Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ПРИХВАТИЗАТОРИ-ТРАСТОВИКИ. ХТО ВОНИ?

До питання українського вибору

Не випадково в переддень виборів запитую в себе та інших: «за кого?» Останні тижні й дні дали стільки повчальної інформації, що вже недалеко до кардинальних висновків …

І навіть мені, досить обізнаному з ситуацією, не легко дається вибір, а що вже казати про тих багатьох, які, чи то від зайнятості, чи то від неуваги до політичних реалій, відкладають вирішення цього питання на останні дні.

А останні тижні висвітили багато цікавого – і фактів, і ставлення до них тих, хто в “п‘ятірках” та “десятках” виборчих списків кандидатів. Узяти, наприклад, свіже повторення трастових пірамід 90-х у виконанні шахрайського “Еліта-центру”, або “зізнання прокурору” колишнього керівника Фонду держмайна Чечетова, або розкрутку проблем з торішнім післяпомаранчевим “прослуховуванням” і “касетним скандалом”, що виник раніше завдяки Мельниченку і Морозу.

Якщо в ті роки пограбованими були переважно бідняки, які несли в трасти десятки, сотні і лише зрідка тисячі доларів, то в нинішніх пограбованих шахраями “Еліта-центр” бачимо власників, як мінімум, кількох десятків тисяч доларів. Різниця відчутна… Звісно, людське горе не вимірюється доларами, і ми всі обурюємося, співчуваючи пограбованим, незалежно від сум (адже і тоді, і нині люди продавали свої квартири, вкладаючи кошти в трасти). І добре, що нинішнім пограбованим обіцяють фінансову допомогу різні установи: від міських (київських) організацій до структур Верховної Ради України. Однак якраз у ставленні до постраждалих (обікрадених у 90-х значно більше, ніж нинішніх, яких близько 1 500) відчутна різниця. І не тому, що більша кількість тодішніх пограбованих завдавала чи завдасть більшого фінансового клопоту владі чи суспільству. Навпаки, за підрахунками, які велися в ті часи, у людей було вкрадено близько 25-30 млн дол. - проти 100 млн дол., про які йдеться нині у зв’язку з “Еліта-центром”. Тоді питання пограбованих розглядалося на засіданнях Верховної Ради України. Пропонувалися схеми на користь пограбованих (на жаль, і тоді, і тепер не йдеться про те, щоб оті 25 - 30 мільйонів компенсував людям головний винуватець по трастах – Кучма зі своїх мільярдних статків). Були тільки слова, слова, слова, слова… І ось вже до 2000 року у ВРУ та Кабміні все затихло… Не хочеться думати, що й нині обмежаться словами… Усе ж таки є надія, що нинішні обіцянки київської влади та інших структур буде виконано.  Однак як же з обіцянками і київських структур, і вищих пограбованим?!  Адже тоді знаходилося і майно, і грабіжники, проте все спустили на гальмах.  А чому?!

Чи не тому київська і загальнодержавна влади нині більше обіцяють (а заяви правоохоронних органів суворіші, а призи Черновецького спокусливіші), що, по-перше, ситуація передвиборна, а по-друге, нинішні пограбовані переважно люди небідні (тоді в трасти вкладалися головним чином лише десятки і сотні доларів, а нині в “Еліта-центр” – не менш, ніж десятки тисяч). Тобто на рішучість заяв і дій всіх причетних до афери людей вочевидь впливає “класовий принцип”…

А на нього клює не тільки славетна “наша Наташа”, а й інші, зокрема й славетна “наша Юля”.  І клюнула вона, Юля, або її оточення, аби використати ображених трастами десятків тисяч громадян України. Було це так.

Під час передвиборної кампанії до Верховної Ради України більш як чотири роки тому у великій залі київського Будинку кіно було зібрано представників обікрадених трастами людей з усієї України; кожний такий представник був від сотні і більше обікрадених; зала була переповнена (отже, було представлено до 100 тисяч пограбованих). На цьому зібранні виступила Ю.Тимошенко з великою палкою промовою, твердо обіцяючи, що в разі її обрання народним депутатом – вона поставить у ВРУ питання про повернення обікраденим їхніх коштів і неодмінно доб’ється позитивного вирішення цього питання. А тому, мовляв, голосуйте за мене і за мою партію (як запоруку обіцянки присутнім навіть видали по 15 грн).

