Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ЕЛІТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ПЕЛЮШОК

Президентом МАУП Г.Щокін та ректор Міжна­род­но­го уні­верситету «Євра­зія» Сурен Оганян (Вірменія) підписали угоди про співро­біт­ниц­т­во у сфері відкритої ос­віти, які передбачають створення навчально-консуль­та­цій­но­го цент­ру Академії у Єревані, засну­ван­­­ня центру дистанційної освіти для вірмен, що про­жи­вають в Україні, Росії, Білорусі та інших довко­лиш­ніх дер­жавах, а також спів­ро­біт­ництво зі створення спільних освітніх струк­тур для вір­мен­ської та української діаспор у третіх країнах.

Про деякі аспекти українсько-вір­мен­сь­кого спів­робітництва та цікавий досвід безперервної освіти в Міжнародному уні­вер­­ситеті «Єв­разія» розповідає цей матеріал, записаний у Єревані Ігорем Маленьким.

Сурен Оганян – ректор Міжнародного університету «Євразія», док­тор географічних наук, професор та почесний доктор кількох вірмен­сь­ких та зарубіжних університетів.

Важко в кількох реченнях розповісти про ті програми, які Міжнародний уні­вер­ситет «Єв­ра­зія» розгортав протягом останнього десятиліття. Однак про деякі успіхи уже можна гово­ри­ти. Університет можна створити двома шляхами – зосередившись на ство­ренні матеріальної бази, кор­пусів і приміщень, або, як говорив наш поет Гованес Туманян, наповнюючи його душею, вну­­трі­шнім змістом, передовими програмами і сучасним рівнем освіти. До цього року ми не мали вла­с­ного приміщення, але тепер придбали корпус загальною площею близько 15 тисяч метрів і, гадаю, усі наші програми отримають новий стимул для розвитку.

Концепція університету полягала в наданні якісної освіти та послідовних ре­­формах у цій галузі через створення якісних умов організації навчального процесу. Адже не се­к­рет, що шкіль­на система усього пострадянського простору продовжує функціонувати як школа радян­сь­кої моделі, в якій мало що змінилося. Програми зали­шаються радян­сь­кими, підручники - напо­ло­ви­ну. Психіка вчителів перебуває на рівні застійно-брежнєвських часів. Процвітає репе­ти­торство у підготовці до ВНЗ, індивідуальні заняття, тоді як учитель повинен давати якісні знання усім дітям. Держава намагається здійснювати якісь безсистемні рефор­ми, але, гадаю, у найближчі 10 - 15 років у цій сфері не до­водиться чекати радикальних змін.

Створюючи свій освітній комплекс, ми поставили собі за мету відібрати най­кра­щих абітурієнтів. Однак, спираючись на випускників державних шкіл, ми не змог­ли цього досяг­­ти саме через незадовільний і дуже різний рівень їхніх знань. Досить сказати, що донині у наших школах діють навчальні програми, затверджені 1936 року Сталіним. І навіть в останні десятиліття ніхто серйозно не досліджував, які психологічні та й фізіологічні зміни відбулися за цей час в сучас­них учнів та вчителів. Навчальні плани часто перевантажені непотрібним матеріалом, не відоб­ра­жа­ють багатьох сфер сучасних знань. Тобто учень не міг отри­ма­ти якісної освіти через недо­с­коналість навчальних програм і планів. Тому ми створили свою серед­ню школу та коледж з такими напрям­а­ми навчання: фізико-математичний, еко­но­мічний, юри­дич­­­ний, іноземні мови. Ство­рили власні навчальні плани, зменшуючи на­вантаження та поглиблюючи про­гра­ми за про­філь­ними предметами. До­слід­ження доцільності та обсягу матеріалу в старших класах школи проводилися про­тягом кількох років, зокрема на досвіді усіх моїх  дітей (їх у мене четверо), які пройшли через створювану систему безперервної ос­ві­­ти. Після за­про­вадження нової системи навчальних програм різниця між нашими випускни­ка­ми та ви­пуск­никами державних шкіл виявилася такою разючою, що ми змушені були відмовитися від при­­йому до коледжу ви­пускників державних шкіл, орі­єн­ту­ючись лише на власних вихованців.

