«М'ЯСНИК» РОЗПРАВИТЬСЯ З МІНТРАНСОМ, ЯК З ТУШЕЮ

Призначення 29-річного Віктора Бондаря міністром транспорту і зв'язку стало сенсацією для ділових і політичних кіл України. Указ Президента № 1397 від 28 вересня – про призначення міністра – викликав і подив, і нерозуміння в оточенні самого Віктора Ющенка. Стратегічні галузі України – і раптом якийсь «пацан»! Що і хто (це найголовніше) стоїть за цим призначенням – у розслідуванні «України кримінальної».

Зазначимо одразу: сам Віктор Васильович Бондар публічності явно цурається. Його «казенну» біографію вітчизняні й закордонні ЗМІ виклали, немов атестат відмінника: навчання, навчання, навчання. І жодних провалів. Мати, батько, дружина, діти? Інформації – жодної. Хобі? На жаль… Ну, «засідає» у модних ресторанах в товаристві представниць прекрасної статі – що з того! Начебто і є людина, і нема…

Довідка «УК»: Бондар Віктор Васильович народився 5 листопада 1975 року в Ленінграді. Батько – військовослужбовець, мати – бухгалтер. 1997-го закінчив Національну юридичну академію (Харків) за фахом «правознавство». Як затверджують офіційні джерела, до держслужби  Віктор Васильович Бондар «працював на керівних посадах у комерційних підприємствах Києва, Донецька і Харкова». З 1996-го - юридичний радник АТ «Фінансово-промислова група «Сігма» (Харків). З 1997 року - замдиректора ТОВ «Європейський фонд розвитку».  1999 року - голова правління ОАО «Донецький м'ясокомбінат».  2000-го обіймав посаду віце-президента (директора з питань розвитку) ТОВ «Українські комунікації».

З вересня 2000 року В.Бондар працював у секретаріаті Кабінету міністрів. Спочатку (2001-й) - заступником керівника управління інформаційних ресурсів - керівником Центра інформаційних ресурсів департаменту внутрішньої політики. Цього ж, 2001 року, був на стажуванні в Канаді. З 2002-го - заступник директора Департаменту зв'язків з Верховною Радою України і моніторингу інформації – керівник управління стратегії розвитку інформаційних ресурсів і технологій секретаріату Кабінету Міністрів України. У лютому 2002-го пройшов навчання і сертифікацію в R&M (Швейцарія), у листопаді 2002 року - у Saint Louis University (Іспанія). З 2003-го - заступник начальника секретаріату Кабінету Міністрів.  2004 року закінчив Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» за фахом «комп'ютерні науки».

Ідеальна біографія – зачепитися нема за що! Ось тільки навіщо змінювати персональний ідентифікаційний код? Ця подія відбулася в житті нашого героя 1999 року. Персональний код було змінено з 1668503130 на 2770205938…

З чиїх ви будете?

Є кілька версій призначення В.Бондаря на посаду міністра транспорту і зв'язку. Версію першу оголосили українські ЗМІ: колишній міністр – Євгеній Червоненко – залишив після себе свою Людину, щоб той продовжив розпочаті Євгеном Альфредовичем комерційні проекти в інтересах самого «ЕЧ»: «варяг» міг поламати досягнуті Червоненком і його бізнес-партнерами домовленості. Оскільки сам Червоненко себе дискредитував і залишатися в уряді вже не міг, він пролобіював у Президента призначення на міністерську посаду цілком підконтрольного Віктора Бондаря.

Версія друга: Нібито Віктора Бондаря призначили першим заступником Мінтрансзв’язку з подачі братів Довгих - відомих підприємців, чиї інтереси в основному зосереджуються на зв'язку і телекомунікаціях. У Євгенія Червоненка, новоспеченого міністра, не було «своєї» людини на зв'язок, ось він і звернувся по допомогу до партнерів по бізнесу. Кандидатура В.Бондаря Червоненка влаштувала: по-перше, фахівець у галузі зв'язку; по-друге, молодий, не підсиджуватиме – не та «вага».

Версія третя, основна: В.Бондар – неофіційний представник американської корпорації Sigma Bleyzer (США), що представляє в Україні інтереси транснаціональних інвестиційних компаній і промислових синдикатів – з єврейсько-американськими коренями.

«Підвищення» В.Бондаря пролобіювали саме господарі інвестиційної компанії Sigma Bleyzer (США), з чиєю діяльністю в Україні він пов'язав свою трудову кар'єру, ще навчаючись у Харківській юридичній академії. Просування В.Бондаря в Кабмін України, а пізніше – і на головну посаду в ключовому для економіки країни Міністерстві транспорту – найуспішніша акція Sigma Bleyzer з впровадження своїх вихованців у вищі ешелони української виконавчої влади.

Чи так це? Спробуємо розібратися.

