Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

«ПОМАРАНЧЕВІ» Й «ПОРА!» — «П’ЯТА КОЛОНА» США?!

(Закінчення. Початок у попередньому номері)

В Югославії була організація «Опір!», яка на час виборів 2000 року налічувала 100 000 членів. Один з «наставників молоді» - полковник армії США у відставці Роберт Хелві, якого навесні 2000 року Міжнародний республіканський інститут (International Republican Institute) направив викладати тактику «ненасильницької боротьби» членам «Опору».

У Грузії було створено рух «Кмара!» («Досить!»), який запозичив у югославського «Опору» не тільки методи боротьби, а й знак у вигляді кулака, але не на чорному тлі, як в «Опору», а на помаранчевому.

В Україні молодіжний політичний рух «Пора!» було створено в березні 2004 року. Його основною метою була підтримка опозиції і боротьба проти влади президента Кучми і прем’єр-міністра Януковича. На офіційному сайті цього руху його «натхенниками, партнерами і радниками» названо сербський «Опір» і грузинську «Кмару».

Основним засобом боротьби декларується «громадянський опір без насильства». Символ руху - сонце, що сходить, яке символізує «початок нового дня, нової пори, закінчення ночі.

Специфічний «маркетинг революції» у вигляді лозунгів, слоганів, футболок, плакатів, шарфів, музичного супроводу і політичних мультфільмів став основною зброєю опозиції, особливо молоді.

Найсильнішим політичним заходом «Пори» експерти вважають організацію наметового містечка прибічників опозиції на Хрещатику.

Міжнародні спостерігачі

Міжнародні спостерігачі в технологічному ланцюзі «оксамитової революції» виконували дві важливі для опозиції функції. По-перше, вони підтверджували факт фальсифікації виборів, а по-друге, представляли інтереси Заходу, а саме США, в «революційній» країні. В Україні їх була сила-силенна. У третьому турі виборів – 12 300 осіб. Для порівняння - в Югославії 2000 року їх було 200 осіб, на парламентських виборах у Грузії 2003-го – 1368.

Цілком зрозуміло, що кількість спостерігачів залежить від бажання США і Європи «підтримати опозицію і не допустити фальсифікації виборів на користь діючої влади», тобто досягти успіху в потрібному для себе форматі. За допомогою міжнародних спостерігачів створюється прецендент представництва інтересів Заходу, що є нічим іншим як формою втручання у внутрішні справи певної держави, зокрема України.

Які геополітичні цілі переслідують США?

Насамкінець спробуємо контурно окреслити цілі, які переслідують США, змінюючи владу в Україні. У примітивні слогани Буша про «просування цінностей демократії», «прагнення до свободи в країнах, де її немає» чи «право народів на самовизначення» в Україні ніхто не вірить. Змін на краще - ні в економічному, ні в соціально-політичному сенсі - в українців немає. Немає й ротації корумпованої псевдоеліти.

Тому контроль над Україною вигідний тільки США. І з кількох причин.

1.      По-перше, він дозволить Америці відірвати Україну від Росії, щоб остання забула про свої імперські амбіції. За висловом Збігнєва Бжезинського, «якщо Москва поверне собі контроль над Україною з її 52-мільйонним населенням і неабиякими ресурсами, а також виходом до Чорного моря, то Росія автоматично знову зможе перетворитися на потужну імперську державу, що простягнеться через Європу й Азію...». Вступ України до НАТО і вихід російського флоту з Севастополя дає можливість присутності тут представників військово-морських сил західних держав.

2.      Можливість забезпечення контролю майбутніх поставок енергоносіїв у Європу – Польщу, Чехію, Німеччину.

3.      Блокування створення Єдиного Економічного Простору, а головне —  запровадження єдиної грошової одиниці для внутрішніх розрахунків у цьому просторі, позаяк використання долара для розрахунків надзвичайно вигідне для американської економіки, яка переживає складний період.

Що ж далі?