Таким недорогим коштом «наша Юля» та її спільники на минулих виборах купили десятки, якщо не сотні, тисяч голосів і тріумфально пройшли до ВРУ… Після цього пограбовані трастами люди навіть не почули про обіцяні Юлею ініціативи!  

У результаті цієї оборудки попередні організаційні заходи скривджених людей (адже постраждалі від трастів не сиділи склавши руки й активно боролися за торжество справедливості) було зведено нанівець (як кажуть, Юля з поплічниками випустила накопичений “дух спротиву в свисток”), бо люди ж повірили їй, чекали і надіялися на зрушення на краще…

Такий нахабний, практично наперсточник, обман громадян України, на жаль, став нормою для Ю.Тимошенко, про що висвітлено в ЗМІ та останніх книжках Д.Чобота.

Що ж до аферної зустрічі Юлії Володимирівни з людьми в Будинку кіно, то додам ще й таке. Коли вже офіційна частина зустрічі закінчилася і пані Юля спілкувалася з “народом”, я вручив їй свою брошуру “Чи буде захист в Україні честі, гідності і ділової репутації Українців?! (Київ, 2001) з проханням посприяти в цьому болючому для нас питанні. Єдине, що я отримав у відповідь, то це посмішка славетної Юлі. Невдовзі, коли основний сподвижник Юлі  О.Турчинов  нарік українців як “біомасу” (та ще й гірше), мені стала зрозуміла “чарівність” посмішки Тимошенко…

Недавно, дізнавшись про те, хто брав участь в нічній зустрічі 07.09.05 на дачі Турчинова напередодні відставки Кабміну Юлі (там, крім Тимошенко, Турчинова, Томенка, Терьохіна, були й “інші”), мені стало зрозуміло, як сформувалася політична лінія Тимошенко–Турчинова. У цій конфіденційній нічній зустрічі, виявляється, взяла участь подружня пара: міністр оборони України Гриценко, який як спеціаліст сформувався у військових закладах США, і перший заступник головного редактора газети “Зеркало недели” Юлія Мостова – скандально відома журналістка (див. мою книжку “Чи буде судний час для судової гілки влади ?”, Київ, МАУП, 2005), яка брудно оббріхувала українців і сприяла цій гидотній справі разом зі своїм батьком Мостовим, керівником редакції “ЗН”. Одразу  пригадалися й інсинуації проти України та українців за авторством Турчинова і провідного писаки “ЗН” Рахманіна. Власне, саме Рахманін в “ЗН” започаткував цей бридкий прийом - відомих людей виводять у фельєтонах під трішки зміненими іменами, у такий спосіб уникаючи відповідальності за інсинуації на їхню адресу, завдячуючи (не в останню чергу) щедрим надходженням зелених з багатих фондів. Українофоби із “ЗН” використали цей “творчий метод” навіть щодо України, не кажучи вже про українців (див. означену вище книжку). Показово, що таким самим методом написав свою “оду” на честь Юлі ще один пасквілянт – Юрій Рогоза.

Отже, творчий почерк Турчинова, Рогози і Рахманіна з Мостовими збігається, і це не випадково, бо джерело політичного тендему Юля–Турчинов збігається з джерелом, яке стоїть за газетою “ЗН”. Про ці джерела – далі, бо ще, вважаю, доцільно згадати про мою зустріч з найцікавішим фігурантом нашого політикуму.

У березневі Шевченкові дні 1998 року ми поїхали на його батьківщину. Побули біля пам’ятника Тарасу, поспілкувалися з селянами, яких чимало там зібралося. Аж тут під’їхала кавалькада чорних лімузинів, з яких висипало кілька десятків пасажирів (частина з них була з відеоапаратурою).  Двоє найсолідніших прибулих з вінками, квітами та супровідниками попрямували до пам’ятника. Це були В.Гетьман та В.Ющенко. Розпочався мітинг.

