Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

УКРАЇНА – НЕ АФРИКА

(ДУМКИ З ПРИВОДУ МІГРАЦІЙНОЇ СИТУАЦІЇ В СВІТІ ТА УКРАЇНІ)

Складні міграційні процеси, які відбуваються в світі, певним чином впливають і на Україну. Україна, яка 1991 року після розпаду СРСР мала 52 млн 250 тис. населення, зараз його стрімко втрачає. Якщо в перші роки незалежності відбувалося повернення етнічних українців до нашої країни в надії, що Україна швидко стане заможною державою, то нині ситуація кардинально змінилася. Українці самі змушені виїжджати до США, країн Західної Європи та інших економічно-розвинених держав. Трудова еміграція характеризується певною динамікою, сезонним характером і стосується осіб, які не в змозі знайти в Україні кваліфіковану роботу та отримати достатню винагороду за свою працю.

На 14-й рік незалежності Україна вже має 47 млн населення, враховуючи тимчасових емігрантів-українців, які, сподіваюся, тимчасово перебувають поза межами держави. Хоч як парадоксально, але нас все одно 52 млн, включаючи курдів, пакистанців, арабів, індусів, китайців, в’єтнамців та ін. Ніша в населенні ніколи не буває порожньою, завжди її хтось займає – такі вже нинішні реалії. Держава повинна зробити все, щоб українці повернулися в Україну. Для цього потрібно від лозунгів і популістських гасел, нарешті, перейти до реального зменшення безробіття, а в перспективі, до чого ми завжди повинні прагнути, взагалі позбутися цього ганебного явища. Щоб були високими не тільки ціни на житло, особливо в Києві (вони вже зараз наближаються до нью-йоркських розцінок на квартири), на радість будівельному бізнесу та всезнаючим брокерам, які мають свої 5%, а й заробітна плата.  

Бебі-бум, якого так очікувала нова влада, поки що не відбувся. Дехто договорився до того, що Україна не в змозі вирішити складного демографічного питання, та й, мовляв, навіщо його вирішувати, коли в світі швидкими темпами зростає населення, яке вже зараз становить 6,5 млрд, лише в Китаї 1,3 млрд за офіційними даними, а за неофіційними - понад 1,5 млрд. Політика планування китайської сім’ї намагається через податки обмежити народжуваність відповідно до гасла: одна дитина в родині. Міське населення змушене дотримуватися цієї бузувірської норми. Однак чи завжди сільське населення, яке вбирає в себе тисячолітні традиції оригінальної за своєю суттю цивілізації, дотримується цього? Звичайно, ні. Вихід один: не реєструвати в державних органах більше однієї дитини. Натомість швидкими темпами зростає китайська еміграція в країни світу. Навіть у США є анекдот: кого побачить американець в дзеркалі через сто років. Відповідь: китайське обличчя. В Україні цей анекдот набув іншого відтінку. Скільки коштуватиме пляшка горілки в нашій державі через цей сто років? Відповідь: 100 юанів. Можливо, конвертованість грошової одиниці буде іншою. Можливо, й горілка буде рисовою, відповідно до вподобань нового етнічного населення. Можливо, й уподобання “нових українців” будуть іншими, але доки є час, а він є, треба кардинально змінити нашу міграційну політику.

У Російській Федерації, де проблеми приблизно такі ж, як у нас, в Сибіру та на Далекому Сході живе трохи більше 20 млн росіян, китайців уже зараз 4 млн. Хоча кордони в Приамур’ї до цього часу не делімітизовані, тобто не визначені на місцевості. Навіщо це робити, якщо через кілька десятиліть найпершим за економічним потенціалом стане Китай, якому же зараз необхідний життєвий простір. Врахуйте ще невизначеність російсько-японських стосунків, коли дві держави не мають мирного договору, тобто фактично перебувають у стані війни. Однак хіба сьогодні до цього!

Україна, хоч би що там говорили, є промислово-аграрною країною, яка входить в першу десятку держав за кількістю і якістю природних копалин. Наші надра мають усе, що потрібно, для процвітання держави. Єдине, що необхідно, то це політична воля у здійсненні зваженої, науково-обгрунтованої внутрішньої, зовнішньої та міграційної політики.  Тоді можна буде вирішити і демографічне питання. Спираючись на власні сили, ми зможемо самі створити “Європу”, до якої прагне владна верхівка, і стати цивілізованою державою, з якою рахуватимуться і шукатимуть її приязні. Ми автоматично увійдемо, якщо в цьому буде необхідність і воля народу, в європейські і світові структури. Це обов’язково буде, бо ми, народ України, маємо достатньо сил для вирішення нинішніх складних проблем.