Щоб зрозуміти перспективу України, згадаємо концепцію «керованого хаосу», розроблену «мислячою корпорацією» RAND Corporation. Сутність концепції «керованого хаосу» полягає в тому, щоб привести й утримувати певну державу, зокрема Україну, в такому стані, коли вона не зможе контролювати власні сили й адекватно реагувати на внутрішні й зовнішні виклики. Відповідно влада такої країни потребуватиме постійної зовнішньої підтримки. За своїми наслідками така ситуація рівноцінна цілковитій військовій поразці й «помаранчевій окупації».

У такому світлі технології «революцій» – це технології формування зон «керованої нестабільності», про що менеджери «революцій» можуть і не здогадуватися, не кажучи вже про рядових членів руху «Пора!».

У межах такого підходу самі «оксамитові революції» розглядаються лише як елементи перманентної гри зовнішніх сил у стабілізації чи дестабілізації, що дає змогу забезпечити ефективний контроль ситуації в тій чи іншій країні. Цілком очевидно, що про будь-який розвиток чи «соціально-економічний прогрес» у суспільствах, які стали об’єктами такої гри, не може йтися. Це зовсім інша парадигма існування.

Розглядаючи американську зовнішню політику крізь призму концепції «керованого хаосу», зосередимося на підборі й розстановці кадрів. Зазвичай американські радники намагаються призначити на ключові посади некомпетентних людей, що ми й бачимо в Україні. Так, наприклад, віце-прем’єр уряду Роман Безсмертний до перемоги на виборах до Верховної Ради 1994 року працював учителем історії; Роман Зварич – екс-міністр юстиції без вищої освіти; Микола Томенко – екс-віце-прем’єр з гуманітарних питань, колишній комсорг, а потім один з ініціаторів антикомсомольського руху; Олександр Турчинов – екс-голова Служби безпеки, до 1998 року працював завідувачем лабораторії дослідження тіньової економіки українського інституту Росії; Петро Порошенко – екс-голова Ради Національної безпеки і оборони, «шоколадний король». Цей список можна продовжувати.

Важливий факт: якщо в уряді працює професіонал, то його обов’язково звільнять з посади. Для цього й залучається така організація, як «Пора!» - нині головний виконавець стратегії «керованого хаосу». Остання їхня акція пов’язана з намаганням домогтися звільнення голови Державного Комітету телебачення і радіомовлення І.Чижа. Поставивши на його місце людину без досвіду роботи, можна «дерибанити» залишки державної власності і вже відверто провадити інформаційну агресію в інформаційному просторі України.

Замість висновку

Нині пропрезидентська партія НСНУ весь час закликає нас: «Не зрадь Майдан». Однак аналіз «оксамитових революцій» показує, що за ними надзвичайно значний гравець, який переслідує свої глобальні геополітичні цілі. Це підтверджується багатьма фактами активного втручання Сполучених Штатів у внутрішню політику тих країн, де відбулися «оксамитові революції». Чого варта тільки діяльність Посла США в Україні Джона Хербста, який відкрито втручається у внутрішні справи нашої держави.

Якщо прослідкувати логіку партії НСНУ, то, підтримуючи лозунг «не зрадь Майдан», ми підтримуємо колонізацію України Сполученими Штатами Америки. А про те, як досконало виконує настанови полковника армії США Роберта Хелві «помаранчева команда», свідчить хоч би такий факт. Згадаймо  Михайла Задорнова: «ну тупі» — це про американців. А ось як цю тупість впроваджують на практиці «помаранчеві». Уздовж київських доріг можна бачити на гілках дерев помаранчеві стрічки... Мимоволі виникає асоціація з недавнім виступом Президента про створення в Україні «помаранчевою командою» мільйона робочих місць… Здогадалися? Ось ці мільйони робочих місць: до виборів народ України пов’язує помаранчеві стрічки на деревах усіх шляхів, а після виборів розв’язує… Геніально…  Цікаво, хто автор: Роман Безсмертний, Джон Хербст чи Роберт Халві?

Микола Сенченко,
голова Всеукраїнської
Антинаклепницької Ліги
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com