно вбрані. На виборчих дільницях, як у добрі радянські часи, — буфети. Ветеранів традиційно пригощали безплатно: бутербродики, кава, чарка горілочки... Погодьтеся, піклуватися про старше покоління — наш обов’язок, обов’язок держави. Пенсіонери так свого часу настраждалися, вони вою-вали... А ми не знаємо, що таке війна. І слава Богу.

—  Чи вважаєте ви вибори в Білорусі чесними?

— Американцям вигідно, аби ми бідували. Вони самі хочуть правити усім світом. їм не вигідно, аби ми розвивалися.

—  Серед ваших знайомих є такі, які не підтримують  діючого президента?

— Є декілька. Для порівняння скажу: на тисячу осіб припадає двоє-троє. Я вважаю, що кожен міг голосувати, як хоче. Однак вийти на площу і поливати брудною лайкою Бацьку?.. У нас за це вже є стаття... Що ж до страйкарів на центральній площі в Мінську... Бацьку теж ставили таке запитання. Він і відповів: «Вийшов хто? Діти — 17, 18 років. І роззяви... Демонстрації я заборонив. Однак демократія є, хочете щось вийти сказати — будь ласка. Та якщо хтось чинитиме безчинства, битиме скло, трощитиме автомобілі, правоохоронці муситимуть відреагувати»...

До порядку в країні, за словами гостя, Бацька (тільки так пан Юрій називав білоруського президента) ставиться дуже серйозно. У містах — чистота. Ніде цигаркового «бичка» не побачиш, не те що папірця. Вихованням нації переймається і соціальна реклама на вулицях білоруських міст, і ЗМІ. До порядку привчає, наприклад, такий телевізійний ролик: клоун намагається пояснити песику, що пляшечку з-під кока-коли треба вкинути у кошик для сміття. Собачка розуміє з третього разу. А ви? — звертається до білорусів голос з екрану.

Більше, ніж у нас, в Україні, порядку і в медичних закладах. Юрієва донька зараз на лікуванні. Він не купив жодної пігулки, шприца чи крапельниці. Медичне забезпечення чудове. Проте якщо у вас розболиться голова, жоден лікар не видасть без згоди начальства навіть пігулку цитрамону. Просто, каже пан Юрій, кожен відповідає за свою ділянку роботи. І знає, що за неналежне її виконання його буде покарано...

З пояснень Юрія зрозуміло: будь-який вчинок, рішення чи розпорядження білоруський президент (на відміну від українського) чітко пояснює і аргументує. Це стосується і дрібних наказів, і щоден-них подій. Наш гість часто наводить висловлювання Бацьки і, як видно, поділяє його думку.

—   Як зібралися наплощі опозиціонери, —розповідає пан Цветков, —пішов та-а-кий сніг, простохурделиця. Бацька казав,що то Бог чи сама природа гніваються на протесту-вальників. Нам, справді, гріхскаржитися на своє життя.А Шушкевич (яскравийлідер опозиції. — Авт.) прокоментував явище по-іншому: він сказав, що цеЛукашенко гарматами снігові хмари розбиває, —посміюється Юрій Віталійович.

—   Усі ми слов’яни, — продовжує гість редакції. — На нас навіть можна плюнути, а ми промовчимо у відповідь. Хоч би хто до нас приїхав, ми завжди радо зустрічаємо. Ми народ щиросердий, доброзичливий, чесний і порядний. Не злопам’ятний. Та якщо, боронь Боже, якась війна чи велика біда, ми все одно гуртуємося, забуваючи про вчорашні образи. Ось Бацька ж дав Україні мільярд, коли сталася Чорнобильська трагедія! Хоч Білорусь було забруднено на 80 відсотків, вітер подув у нашу ж сторону. «Ніхто не дав, — казав Бацька, — ні росіяни, ні американці, а я дав!»

—   У нас нема безробіття, у нас у маршрутках стоячи не їздять — Бацька наказав штрафувати водіїв, які беруть зайвих пасажирів, — розповідає білорус. — А у вас аналогічні заборони є, а порядку нема, закони ваші не пра-цюють. Звісно, аби досягти цілковитого процвітання, треба ще трохи почекати. Дай Боже, сил та здоров’я нашому Бацьку... Аби він ще п’ять років попрацював на Білорусь!.. Ми завжди будемо за нього... Він країну підняв з руїн...

Розмову з гостем вела
Марина ЛЬВОВА