В.Ющенко, стоячи на якомусь підвищенні, нагадав, що ми напередодні виборів до Верховної Ради і почав закликати віддати голоси за кандидата В.Гетьмана, перераховуючи його заслуги. Оскільки наша група опинилася в центрі мітингу, за спиною промовця, а голос у мене був досить дзвінкий, то я голосно вимовив своє розчарування: “О-о-о ! А ми думали, що ви приїхали для вшанування пам’яті Шевченка!” Ющенко спіткнувся на півслові й повернувся до Гетьмана. Той зробив якийсь знак, після чого Ющенко, мабуть, подумки визнавши сою нетактовність, одразу змінив тему своєї промови і запросив присутніх продовжити мітинг у клубі.

У цю хвилину я з книжкою в руках (це була моя “Мафія елітна”, видана за півроку до цього) проштовхався між охоронцями ближче до Ющенка і протягнув йому “дарунок”. Побачивши на обкладинці виразний заголовок “Мафія…”, Ющенко знову запитливо поглянув на Гетьмана (що, мовляв, робити ?). Вадим Петрович заспокійливо сказав, що ця книжка є в кіоску ВРУ і Ющенко взяв мій подарунок.

Як на мене, відданому служінню нашій Вітчизні В.Ющенку заважає його неправильно підібране командно-службове оточення, до якого доводиться зарахувати й “нашу Юлю”. А «нашій Юлі» значно більше, ніж Ющенку, заважає її власне оточення, яке спрямовує її на хибний шлях. Часом видається, що Юля старанно, з притаманною їй відданістю (і навіть з азартом, не кажучи вже про артистизм) виконує запрограмований “мудрими, богообраними” специфічний шлях для України, який не збігається ні з розмито-ліберальним шляхом, який бачиться Ющенку, ні – тим більше – з патріотично-націоналістичним, що його сповідують усі, для кого Україна  понад усе. Юлію Володимирівну переконали, що тільки вона здатна найкраще керувати Україною (в ранзі “канцлера”, про що свідчать всі пропагандистські матеріали з її оточення). І вона з жіночою наполегливістю намагається виконати своє надзавдання, багато чого не завважуючи…

Постає питання: хто ж міг запрограмувати (закодувати) таку енергійну жінку? Відповідь знаходимо в словах І.Франка про те, що в будь-якому громадському русі або політичній організації (особливо в українських структурах) обов’язково бачимо хитро примружене єврейське око, єврейського представника найбагатшої і найвпливовішої світової організації. Численні факти з нинішнього сьогодення підтверджують сказане. Діяльність тандему Турчинов - Тимошенко, його незмінна підтримка задзеркаллям Мостових, тісно пов’язаного з сіоністськими колами, зокрема з відомим пацієнтом ізоляторів Рабиновичем, підтверджує українофобство спрямування “ТТ”.

Ще одним свідченням впливу “богообраних” на тандем “ТТ” є та обставина, що виборчий список “Блоку Юлі” до ВРУ сформовано зі справді єврейським розрахунком. Навіть свого друга Бродського тандем “ТТ” до списку не включив (це мені нагадало, як поважний єврейський знавець критикував у газеті відомого олігарха Березовського за те, що він “поліз” у владу, свого часу обійнявши державний пост,бо відомо, що єврейські зверхники вважають за краще керувати “чужими руками”, за допомогою так званих зіц-директорів). Красномовна відсутнісь Бродського в списку БЮТ з лихвою компенсується наявністю в ньому під “прохідним” (як вважають) № 43 володаря харківських ринків Фельдмана та інших представників меншини в “прохідній” же частині списку. І дивно бачити відомих всій країні патріотів (наприклад, Стасів, Шовкошитного, Гнаткевича, Кірімова) за межею першої сотні в той час, як в її межах бачимо молодиків, яким ще й 30-ти не виповнилось, а також відомих кучмістів (природно, що “молодым везде у нас дорога…,” одначе чомусь вертиться думка про зіц-директорів…). Все ж таки життєвий досвід в депутатській діяльності має цінуватись, тим більше – юридично досвідчених людей. І таких людей цінують…