Тобто за два роки ми не могли перетворити неякісний учнівський матеріал на якіс­ний. То­му замість тоталітарно-адміністративної школи й створили авторську школу. Її осе­­р­­дям є учень, який, окрім якісних знань, отримує у цій школі ще й основи етики, со­ці­альної пове­дін­ки, зрештою - демократії, бо поточними справами тут відає учнів­сь­кий ко­мі­тет, членів і голову якого обирають кожні два роки загальними учнівськими вибо­рами. Таким чином ми по­сту­пово дій­ш­ли до початкової школи, з якої й по­чали набір і отримали не­по­гані резуль­та­ти. Та потім з’ясувалося, що до пер­шого класу приходять діти з різною підготовкою в до­маш­ніх умо­вах, державних ди­тя­чих садках, приватних закладах, яких часто не­мож­­ливо адаптувати до на­шої  освіти. Тому ми пішли далі, створивши дошкільний заклад «Нью­тонік», що працює за про­гра­мою італійського вченого Монтесора, на дуже ранніх етапах ви­яв­ля­ючи природні схильності дитини, розвиваючи працездатність. Наші ді­ти в «Нью­тоніку» у 3-4 роки пізнають, що таке бетон, цегла чи туф, як з ними працювати, вчаться грати на музичних інструментах, малювати, ліпити, освоюють побутову техніку. Це як­раз той вік, коли дітям закладаються основи багатьох сфер знань, а також мов, якими вони змо­жуть спілкуватися. Тому в дитсадку присутні елементи вивчен­ня російської, англійської та інших іноземних мов, поряд з вивченням рідної вірменської, математики й розвитку худож­нього мислення.

Я вважаю, саме цим наша система вирізняється на дуже насиченому ринку освітніх послуг Вірменії, де на 150 - 160 тисяч студентів працює сотня найріз­но­ма­нітніших, американських, французьких, російських ВНЗ і стільки ж коледжів. Ми готуємо свій елітний матеріал практично з пелюшок, надаючи можливість талановитим учням вчитися в нас від дитячого садка до магістратури. До того ж у школі, де навчання здійснюється у групах до 12 дітей, існує 100 бальна ситема оцінок, 60 з яких припадає на знання, а 40 - на розвиток творчого потенціалу, активності, соціальної поведінки. Діти з більш як 90 ба­лами вчаться безплатно, а тих, які кілька місяців не дотягують до 40, від­ра­хо­вують, бо немає сенсу витрачати час і зусилля викладачів на дітей, які не мо­жуть чи не хочуть вчитися. У коледжі та університеті діє кре­дит­на сис­те­ма, яка дозволяє талановитим студентам проходити курс у стис­­лі­ші терміни. А найкращих ми посилаємо на навчання до Гарварду чи Бос­тон­ського університету.

Досвід створення системи дистанційної освіти для вірмен, які про­жи­вають за межами Вірменії, також почався зі США, де у бесідах з представниками діаспори ми з’ясували, що наші земляки відчувають необхідність в отриманні освіти, бо без дипломів зму­шені виконувати некваліфіковану роботу, бо далеко не всі можуть вчитися в американських коледжах. Крім того, освітній ресурс вірменської діаспори дуже неоднорідний. Тож, допомагаючи вірменам за кор­до­ном отримувати освіту, ми сприяємо зростанню загального інтелектуального потенціалу діас­по­ри. Ми створили курси-юніти вір­мен­ською мовою та електронний факультет, отримавши на про­ве­дення цього ек­спе­рименту окремий дозвіл Міністерства освіти Вірменії, оскільки у вір­мен­сь­кому законодавстві дистанційне навчання визначається як форма освіти. Довелося ство­ри­ти своє положення про дистанційну освіту як метод навчання і переконати міністра запро­ва­дити наш досвід у Вірменії та за кордоном. Суть цього досвіду полягає в експорті з Вір­ме­нії освіти у вигляді навчальних програм. Таким чином створено три центри дистанційної ос­ві­ти у Болгарії, про­ве­дено підготовчу роботу з відкриття центрів у Лос-Анджелесі та Рос­то­ві-на-Дону. Діяльність закор­дон­них центрів провадить Міжнародний інститут «Євразія», засновником якого є університет «Євразія» та кілька за­­кор­донних універ­си­тетів. Власними силами ми створили такі центри у периферійних ра­йо­нах республіки в Ноенберяні та Іджевані, де далеко не всі молоді люди мають мож­ли­вість їха­ти вчитися в Єреван, а з допомогою заочно-дистанційного методу  в них з’являється мо­ж­ли­вість отримати освіту.

