ПРИКЛАД ДЛЯ СУРКІСІВ

Після шести років правління подав у відставку президент найтитулованішого клубу планети – мадридського “Реалу” – Флорентино Перес

Здобутки трьох останніх сезонів, точніше їхня цілковита відсутність, спонукали його до цього кроку, попри те, що раніше “Реал” за президентства Переса досягав значних успіхів. Проте останній важливий трофей мадридці здобули 2003 року, ставши чемпіонами Іспанії. Цього року після поразки в національному чемпіонаті 1:2 від “Мальорки” шанси “Реалу” наздогнати лідера “Барселону” стали примарними. Кілька днів раніше “Реал” у першій зустрічі 1/8 фіналу Ліги чемпіонів програв удома 0:1 лондонському “Арсеналу”, чим значно погіршив свої перспективи на подальший виступ у цьому турнірі.

Після цих двох програшів Флорентино Перес вирішив не чекати закінчення ані терміну свого президентства (2008 року), ані нинішнього футбольного сезону й подав у відставку. Рада директорів клубу обрала його наступником Фернандо Мартіна, який керуватиме ФК “Реал” (Мадрид) до наступних виборів президента.

Вчинок Переса – це добрий приклад для українського футболу. Зокрема для сімейної династії Суркісів, яка вже з 1993 року керує київським “Динамо”. До речі, ще свіжа у пам’яті згадка про те, як Ігор Суркіс ставив у приклад тоді ще в. о. головного тренера “Динамо” Анатолію Дем’яненку вже колишнього головного тренера “Реалу” Вісенте дель Боске. Цей фахівець багато років працював у мадридському клубі помічником головного тренера. Під час невизначеності з обранням чергового наставника команди дель Боске було призначено виконувачем обов’язків. Під його керівництвом справи “Реалу” пішли вгору. Відтак невдовзі він став повноцінним головним без “в. о.”. Вочевидь, настав час і в київському “Динамо” запровадити практику призначення нового “в. о.” президента клубу. У будь-якому разі в мадридського “Реалу” є чимало позицій для прикладу на наслідування керівництвом київського “Динамо”.

Флорентино Перес Родриго 1947 року народження, корінний мадридець, який став будівельним магнатом. Був обраний президентом “Реалу” 17 липня 2000 року за підсумком голосування акціонерів, набравши 16,5 тис. голосів. У його суперника виявилося на 3 тис. голосів менше. (Цікаво довідатися розкладку голосувань за президента ФК “Динамо” (Київ), якщо воно взагалі проводиться.) Перевагу Пересу забезпечили його зобов’язання ліквідувати тодішні борги “Реалу” розміром 250 млн доларів та збудувати нову тренувальну базу. Також Флорентино Перес обіцяв не шкодувати коштів на придбання нових футбольних зірок для команди.

Усі зобов’язання та обіцянки Перес виконав і перевиконав ще протягом перших трьох років його правління. Було ліквідовано борги, збудовано нову базу, скуплено стільки видатних футболістів, що “Реал” почали за зірковий склад називати “галактикосом”. Першим успіхом на трансферному ринку став перехід  2000 року до “Реалу” португальця Луїша Фігу, який обійшовся Пересу  в 56 млн доларів (особливого шарму додало те, що гравець залишив табір непримиренного суперника мадридців – “Барселони”). Невдовзі “Реал” поповнили француз Зинедін Зідан, бразилець Рональдо, англієць Девід Бекхем…

Для порівняння: Суркіси вихваляються, що 1993 року прийшли в “Динамо”, яке тоді за їхніми словами мало борги 5 млн доларів. За цей час вони зробили клуб своєю власністю, загарбавши все, що було створено до них. Розбудували заміську базу в Конча-Заспі, вклавши за різними оцінками 25  - 35 млн доларів. Після чого “прославилися” гучними трансферами - з 1999 року не скуповували, як Перес, а продавали провідних виконавців – Шевченка, Реброва, Калитвинцева, Лужного… Трансферами тільки перших двох Суркіси практично “відбили” кошти, вкладені у спорудження бази. Ще згадані переходи, крім невдоволення мільйонів уболівальників, запам’яталися звинуваченнями тодішньої політичної опозиції в ухилянні від сплати за них податків державі. 

Натомість Суркіси, перебуваючи у фаворитах кучмівської влади, гнули свою лінію, незважаючи на всі ці закиди та протести, скуповуючи по всьому світу третьосортних легіонерів, водночас втрачаючи позиції на міжнародній та внутрішній арені. За якихось два-три роки вони перетворили “Динамо” з національної команди у строкатий інтернаціонал заробітчан, позбавлений патріотичного духу. Усвідомлення скоєних помилок хоч і пізно, але все ж прояснило Суркісів. Нині потрібно кілька років, аби виправити становище, в яке вони загнали не тільки “Динамо”, а й увесь український футбол.

На жаль, Суркіси на свої промахи реагують не так, як Флорентино Перес – про добровільну відставку й чути не хочуть. І це при тому, що за 13 років керування їхньою сімейною династією “Динамо” не мало й приблизно таких здобутків на міжнародній арені, які мав “Реал” за Переса. 2002 року мадридці виграли Лігу чемпіонів, Суперкубок УЄФА та Міжконтинентальний кубок. 2001 року “Реал” після чотирирічної перерви вигравав чемпіонат Іспанії (що за конкуренцією у кільканадцять разів перевищує український), 2003-го повторив це досягнення. У ці ж роки мадридці здобували й національний Кубок. Брак якогось з цих титулів третій сезон поспіль спонукав Флорентино Переса до добровільної відставки.

Якщо порівнювати з досягненнями “Динамо”, то найбільшим з них є вихід 1999 року до півфіналу Ліги чемпіонів. На національному рівні безроздільну гегемонію “Динамо”, яка дісталася йому в спадок після розпачу чемпіонату Союзу, порушив донецький “Шахтар”. З 2002 року гірники з динамівцями почергово виборюють національні титули. 

Перес не так багато, як Суркіси говорив про любов до футболу та рідного клубу, а вкладав у нього гроші, великі, навіть занадто великі гроші. Такі, що перетворили боєздатну команду в символічну збірну світу розпещених “зірок”. Свого часу Флорентино Перес не прислухався до думки тодішнього тренера “Реалу” згаданого вище Вісенте дель Боске, який вважав невиправданим перенасичення команди “зірковими” виконавцями, переважно легіонерами. Також нині вже відставний президент не дослухався до протестів уболівальників команди, які влітку 2003 року висловлювали невдоволення ініційованою Пересом відставкою успішного тренера Вісенте дель Боске.

Відтоді не минуло повних три роки, як попри таку любов (у фінансово-зірковому сенсі навіть надмірну) Флорентино Переса до “Реалу” й футболу, він зрозумів, що не прийшовся до двору улюбленому клубу. Якщо Суркіси неспроможні брати приклад у розмірах, вкладених в улюблений клуб коштів, або ж за значимістю та кількістю здобутих титулів та призів, то єдиною нагодою перейняти щось доцільне у Переса видається подання у відставку з власної ініціативи, аби своєю діяльністю й надалі не ганьбити ім’я улюбленого мільйонами вболівальників клубу. Судячи зі співвідношення вкладених коштів та здобутих результатів, а також часу перебування на президентській посаді, кожен з Суркісів мав би вже разів по сім піти у відставку. Відтак почекаємо…

Олександр НАКАЗНЕНКО,
співкоординатор Громадського
руху “ФУТБОЛ БЕЗ СУРКІСІВ”