«Кіндерсюрприз»

Сам Віктор Васильович з певних причин не бажає деталізувати свою трудову біографію. Спробуємо зробити це самі.
Отже, офіційна біографія героя свідчить: до держслужби В.Бондар «працював на керівних посадах у комерційних підприємствах Києва, Донецька і Харкова». З 1996 - юридичний радник АТ «Фінансово-промислова група «Сігма» (Харків). З 1997 року - замдиректора ТОВ «Європейський фонд розвитку». 1999 року стає головою правління ОАО «Донецький м'ясокомбінат». 2000-го обіймав посаду віце-президента (директора з питань розвитку) ТОВ «Українські комунікації».

Що це за підприємства?

АТ «Фінансово-промислова група «Сігма» (Харків) – многопрофільна інвестиційна компанія, заснована нашими колишніми співвітчизниками Михайлом (Майклом) і Левом Блайзерами, вихідцями з Харкова, нині громадянами США. Про саму компанію та її завдання, що афішуються в Україні вітчизняними ЗМІ, відомо багато чого. Повторимо основне.

Sigma Bleyzer, із залученням міжнародного капіталу, переважно, «єврейського» походження, скуповує українські підприємства, що є ключовими в різних сегментах вітчизняної промисловості. А також системно просуває своїх менеджерів, які пройшли підготовку в елітарних західних навчальних закладах, до державного апарату України. За допомогою цих - «відряджених» - представників, які намагаються не афішувати свого зв'язку з «материнською Sigma Bleyzer, остання лобіює свої зростаючі інтереси, проникаючи в стратегічні галузі української промисловості й інформації.

Три перших українських фонди розвитку, створені компанією, залучили і розмістили в Україні близько $100 млн через купівлю акцій підприємств з найрізноманітніших сфер: від сільгоспмашинобудування до телекомунікацій. Споконвічно очікування інвесторів -  співзасновників цих фондів були дуже високі. Вони розраховували на прибутковість у 40-50% річних. Насправді перші дві дали тільки близько 10%, третій — 20% річних.  1998 року Sigma Bleyzer була практично на порозі відкриття ще одного фонду на $250 мільйонів. Однак на простори РФ компанію так і не допустили.

У середині 90-х компанії належали пакети акцій близько 100 підприємств. Нині ця кількість скоротилася до 50. Найбільшими активами нині є: телекомунікаційна компанія «Воля», «Севастопольський морський завод», «Полтавакондитер», Запорізький м'ясокомбінат, Мелитопольский завод тракторних гідроагрегатів, розроблювач інформаційних систем керування «Софтлайн».

Активність Sigma Bleyzer в Україні вже стала причиною кількох скандалів. Зокрема торік навесні Sigma Bleyzer засвітилася в конфлікті навколо створення вітчизняного авіабудівельного концерну. Слово – колегам: «За відсутністю суттєвих причин для створення концерну приховано досить пікантні подробиці його лобіювання. Нині ідею концерну ХДАВП лобіює його директор П.Науменком і заступник гололви київського представництва американської компанії Sigma Bleyzer В.Бодаєв. Якщо зв'язок Науменко – ХДАВП поза підозрами, то зв'язок Бодаєв – Науменко звертає на себе увагу. Справа в тому, що компанія Sigma Bleyzer з'явилася в Україні завдяки харківському емігрантові Майклу Блайзеру, який у рекордний термін з 1991 року закупив цілу низку стратегічно важливих підприємств в Україні. Компанія донедавна володіла і значним інформаційним ресурсом у вигляді провайдера кабельної телемережі Києва «Воля кабель», ТК КТМ і IVK… SigmaBleyzer користувалася підтримкою певних американських урядових структур і транснаціональних єврейських ФПГ. Цікаво, що ХДАВП не було причетне ані до жодного вдалого тендеру програм Ан-70, Ан-124 і Ан-38, ані до роботи українських підприємств на території Китаю. Проте саме ХДАВП під керівництвом Науменка ініціювало формування концерну під час рішення щодо тендера транспортного літака для країн НАТО, де американська корпорація Воеіng є основним конкурентом українського Ан-124. У разі  формування концерну можна констатувати поразку України в тендері НАТО».

Так воно і відбулося. Залишається констатувати: авіабудування – галузь стратегічна. Конкуренти українських авіабудівників зацікавлені в усуненні українського «сегмента» світового авіабудування, що обслуговує значний сектор і міжнародних авіаперевезень, і експортного літакобудування. Не дивно, що американській Sigma Bleyzer близькі стратегічні інтереси «Боінгу».

Українські експерти говорять про наступні сценарії операції з розвалу українського авіапрому.

На першому етапі, лобіюючи через менеджмент Sigma Bleyzer ідею створення авіабудівельного концерну в нашій країні, об'єднати всі три підприємства галузі: АНТК імені Антонова, Харківський авіабудівельний завод і Київський завод «АВІАНТ». Поставити на чолі концерну свою людину (планували директора ХГАПП П.Науменка).
По-друге: отримати доступ до проектної документації унікальних українських літаків-«ваговозів» - АН-124 («Руслан») і АН-225 («Мрія»). Контролювати використання парку цих літальних апаратів, а отже – і ринок великогабаритних авіаперевезень.
По- третє: «локалізувати» вітчизняне авіабудівництво – у середньостроковій перспективі.