Не випадково ж в першій п‘ятірці “Блоку Литвина” знаходиться наш старенький Голова Верховного Суду В.Маляренко, до характеристики принциповості досвіду якого, закарбованої в поетичних метафорах сходу (а також до іншої “принциповості”) довелось й мені долучитись в означеній вище книзі про судову гілку влади.

І принциповій людині з юридичним досвідом – М.Замковенку (своєму рятівнику з в‘язниці) Юлія Володимирівна визначила місце в списку БЮТ, аж 125 те місце !..

А щодо принциповості М.Замковенка, то можу її засвідчити, як кажуть, клятвенно, бо коли в Печерському суді Києва було постановлене невірне рішення в справі про пограбування 10 тисяч сімей померлих остарбайтерів (див. про це в тільки-що згаданій книзі, стр.19), то М.Замковенко по своїй ініціативі, дізнавшись про це через півроку, подзвонив мені (як учаснику судового розгляду справи, хоч і не був знайомий зі мною і я не звертався до нього) і запропонував переглянути цю справу. Цо й було зроблено в Печерському суді та успішно загальмовано у вищих судах (Ця справа вже вдруге знаходиться у Верховному Суді “на розгляді” більше двох років, про що я без успіху писав Маляренку, як і про інші аналогічні красномовні справи).

Отже “принциповість” і щодо суддів у виборчих списках вельми показова: один – в першій п‘ятірці, а справжній герой (хоч і називає він себе “віртуальним” героєм) – на 125 ому місці…

Якщо вже зайшла мова про виборчий список “Блоку Литвина”, а це  означає, що й про самого Володимира Михайловича, то (не порушуючи мемуарної структури цього рукопису) не можу не згадати й про побіжну зустріч з ним.

З В.Литвиним довелось зустрітись ще в ті роки, коли я активно виступав в пресі про розпочату грабіжницьку приватизацію. Здається в 1993 році мене запросили на небагатолюдний семінар з актуальних питань економіки, організований в бувшому Інституті партії на вул.Кутузова. Місце моє було поруч з В.Литвином і я дивувався з того, що мій сусід поводився вельми пихато і значуще (і на фуршеті стовбичив біля академіка-керівника). З роками Литвин переборов свою “зкованість” і нині ми бачимо його привітним до людей, включно з “народу”… Та ближче до суті.

Не випадково в ЗМІ побутує думка, що “Блок Литвина” – є пристанищем кучмістів. Це означає, з мого погляду, що виборчий список зформовано з недостатньою принциповістю. І якщо Юлія Володимирівна пояснює наявність цієї очевидної вади тим, що вона бере кучмістів “на перевиховання”, то може й Володимир Михайлович прагне бути “перевихователем”, тим більше, що авторитету ж начебто повинно вистачити – адже він академік найвищої нашої академії – НАНУ.

От з приводу цього “академізму” я й мушу дещо сказати виборцям – адже я автор книги з зобов‘язуючою назвою: “Наука за біологічним принципом, або дещо про академічну мафію” (Київ, МАУП, 2004).

Нині, в передвиборні дні, ми “фільтруємо” претендентів до ВРУ на чесність, порядність, відданість Україні, принциповість, правдивість і інші показники справедливого відношення до людей і до державних справ.

І якщо “вимірювати” людину, працівника науки (мова ж про академію) порядністю і принциповістю, кваліфікуючи її за табелем наукових гріхів, то найбільшим гріхом у науці завжди вважалоь (і від цього й нині не відмовляються в порядних наукових товариствах) плагіатство, тобто крадіжка у колег ідей та творів. Плагіат (злодійство) навіть кримінальними кодексами переслідується, а щодо загалу науковців, то в світовій практиці плагіатників принято виганяти з наукових товариств.

