Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
50 ТИСЯЧ - ЦІНА СУДДІВСЬКОЇ ЧЕСТІ?«Персонал Плюс» вже повідомляв проте, що у грудні минулого року Господарський суд Києва визнав неправомірною вимогу Міністерства освіти і науки стосовно зміни Міжрегіональною Академією управління персоналом організаційно-правової форми з акціонерного товариства в установу(приватний вищий навчальний заклад) Що, до речі, порушує принцип свободи підприємницької діяльності, закріплений ст.42 Конституції та п.1 ст.43 Господарського права. Утім, для пана Ніколаєнка діє лише один закон — «як партія накаже». А Соцпартія, яка вивела його у люди, а точніше — у політики, наказала: будь-що треба зробити так, щоб в Україні не було недержавних закладів освіти. Тож товариш Ніколаєнко і почав втілювати в життя утопічні ідеї свого керівництва. До того ж з таким завзяттям, що навіть у його підлеглих голова обертом йде. Можна тільки уявити, скільки нервових клітин було спалено в юристів Міністерства освіти і науки під час «приведення до пуття» ідей міністра-соціаліста. Однак зазначимо один дуже цікавий факт. 21 березня цього року Міністерство освіти і науки України подало апеляцію на вже згадане рішення Господарського суду столиці. Справу розглядав Апеляційний господарський суд Києва у складі головуючого судді С.Дикунської, суддів С.Сотнікова та А.Лосева. Взагалі дивне було засідання. Якщо, приміром, такі справи розглядаються в середньому по півгодини, то ця—близько чотирьох годин! Далі — більше. Судді під час розгляду вільно спілкувалися по мобільних телефонах. А один взагалі сховався за екраном ноутбука. Ймовірно, розкладав пасьянс. Мовляв, це винахід вітчизняної Феміди. Замість терезів, на які мали складуватися всі докази для прийняття рішення, тут діяв принцип карт—як складеться, таке й рішення буде. Утім, цей пасьянс заздалегідь свідомо було розкладено не на користь МАУП. Адже незадовго до цього фарсу з головою Апеляційного господарського суду Києва зустрічався найголовніший соціаліст Олександр Мороз. Про що вони там спілкувалися, нам достеменно не відомо. Однак точно знаємо, що обговорювали не нову поетичну збірку товариша Мороза. Та повернімося до самого засідання. Представник міністерства (до речі, вже другий—перший, зрозумівши, що справа програшна, відмовився її вести) на цьому засіданні подав зовсім іншу аргументацію, ніж його попередник. Тобто, по суті, Ніколаєнко і Ко. шукали будь-яких підстав, щоб зашкодити діяльності МАУП. І, здавалося б, судді, які бачать цю плутанину, мали б винести відповідне рішення на користь Міжрегіональної Академії управління персоналом. Однак... Про «непідкупність» українських суддів вже давно складають легенди. Не винятком були і ці захисники законів. На електронну пошту газети «Персонал Плюс» надійшов досить цікавий лист, автор якого стверджує, що для винесення «правильного» рішення суддям трохи «підмастили». А трохи — це не більш і не менш 50 тисяч доларів. Далі, як стверджує автор листа, трапилися ще цікавіші речі. Цю суму судді якось не зовсім чесно поділили. Унаслідок чого у них виникла невеличка суперечка. Утім, хто кого «кинув» — то вже не наш клопіт. Власне, цього листа можна було б не брати до уваги, вважаючи його брудним наклепом на чесних людей в мантіях, але ж усі ці факти свідчить про те, що невідомий редакції автор мав рацію. Про що свідчить постанова, винесена судом: «апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки задовольнити, постанову Господарського судум. Києва від 26.12.2005 р. у справі № 6/878-а скасувати». Зрозуміло, довести, що судді брали «гонорар», практично неможливо. Адже в цьому не зізнаються ні вони самі, ні той, хто його давав. Понад те. Можливо, на нас ще й подадуть до суду за «образу честі й ділової репутації». Та попередимо: це лише одна з версій розвитку подій. Бо, як стверджують юристи, занадто дивним був вирок, винесений суддями Апеляційного господарського суду Києва. |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |