ЗНАЙТИ ВБИВЦЬ СИНА

Ось вже кілька років це намагається зробити жи­телька Шостки Тетяна Магоня. Утім, всі намагання домогтися правди так і залишаються без відпо­віді

Звісно, Тетяні Іванівні ніхто відкрито не заявляє про те, що робити нічого не будуть. Обмежуються своєрідним «чиновниць­ким футболом» — скаргу одного відомства переси­лають до іншого. Зміню­ються лише чиновники — справа ж залишається на місці. Приміром, жінка пи­сала листи і до Секрета­ріату Президента, і до екс-генпрокурора Піскуна, і до нинішнього Медведька. Та все даремно.

Отже, суть справи. За словами Тетяни Іванівни, у грудні 2002 року її наймо­лодший син Сергій, не знайшовши роботи в рідному місті, вирішив по­їхати на заробітки до Киє­ва. Прибув до столиці він 12 грудня, а вже наступно­го дня влаштувався на ро­боту до однієї з будівель­них організацій. І 27 грудня навіть отримав свою першу зарплату. З нею він їхав до квартири, яку винаймав разом з кількома своїми земляками. Однак доїхати додому хлопцеві не судилося. Його тіло вранці знайшли у під’їзді одного з будинків на ву­лиці Героїв Севастополя. Як стало відомо, одна з мешканок, вранці вийшов­ши зі своєї квартири, по­бачила Сергія, який сидів зігнувшись на сходах. На запитання, чи добре він себе почуває, хлопець нічого не відповів. Коли ж жінка за півгодини повер­нулася додому, то парубок був уже мертвий. Згодом жінка розповідала в міліції, що молодий чоловік був пристойно одягнутий, при ньому був паспорт. Та гро­шей не виявили. А далі по­чалися дивні речі. Адже передусім про смерть лю­дини правоохоронці мали б повідомити його ро­дичів. Зробити це право­охоронцям з Солом’янського РВВС Києва було б не так вже й важко — адже при загиблому був пас­порт. Та ніхто цього й не намагався зробити. Понад те, у протоколі про наявність у хлопця по­свідчення особи взагалі не згадувалося! Чи не тому тіло Сергія тривалий час було в морзі як тіло не­впізнаного? Мабуть, його б так і поховали, якби про смерть свого молодого працівника не дізналися на роботі. Саме звідти й за­телефонували до родини Сергія.

«Мій старший син Ва­силь зі своїми друзями одразу після цього дзвінка поїхали до Києва», — розповідає Тетяна Іванівна. У морзі на них чекала дивна звістка: тіло хлопця вже поховано. І саме в цей момент з’явилася жінка (згодом виявилося — по­мічник прокурора Солом’янського району Юлія Клані), яка принесла дозвіл... на захоронення тіла як невстановленої особи.

Кількасот гривень до­велося сплатити Василю, аби йому дозволили заб­рати тіло свого молодшо­го брата. До речі, і Василь, і його друзі одразу по­мітили, що тіло по боках було у синцях. Коли ж вони запитали, що показала експертиза, то їм відпо­віли, що Сергій помер при­родною смертю. Мовляв, підвело серце. У свідоцтві про смерть, виданому 30 грудня 2002 року, так і було вказано, що смерть настала внаслідок гострої ішемічної хвороби серця. Хоча напередодні свого переїзду до Києва Сергій пройшов повне медичне обстеження. Та й навряд чи, маючи проблеми зі здоров’ям, він пішов би працювати на будівництво.

Тож Тетяна Іванівна розпочала своє розслідування. Вона побувала на місці, де знайшли тіло її сина. «Знайомих тут у Сергія не було. Ні до кого йти в гості він не міг. І взагалі навряд чи він знав цей район», — розмірковує вона.

І наводить досить цікавий факт. Виявляється, у цьому  самому  будинку живе начальник Солом’янського РВВС. А по сусідству — й дільничий. Можливо, саме цим і по­яснюється епопея з пас­портом? Адже як би виглядав в очах навіть тих са­мих сусідів начальник РВВС, якщо у будинку, де він проживає, скоєно вбив­ство?

А про те, що смерть Сергія настала з чиєюсь допомогою, частково підтвердили самі право­охоронці. Тетяна Іванівна не раз бувала на прийомі в райпрокуратурі, намага­лася з’ясувати, чому тіло її сина хотіли поховати як невпізнаного, якщо в про­куратурі добре знали про наявність паспорта. У відповідь — лише приховані від сорому очі. Понад те, один з цих «прокурорських працівників» відкрито зая­вив, що з дня смерті Сер­гія Магоні минуло багато часу. А отже, вбивцю вже не знайти, і матері по­трібно змиритися з траге­дією. Нічого собі заявочка!

А ось ще одна дивна річ у цій справі. Після того, як Тетяна Магоня почала своє розслідування, на світ з’я­вився ще один вельма цікавий документ, датова­ний 13.02.2003. Тобто че­рез місяць після того, як Сергія поховали! Згідно з цим папірцем, смерть настала внаслідок... отруєн­ня етиловим спиртом. А синці та крововиливи на ногах були наслідком ударів тупим предметом і з причиною смерті не були пов’язані. Стосовно ж гематом на боках хлоп­ця нічого сказано не було. Отже, акт експертизи сфальсифіковано? За вер­сію отруєння алкоголем наші правоохоронці вче­пилися як за рятівну соло­минку. Саме такі виснов­ки зробили експерти і під час додаткової судово-медичної експертизи та токсикологічного дослідження, проведених за наслідками ексгумації тіла.

Утім, Тетяна Іванівна й досі впевнена — її сина вбито. Атому й надалі продовжуватиме своє розслі­дування. Адже аж занадто багато дивного у цій справі, щоб повірити в «мілі­цейську версію». Нині во­на намагається потрапити на прийом до Генпроку­рора Олександра Мед­ведька. Сподівається, що він допоможе довести цю справу до логічного завер­шення.