Важливо, що наші курси-юніти допомагають удосконалити методику навчання і на денній формі освіти, оскільки студенти знайомляться з основним матеріалом по курсах і ви­кладачеві в аудиторії залишається обговорити їхню головну проблематику, перетворюючи лекції в активне спілкування студента і викладача. Таким чином, створюються передумови для роз­вит­ку кре­дит­ної системи освіти, яка поєднує інтелектуальні та фінансові мож­ли­вості студента. Тобто студент, виходячи з наявності часу, здібностей та фінан­сових мож­ли­вос­тей, може сам обирати, коли йому завершувати той чи інший курс. І в цьому ми стали першопрохідцями, хоча були й проблеми, оскільки така система пе­ред­бачає дотримання якості навчання, добросовісності та повноцінності отри­ма­них знань, іна­к­­­ше вона не працює. Наступними завданнями є за­про­вад­жен­ня ме­то­ду навчання он-лайн та телевізійної системи, яка потребує значного тех­ніч­ного оснащення.

Взагалі, знання я розглядаю як певний товар, який треба звідкілясь взяти чи ство­ри­ти і найефективніше донести студентові, як це і є в логістиці, яка вивчає методи ство­рен­ня найефективнішої системи «виробник – споживач». Тому в нашому університеті зас­то­совується пев­ний розподіл праці, досвідчені викладачі й професори створюють курси лекцій-юнітів, а доносять їх до студентів з допомогою інформаційних та комп’ютерних тех­но­ло­гій молоді викладачі й ас­пі­ранти. І в цій сфері також не обійшлося без експерименту. Ми, наприклад, почали створювати електронну азбуку для дистанційного вивчення вір­мен­ської мови, бо в багатьох країнах діти ді­ас­порних вірмен говорять англійською, фран­цузь­кою, російською чи українською мовами, а вір­мен­ську їм доводиться вив­­чати з основ. Таким чином, ми знову переконуємося у життєздатності нашої системи без­пе­рерв­ної освіти, здатної доносити повноякісний освітній продукт спо­жи­вачеві від «пе­лю­шок» чи дитячого садка до цілком зрілого віку. Саме тому, ми маємо намір, використовуючи значний досвід МАУП, ство­­­рити регіональний центр заочно-дистанційної освіти для вірмен саме в Україні. Спо­ді­ва­є­мо­ся, набутий досвід і можливості наших навчальних закладів сприятимуть створенню спільних навчальних центрів для вірмен, вихідців з України та в інших країнах.

Гагік Васканян – Голова Рахункової палати Вірменії:

— Недавно я відвідав Україну на запрошення голови Рахункової палати України, де й бу­ло підписано відповідну угоду про співробітництво. Програмою перебування в Україні перед­ба­ча­лося відвідування МАУП, де нашу делегацію приймав генеральний ди­рек­тор Міжнародного відкритого університету, віце-президент з міжнародних зв’язків М.Цимбал. Враження від відвідування Академії важко передати, бо в жодній країні я не бачив такого сучасного ВНЗ. Чудово, що в Академії побудовано вірменську каплицю, присвячену 1700-літтю прий­нят­тя християнства у Вірменії - як доказ, що наші зв’яз­ки і співробітництво мають глибинну історію. Вірмени спо­конвіку тут жили й сприяли зміцненню української державності, і започаткування співробітництва МАУП з Міжнародним вірменським уні­вер­ситетом «Єв­ра­зія» не випадкове. Однак я ніколи й не уявляв, що через місяць після мого відвідання Академії, про яку я розповів Сурену Оганяну, ви не лише знайдете спільну основу для спів­ро­біт­ництва, а й встигнете відпрацювати й підписати угоду в сфері відкритої освіти. Очевидно, ко­ли люди зна­ють, про що вони говорять, вони швидко знаходять спільну мову.

Враховуючи досвід МАУП зі створення міжнародних освітніх структур, спільних інс­ти­ту­тів, що діють в Академії, залишається сподіватися на закономірний розвиток цього співро­біт­ництва у напрямі створення вірменського культурного центру чи, можливо, укра­їн­сь­ко-вір­мен­ського інституту, у заснуванні якого із задоволенням допомогла б вір­мен­ська діаспора в Україні. Бо там, де уже є храм, за законами буття має бути культурний та ос­віт­ній осередок, який сприятиме подальшому взаєморозумінню та співробітництву між нашими християнськими народами.  

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com