З телеекранів висловлюється думка, що необхідно підбирати людей для приїзду в Україну з тих місць, де народний менталітет близький до нашого. Бач, як турбуються, щоб не постраждав наш менталітет. Не постраждає. Кожна нація має лише їй притаманні особливості, свою родзинку. Навіть в мові закодовано генетичну інформацію, що стосується глибин народної суті, яка дасть людині змогу розкритися повною мірою. Звісно, якщо вона думає і розмовляє рідною мовою. Учасники дискусії вважають, що представники тропічної Африки ідеально підходять для цієї місії. Бажано, щоб ці люди мали достатню кваліфікацію та бажання жити і працювати в нас. Що вони можуть здійснити потім, ніхто не прораховує. Тим більше, що це не реально. З телеекранів на нас вже нині дивляться негри й мулати, які розмовляють щирою українською мовою,  навіть співають весільні народні пісні. Так, це екзотично. Однак не всяка екзотика корисна для нас. У підсвідомість поступово проникає думка, що вони теж українці, хоча в них й інше забарвлення шкіри. Психологічно це те саме, що й айсберг, в якого 10% - на поверхні, а 90% - під водою. Однак навіть підводна частина айсберга здатна зруйнувати “Титанік”, хоча, здавалося, потопити його неможливо. Така ж і константа нашої суті: 10% - свідомість, а 90% - підсвідомість. Підсвідомість – це міна повільної дії, яка через кілька десятиліть проявить себе. Та тоді буде пізно. Українське прислів’я говорить: не треба відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні.

З телеекранів ведучий запитує експерта з міграційної політики: чи може у нас статися таке, як у Франції? Той заперечує. Хоча й так зрозуміло: ця ситуація нас обминула. Що буде взавтра - можна лише гадати. Франція – економічно міцна держава, та й та захиталася в хаосі емігрантського бунту. Не знаю, як оцінюють нинішніх українських остарбайтерів в Європі, але, цілком можливо, що так само. Навіть у селянина у вимираючому українському селі репортери запитують, чи не проти він, аби поряд займався фермерством представник Африки. Відповідь: так. Можна подумати, що це  тенденційне опитування мало на увазі іншу відповідь. Таке враження, що хтось формує суспільну думку, черговий міф про неспроможність українців вирішувати свої нагальні питання.

Прикро, але навіть під час Помаранчевої революції ці питання не порушувалися. Люди думають про свої наболілі проблеми, які колишня влада їм навісила, і гадають, що нас це обмине. Приблизно так, як, за словами Голови Верховної Ради України Володимира Литвина, зробив колишній непопулярний у народі Президент Леонід Кучма, самоусунувшись від влади. Це нагадує ситуацію, коли за небезпечної ситуації страус ховає голову в пісок. А що робити, коли ця небезпека – цар звірів Лев?! Це позиція беззахисності жертви. Людей, подібних до колишніх можновладців, виховала стара комуністична система. Вони безпомічні у вирішенні проблем. Доки в український парламент, органи представницької влади, не увіллється свіжа кров, нічого в державі не зміниться. Те, що відбувається в переддень парламентських виборів, наводить на думку, що депутатській еліті це не потрібно. Навіщо конкуренти, якщо і так комфортно. Ніхто ці питання не вирішує і не збирається вирішувати. Народні обранці переймаються то питаннями державного бюджету, то стрімко зрослими цінами та газ та нафту, то в перервах між засіданнями парламенту переймаються своїми бізнес-інтересами, сповідуючи принцип: після мене хоч потоп (ці слова приписують російському імператору Павлу I). Вони навіть не замислюються над тим, що, попри їхні нинішні статки, які ще невідомо, чи збережуть їхні нащадки, не працюватимуть на їхніх дітей та онуків. Бо в “новій етнічній Україні” їм може просто не знайтися місця, як мільйонам індіанців в доколумбовій Америці.

 

Михайло ЯРОШЕНКО,
консультант Верховної Ради України

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com