Мені довелось оприлюднити плагіатну діяльність групи членів НАНУ (Національної Академії наук України). Тоді вона називалась АН УРСР і очолювалась, як і нині, Б.Патоном.  “Наші” плагіатники за сприяння Патона і Щербицького отримали Державну премію СРСР за двотомник, складений з текстів, написаних іншими авторами, без посилання на цих авторів. Був шум, розголос, переслідування моєї сім‘ї. На жаль, не було справжнього осуду плагіатників. Вони навіть залишились на своїх посадах керівників наукових установ та членів Президії Академії, а моральний клімат в НАНУ суттєво погіршився. Все ж здавалось, що для патонівської академії вказана ганебна подія буде надовго (якщо не назавжди) гірким повчальним уроком.

Одначе кілька років тому ця академія знову ганебно “посковзнулась” на плагіаті: по-перше, плагіатником виявився член-кореспондент НАНУ  В.М.Литвин – керівник адміністрації президента Кучми, який списав у американця і видав під своїм іменем його об‘ємну публіцистичну статтю (преса захлиналась від розголосу – не писав про це лише лінивий); по-друге, патонівська академія обрала Литвина  а к а д е м і к о м,  не зважаючи на вказану ганебну крадіжку.  Ну, що тут можна казати ?  Ясно, що засадами моралі тут й не пахне… І патонівська академія плюхнулась в калюжу, обравши за наполяганням Б.Патона (без цього ж не обійшлося) вірного служку Кучми. І сам Литвин себе показав “у всій своїй красі”: міг же відмовиться, знаючи ситуацію з недавнім плагіатним скандалом інших в патонівській академії, або хоч переждать свій власний плагіатний скандал; ні, давай все і відразу, поки ти при владі…

Мабуть плагіатне злодійство (за яке в США був відсторонений від участі у виборах претендент, бо списав щось в студентські роки)  в очах наших чиновників вважається дрібницею, особливо на фоні тотального рзкрадання матеріальних багатств України. Тому й виникає питання, як же буде вести себе в майбутньому голова блоку “МИ”, якщо він і зараз, як Голова ВРУ, практично не бореться з крадіями, а потім його ж прокучмівське оточення в блоці не дозволить йому цієї боротьби. Та й настрій на списування чужого – це не найкращий стимул для боротьби з крадіями цінностей… Тому й про наукову мораль ї академічні канони згадувати не буду, як не буду торкатись суті справи Гонгадзе, якою стурбований Голова ВРУ (дещо про елементи цієї справи – в означеній вище книзі про судову гілку влади – стор.139-143).

Отже, про яку принциповість і порядність загалом стосовно “Блоку Литвина” доцільно говорити, якщо голова цього блоку не відповідає, вважаю, вимогам високих “нормативів” (навіть зі скидкою на те, що йдеться про політику, яка, як відомо, не завжди чиста). “Який піп, такі й попенята…”

Після згадки про Гонгадзе мені перехотілось продовжувати свої “мемуарні“ спогади про наших визначних політдіячів… Закінчу тим – чим почав: нагадуваням Читачу про необхідність вірної відповіді на питання За кого ?

Зрозуміло, що я проти того, щоб радити віддавати голоси за Блок “Не так”, за Блок Литвина, за Партію регіонів та за деяких інших, яких відношу до “чорних сил”. Мої практичні поради нашим Виборцям такі:

1.  Якщо Ви прислухались до моїх аргументів і вирішили змінити свій попередній вибір в питанні  “За кого ?“, то подбайте, щоб Ваш голос не пропав і пішов на підтримку світлих, а не чорних сил.

2.  Рекомендую виборцям голосувати за надію українців, яка теж стане гарантовано “прохідною” за Вашої підтримки, – за Консервативну партію України  чи  Об‘єднання “Свобода” О.Тягнибока.  Таким чином Верховна Рада поповниться відданими Україні патріотичними силами і зможе забезпечити всьому українському народу достойне майбутнє.

 

Василь КУЗЬМЕНКО,
професор

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com