Не дивно, що експансію в Україні Sigma Bleyzer почала саме з Харкова. У цьому місті засновник компанії Майкл Блайзер закінчив Харківський інститут радіоелектроніки (1973 рік). Він добре знає експортний потенціал української «оборонки», має в місті налагоджені зв'язки серед інженерно-технічного персоналу керівних ідприємств регіону. Блайзер побачив у поверненні на історичну батьківщину велику комерційну перспективу. Емігрувавши 1978 року, в Харкові він з'явився 1993-го.

Саме в Харкові Блайзер і почав підбирати кадри для здійснення намічених планів. Потрібні були молоді, неабиякі фахівці, не зіпсовані досвідом роботи з пострадянськими стандартами. Водночас вони мали знати і відчувати сучасні українські реалії. Одним з «надбань» Sigma Bleyzer став Віктор Бондар, студент-випускник Харківської юридичної академії. Компанія й досі  шукає й залучає перспективних студентів саме з харківських ВНЗ. Відібрані молоді люді проходять стажування в структурних підрозділах підприємств, що належать до «колекції» Sigma Bleyzer. Потім — навчання за кордоном. І просування відібраної молоді в органи вищої виконавчої влади України.

Щедрий подарунок? Можливо. Ось тільки цікаво, чи вивчають цю «кузню кадрів» під егідою американської компанії спецслужби України? У світлі скандальної історії зі створення вітчизняного авіаконцерну – питання не марне.

Однак повернімося до особистості нинішнього міністра транспорту і зв'язку. Наступний етап його кар'єри, тісно зв'язаної з Sigma Bleyzer, - «Європейський фонд розвитку».

ТОВ «Європейський фонд розвитку». ОКПО 24271057; зареєстроване 5 червня 1997 року в Харкові; юрадреса: Київський р-н, вул.Сумська,128, кв.64-А, статутний фонд – 10 000 грн. Керівник фонду в перші дні його існування – Дема Валерій Іванович. Засновники фонду з гучною назвою: Бондар Віктор Васильович (мешкав за адресою Сумська область, с.Вири, вул.1-го Травня, .49; частка в статутному фонді – 4 000 грн) і Передерій Лідія Іванівна (Харків, вул.23 Вересня, 75, кв.60; частка в статутному фонді – 6 000 грн). Дані – за станом на червень 1997 року. Пізніше Віктор і Лідія вийшли із засновників фонду, поступившись у своїх майнових правах громадянам Кошарному Олександрові Миколайовичу (персональний код - 2159501678), Кучеренко Володимирові Анатолійовичу (персональний код -  2335805633) і Демі Валерію Івановичу (персональний код - 2279301058).

Не подумайте, що харківський фонд, де був Віктор Бондар, має хоч якийсь стосунок до однойменної фінансової організації Європейського співтовариства, заснованої в 1959 року для безпоротного фінансування країн, що приєдналися  Чим же займався «Європейський фонд розвитку» з обмеженою відповідальністю в харківській глибинці? Відповідь на це запитання знайдемо в рішенні Харківської облради від 25 вересня 2001 року (коли Віктор Бондар вже обживав апартаменти Кабміну на посаді керівника Центру інформаційних ресурсів департаменту внутрішньої політики).

На своїй ХVІІІ сесії облрада призупинила право користування Харківською обласною організацією Українського товариства мисливців і рибалок частиною мисливських угідь через її... добровільну відмову! Йдеться про дві ділянки у Валковському  і Нововодолазькому районах області загальною площею 11 423 га; з них у Валковському районі - 2 562 га, у Нововодолазькому - 8 861 га. Ці мисливські угіддя і було передано в користування ТОВ «Європейський фонд розвитку» на 15 років для провадження мисливського господарства.
Практично у місцевих мисливців примусово відібрали великі угіддя в користування невідомими їм дбайливцями «європейського розвитку». Хто сьогодні полює в цьому райському куточку – «УК» не відомо…

Відомо, що «пересічному» українському мисливцю в цьому елітному мисливгоспі робити нічого – високі розцінки. Наприклад, вартість полювання на європейську косулю для українського мисливця становить 300 євро, для спостерігача – 200 євро. Зате для мисливця з-за кордону тур обійдеться дорожче – 500 євро. Трофей: самець (рога з черепом). Проживання у двоповерховому мотелі в 10 кілометрах від господарства: на першому поверсі зала з каміном, кафе, бар; на другому - кімната відпочинку, телевізор, більярд, три номера – люкс і два - напівлюкс. У вартість туру включено: зустріч (проведення) мисливця в аеропорту Харкова, проживання в мотелі в зоні полювання, триразове харчування, вартість ліцензії, послуги професійного мисливця) і єгеря, транспорт і переїзди в межах району полювання.

Ярослав Грушевський,
«Україна Кримінальна»

(Зкінчення у наступному номері)